Загадки Вімінаціума

«Ця знахідка, без перебільшення, сенсаційна, унікальна, ба, навіть, неймовірна…» — визнав доктор Міомир Корач, який проводить дослідження у Вімінаціумі вже більше трьох десятиліть. Преса пише про нього як про «сербського Індіана Джонса», щасливчика, котрий завжди знаходить щось сенсаційне, де б не копнув лопатою. «Плаский низ корабля вказує на те, що він був розроблений для операцій у мілководних річках, — зазначив він. — Але оскі-льки у самому типі судна є елементи, які суттєво не змінювалися протягом тисячоліть, то знахідку важко датувати».

Згодом археологи знайшли поруч інші судна, заховані в покладах глини та мулу, що і врятувало їх від гниття. Довжина найбільшого — 15 м, ширина — 2,6 м. Причому, техніка їх виготовлення дуже різна: і видовбані з величезних стовбурів дерев, і зроблені з дощок. Розташування кораблів дозволило припустити, що вони, ймовірно, були миттєво поховані й законсервовані під шаром мулу та глини. «Це неймовірно: ніби весь флот стояв на якорі, а потім раптом провалився у мул, в якому законсервувався. Тут видно залишки різних суден. Вони можуть нагадувати рештки римських військових кораблів, але є й багато човнів, видовбаних зі стовбурів дерев», — розповів археолог Неманья Мрджич.

Багато запитань викликає й глибина, на якій знайшли древній флот. У цій місцевості поховання стародавніх римлян зазвичай виявляють на двометровій глибині, а кораблі знайшли на семиметровій, що відповідає віку 70 тисяч років. Раніше на такій глибині тут відкопали прекрасно збережені останки семи мамонтів, що загинули, застрягши у мулі. Якихось артефактів або предметів побуту, які допомогли б датувати флот, поруч із човнами не відшукали.

Ще одна загадка: як кораблі опинилися саме тут? Найближча річка — Дунай — протікає за два кілометри від місця знахідки. Щоправда, відкладення глини, річкового піску та річкових черепашок свідчать, що колись це було або русло самого Дунаю, або тут протікала інша ріка.

Відповідь на це питання зможуть дати геологи, які на основі шарів ґрунту визначать, коли у цій місцевості існувала річка, а також фізико-хіміки, котрі за допомогою аналізу ізотопу радіоактивного вуглецю С14 встановлять, коли були зрубані дерева, використані для побудови кораблів.

Отже, відкриття може змінити не тільки написане у підручниках історії, а й географії.

І таких знахідок тут може бути ще дуже багато. Адже поселення Вімінаціум було столицею однієї з провінцій Римської імперії — Мезії, що займала територію сучасних півночі Північної Македонії, півдня Сербії, півночі Болгарії, південного сходу Румунії і півдня Молдови та України.

У місті, заснованому в I столітті н.е., були вулиці, площі, форум, імператорський палац, амфітеатр, іподром, храми, лазні, сауни, басейни, масажні кабінети, прикрашені квітковими та тваринними мотивами, акведуки, канали й усе інше, чим могли порадувати-здивувати римські міста тих часів. Тут діяли майстерні з печами для випалювання цегли та виготовлення чудових фресок. За правління імператора Гордія III Вімінаціум отримав право карбувати монети і тут відкрили монетний двір.

За даними вчених, населення міста нараховувало понад 40 тисяч жителів, а поруч з ним розміщувався табір легіонерів. У V столітті Вімінаціум зруйнували гуни, потім його відновив візантійський імператор Юстиніан (527—565). Вважається, що остаточно Вімінаціум знищили у VІ столітті слов’янські племена під час переселення на південь.

Те, що залишилося від колись величного міста, місцеве населення дуже довго використовувало як будівельні матеріали. У XIV столітті камені почали вивозити для зведення фортеці Смедерево. «Стародавнє місто використовувалося як кар’єр для будівництва середньовічних споруд, оскільки це був найпростіший спосіб дістати матеріал. Він був уже підготовлений, вирізаний... Велика частина форту в Смедерево побудована саме з каменю з Вімінаціума», — пояснює Горан Стоіч із Белградського археологічного інституту. Ще австро-угорський письменник-етнолог Фелікс Канич у ХІХ столітті писав, що на дорозі від залишків Вімінаціума до сусіднього міста Пожаревац він бачив сотні волів, які везли звідти цеглу на місцевий ринок для продажу.

Слід зазначити, що для археологів, які досліджують Вімінаціум, основною проблемою є час. Річ у тім, що частина ділянки, де вони ведуть розкопки, належить вугільній шахті Дрмно, від якої повністю залежить функціонування розміщеного поруч термоцентралу Костолаца. «Спочатку ми копаємо, потім приходять екскаватори і викопують вугілля. Шахта поважає це правило. Дуже важливо, що нам усе ж вдалося захистити 350 гектарів римського міста і легіонерський табір, створивши археологічний комплекс-парк», — зазначає доктор Міомир Корач.

Сьогодні цей парк загалом займає площу 450 гектарів. У некрополі міста вже виявлено майже 14000 гробниць — це найбільша кількість могил, знайдених на будь-якому римському археологічному місці. А це, за твердженням Корача, лише 3—4% досліджуваної території.

Наукові розкопки Вімінаціума розпочалися ще у 1882 році під керівництвом Михайла Вальтровича — засновника археології у Сербії та першого професора археології у коледжі в Белграді. В середині 1890-х його дослідження продовжив Майлое Васич. Сербська королева Драга Обренович відвідала це місце і передала 100 золотих дукатів для подальших розкопок, що вважається першою в Сербії пожертвою на археологічні розвідки. Систематичні й захищені розкопки почали проводити в 1970-х роках під егідою Белградського археологічного інституту.

Вімінаціум істотно відрізняється від більшості подібних римських поселень, які найчастіше лежать під сучасними містами або, принаймні, близько від них. Наприклад, Лондоніума нема, бо він захований під Лондоном, Медіоланум — під Міланом, рештки стародавнього табору Сінгідун, на якому згодом виростав сучасний Белград, розташовані під фортом і найдавнішим парком Європи — Калемегдан, а під землею до площі Республіки лежить цивільна частина поселення. Натомість табір легіонерів у Вімінаціумі знаходиться у зоні ріллі, а тому доступний дослідникам (як, на жаль, і мародерам).

За роки розкопок у Вімінаціумі виявлено понад 40000 предметів, у тому числі більше 700 — із золота та срібла, серед яких багато рідкісних і безцінних.

Нещодавно там знайшли неушкоджений саркофаг з двома скелетами —високого чоловіка і дуже худенької жінки, прикрашеними золотими та срібними коштовностями. Біля жінки лежали три скляні пляшечки з парфумами, золоті сережки, намисто, срібне дзеркало та кілька дорогих шпильок.

Доктор Міомир Корач, директор Археологічного інституту та керівник проєкту Viminacium, переконаний, що Вімінаціум, який внесений до попереднього списку ЮНЕСКО, незабаром стане однією із найважливіших археологічних пам’яток у світі й місцем паломництва вчених та туристів і, звісно, отримає адекватну місцеву та світову фінансову підтримку.

Ярослава РІЗНИКОВА.