Валентина, Валентин і Принцеса

Настав 2010-й. Постійні читачі «Чорноморських новин» знають, що це був за рік для нашої газети, для української справи на Одещині загалом. З приходом до влади кліки Януковича його представник у нашому краї, тодішній очільник ОДА Матвійчук, узявся з новою силою русифікувати область, уже тоді готуючи, на моє переконання, надійний ґрунт для закликання сюди «русской весны». Першими поперек горла стали «Чорноморські новини», які він і вирішив знищити. Ситуація, в якій тоді опинилася редакція, була, дуже м’яко кажучи, непростою. Й ось саме тоді Принцеса вирішила підтримати нас, дати надію: все буде добре. І в червні вона розквітнула. Причому порадувала нас аж двома бутонами, хоч переважно дає один. Відтоді регулярно десь у двадцятих числах червня ми мали насолоду радіти її цвітінню.

З такою ж радістю спостерігали за розвитком одразу двох бутонів і торік. Аж раптом одного із них обірвала чиясь безжальна рука. Ми відчули: то якийсь недобрий знак. І біда не забарилася: 24 червня, коли ще й не розкрилася осиротіла квітка, раптово осиротіли всі ми, «чорноморці», — обірвалося життя нашого колеги Валентина Петровича Щегленка.

Світлина, яку ви бачите, зроблена 22 червня 2010 року. На ній — наш Петрович, уродженець мальовничої Житомирщини, залюблений у життя і природу.

Він по-справжньому любив і знав усе, що росте, цвіте, плаває та літає, й оспівував усе те у своїх поезіях, нарисах, репортажах. Ту свою любов передав-прищепив і своїй донечці Наталі, яка нині зі сльозами на очах згадує їхні родинні «вилазки» то у ліс, по гриби-ягоди, то на велосипеді, аби подихати цілющим повітрям, то десь на луг чи галявину, щоб назбирати для коханої дружини і любої матусі ніжний букетик польових квітів. Й онука Кирила навчав знатися на природі, шанувати її, влаштовуючи велосипедні прогулянки удвох до Бузкового гаю в Одесі чи вже втрьох із зятем Сашком — посиденьки з вудками десь на березі річки чи ставка.

Рік тому одеська медіаспільнота втратила справжнього фахівця своєї справи, бо ж, закінчивши у 1972 році журфак Київського держуніверситету, Валентин Щегленко усе своє професійне життя віддав газетярській справі. Навіть вийшовши на заслужений відпочинок, він не дав засохнути чорнилам, а, навпаки, з якимось новим натхненням та енергією поринув у творчість. Його публікації регулярно з’являлися на шпальтах газет «Чорноморські новини» і «Вперед» (Роздільнянсьий район), наповнюючи їх цікавими розвідками, оповідями, нарисами. Виходили друком крижки — поетична збірка «Кошик яблук» та публіцистики «Гроно часу». Збірка нарисів «Твої імена, Україно» побачила світ, на жаль, уже в пам’ять про чоловіка, батька, дідуся. Про це подбали вірна супутниця Валентина Петровича — Любов Миколаївна Щегленко та сім’я доньки — Наталя й Олександр Волохотьки.

Кілька слів про особисте. У ці червневі дні минає 27 років, коли я вперше переступила поріг «Чорноморських новин». Будучи студенткою другого курсу журфаку Львівського держуніверситету, я приїхала до Одеси, абсолютно чужого і незнаного міста, на практику. Тодішній редактор Олексій Гаврилович Білоус викликав до себе тодішнього відповідального секретаря, а невдовзі — редактора «ЧН» світлої пам’яті Леоніда Васильовича Міщенка (до слова, 24 червня — ще одна пам’ятна дата: вже 11 років, як його нема з нами). А тоді, в уже далекому 1993-у, Олексій Гаврилович з Леонідом Васильовичем, поміркувавши, кому ото довірити шефство над практиканткою Сірою, вирішили: відділ інформації — саме те місце, де можна вчитися робити перші кроки в журналістиці. А очолював той відділ, гадаю, ви, шановний читачу, вже здогадалися, — Валентин Щегленко. І саме оте перше професійне наставництво, дружелюбність Валентина Петровича зіграли ключову роль у тому, що ось уже 27 років я — «чорноморочка». За що йому безмежно вдячна.

І насамкінець. Нинішнього, тривожного для всього світу, року наша Принцеса ще не розцвіла, але готує нам два прекрасні вечори. Сподіваємося, що не знайдеться зловіща рука, яка знищить надію на те, що все буде добре.

Вічна вам пам’ять, Валентино Несторівно, Леоніде Васильовичу і Валентине Петровичу!

Ольга СІРА.