Переглядів: 431

126 днів і все життя

У травні сповниться 10 років, як у Мариновому Березівського району встановлено пам’ятний знак примусово переселеним українцям з їхніх прабатьківських земель, що відійшли до Польщі.

126 днів — саме стільки тривала остання депортація етнічних українців-бойків з нинішніх теренів Польщі, що відбулася через шість років по закінченні війни, в 1951-у, й мала офіційну назву «обмін ділянками державних територій». Це була ретельно спланована акція, в результаті якої мешканці 42 сіл і містечка Нижні Устрики колишньої Дрогобицької області були силою вигнані зі своїх етнічних земель і розпорошені по рідкозаселених степах південно-східних регіонів України: Миколаївщини, Одещини, Донеччини та Херсонщини. Я — один з таких вигнанців: народжений в Устяновому Нижньо-Устрицького району разом з односельцями був примусово висланий у Маринове, колишній Нейфрейденталь, заснований у 1818-у німцями-колоністами.

Як автор ідеї й проєкту пам’ятного знака розповім про нього детальніше, бо ж не кожен бував у Мариновому, а на фото не все можна розгледіти.

Отже, розташований він на семиметровому залізничному полотні, спрямованому суворо із заходу на схід. Із західного боку полотна встановлений залізничний бар’єр, що означає заборону для примусово переселених виїзду на захід чи до будь-якого іншого місця проживання. Переселенці мусили жити лише там, де їм було призначено компартійним керівництвом.

Зі сходу змонтовано металеву конструкцію, яка уособлює генеалогічне дерево. Навколо конструкції — кладка, що символізує продовження життя на новому місці та спільну розбудову нового населеного пункту з тутешніми жителями. Вище посаджено три горіхи і три білі акації: це як сім’я — дід, батько і син, бабуся, мати і донька.

Основний елемент пам’ятного знака — у центрі колії. Це 159 гранітних брил, які символізують 159 прізвищ голів переселених сімей. Брили розташовані від найбільших до найменших, починаючи з фундаменту: чим вище — тим менші камені, що підкреслює міцність глав сімей, на яких тримається будь-яка родина. Споруда, заввишки чотири метри, увінчується гранітним хрестом. З південного й північного боків на гранітних плитах міститься інформація про трагічну подію, в пам’ять про яку встановлений меморіал, прізвища глав переселених сімей (їх, як я уже казав, 159), а також імена внуків і правнуків переселенців, чиїм коштом він зведений (О.І. Ніточко, І.З. Рим’як, О.І. Охота, І.І. Охота, В.О. Шимко), і тих, хто його будував, монтував та опоряджував (а це правнуки примусово переселених М.І. Зінкевич, І.М. Шуліка та І.Й. Курник).

Хочу, щоб усе пережите мною й моїми земляками залишилося в пам’яті нащадків, тому й вирішив до 10-річчя встановлення пам’ятного знака в Мариновому, нагадати, як тут, у південних степах, з’явилися та обживалися бойки.

Слід зазначити, що тема примусового переселення українців з етнічних україн-ських земель, які відійшли до Польщі під час другого обміну територіями між ПНР й УРСР у 1951 році, почала досліджуватися лише в роки незалежності України. Та й то не фундаментально. Висвітлення цього питання в різних контекстах я зустрічав у працях В. Бугая, В. Кульчицького, Я. Грицака, Н. Кляшторної,

Т. Пронь, але й дотепер, хоч самі переселенці та їхні нащадки видають окремі книжки, історично-довідкових матеріалів про ту трагедію нема. Знаю, що цією темою серйозно цікавиться вже правнук одного з переселенців Макс Дубна (внук Любомира Дубни «Любчика»). Як на мене, він серйозний історик…

Моїм дідам і прадідам бракувало часу особливо милуватися навколишньою красою рідного краю. Вони були селянами, весь вік тяжко працювали на землі й доглядали худобу. Вони пережили не одну війну, не одну зміну влади, не одну окупацію. Але бойки жили задля дітей, а тому знали, що влада прийде і піде, а їхні нащадки повинні хазяйнувати на цій землі завжди. Сталін не просто силою зірвав нас з рідної землі, а й, не питаючи, загнав туди, де не було ні звичних для нас гір, ні лісів, ні води.

З кожним роком залишається менше й менше тих, хто може донести до наступних поколінь правду про пережите. На жаль, багато з молодших, і не тільки в моєму рідному Мариновому, не знають, що вони є українцями-бойками, як не знають і мови, звичаїв, традицій своїх дідів і прадідів. Дехто з дітей примусово переселених навіть не розуміє, навіщо нині порушувати це питання. Мовляв, минув час, рани загоїлися і тепер це зайве. Та переважна більшість з ними не згодна. Я належу до останніх.

Іван НІТОЧКО.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com