Переглядів: 442

Роман КРАКАЛІЯ.Новела. Безсилі крила

Стояв на високій скелі, споглядав далечінь, що просторилась та широчіла довкруж невимовною красою; подібні до нього великі птиці ширяли далеко внизу, та й не змогли б вони піднятись до верхів’я цієї гори. Він тут був — цар і володар, усього цього доокільного простору, і високості цієї, що нарівні з хмарами. Споглядав гордо і величаво, невистачало хіба корони, бо таки ж направду був цісарем понад цим усім; обертав головою туди й сюди, спиваючи простір, що дихав жаданою волею, був уособленням волі.

Волі, якої так довго був позбавлений колись… донедавна… до цієї хвилини. Колись давно… молодим та невмілим. Він не забув її, вона вкарбувалась у пам’ять, вона була з ним всі довгі роки несвободи. Ось вона, воля, бери її, скільки втримає, скільки витримає серце, пий цю волю великими ковтками, бери її, скільки осягнуть твої крила — твої сильні, могучі крила, рівних яким нема тут ні в кого. Розправ на всю їхню широчінь, бо це сама душа твоя, щоби засягнути ними аж так далеко, щоб і не видно було цієї скелі, відчуй змаг пружного вітру — ось так, аж трава хилиться під ними, і дрібно тріпоче листя на цих майже карликових деревах, що відважно видерлись аж сюди, до верхів’я.

Твої очі вже там, у небі, і весь ти — вже там, ширяєш радісно, вільно… Ти вже там… і ще — тут… Потужні крила, які, здається, могли б і саму цю скелю підняти, безсило б’ють повітря, ловлять вітер, а він лиш сміється, гнучкий, дужий, та все вивертається, все крутиться околяса, та підохочує, кличе… Ти не можеш дотямити: що сталось? чому? Нащо тоді таке — як ні в кого — розкрилля, таке міцне, таке пишне оперення? Для кого тоді ця скеля під самісіньким небом, як не для тебе? Ця сонячна купіль, і цей невпокорений, непідвладний вітер, він так щиро тішиться твоїм поверненням, і цією зустріччю… І цей простір, який ти не можеш обійняти своїми крильми — для нього якраз даними тобі самим Творцем. Для чого — воля?!.

Трохи зоддалік, трохи нижче цієї скелі, на виступі гори — люди. Щойно вони привезли його сюди у клітці, і відчинили її: виходь, віднині ти — вільний. Лети!..

Не вірив… Гадав: зараз дадуть йому, як завше, якесь м’ясиво, що смердітиме огидним страхом, смердітиме духом тієї отари… І він знов буде рвати це дармове їдло на шмаття, й гидливо ковтатиме ненависний харч. Й думати лишень про волю, про той простір між землею і небом, та про те, як там було йому добре…

Ще колись, на початку своєї неволі, відмовлявся, сидів у кутку, тиснувся до ґрат, аж кінчики пір’їн стирчали назовні — хоч маленька його часточка була на волі. Багато разів мінялися на небі сонце й місяць… На небі, яке він бачив хіба клаптями: поміж кронами дерев. Голод — це смерть… Ні, він ще ширятиме там, звідкіль усе це виглядає таким дрібним, нікчемним, таким… яким, властиво, і є насправді…

Голод — це смерть. А свобода — чи може бути смертю?.. Стояли по обидва боки, підохочували: тепер це безкрає небо — твоє, разом з усім, що в ньому й під ним, разом із сонцем, що дає радість життя. Живи, радій, будь часткою цього життя — великого, вічного. Будь!..

Він ступив з тої клітки крок… і другий… і третій крок могучими кігтистими лапами, що рвали на шмаття найбільше стерво, яке лиш було під цим небом. Дивився вперед і вище, на самий вершечок скелі. Самі по собі розпростерлись крила, затремтіли пір’їни в передчутті чогось незвичайного, він змахнув крильми раз, і другий, і ще раз — туди, понад цю скелю, у простір… й важко опустивсь на те саме місце. Гострими кігтями вчепивсь у вершечок скелі — щоб не впасти. Бо голова чомусь — обертом, а серце от-от розірветься на шматки. Міцно вп’явся в нагрітий сонцем камінь — що й не одірвати вже від цієї скелі.

Ну ж бо, лети!.. Чого ж ти?.. — дивувались, і підохочували ті, що привезли його сюди, в ці скелясті гори, у його ж таки царство, відкіль забрали його колись обманом і хитрістю, ще малого, ще без досвіду й навичок. Привезли сюди — навіщо? На глум? Привезли вже дорослого, та от — безсилого, з понівеченими, частково забутими інстинктами, годованого цілий той час даванками — а він же мав би сам видивляти собі поживу з високості, з того самого рідного йому простору… Дали волю: лети. А крила — ті, що весь цей простір обійняли б, такі могутні, прекрасні крила — не можуть… Безсило хапають пружне повітря, а воно вивертається, не дається, воно грається ними, заохочуючи, не дозволяючи скластися…

Ті, що привезли його, відходять ще нижче спадистим схилом: авжеж, він думає, що це — пастка, що його знову заманять в неволю, он і клітка ще тут… Заберіть її геть з-перед очей його!

Він знов розпросторює замашні крила, вони затуляють півнеба, вже вітер піддався, легкокрил: а так, летимо! Разом! Нема тут більшого, нема сильнішого птаха у всьому цьому піднебессі, на весь цей простір, на весь оковид від краю до краю, та й краю того нема… Як нема нічого тут понад вітер, улюбленець волі і цього простору, який — лиш для нас…

…Та знов і знов шукають опори в безодні такі великі, з пишним оперенням, такі вже вільні крила.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua