Переглядів: 791

Мудре слово Михайла Мацюка

Старше покоління одеських українців, які в кінці 1980-х — на початку 1990-х боролися за українську Одесу, добре пам’ятають цю видатну постать — науковця-філософа, громадського діяча, просвітянина і публіциста. Його творчі здобутки, результати наукових досліджень вражають не лише кількістю, а й глибиною аналізу, високим духом патріотизму і вболівання за долю нашої Батьківщини. На початку 90-х Михайло Миколайович був одним із засновників Одеського осередку Народного руху України, членом правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка, членом обласної спілки освітян, першим заступником голови обласного відділення Всеукраїнського об’є-днання ветеранів, членом ради Всеукраїнської громадської організації «Демократична коаліція», полковником Чорноморського козацького війська.

Познайомився я з паном Михайлом на початку тих же 1990-х, коли всі ми відчували велику ейфорію від здобуття Україною незалежності й мали великі сподівання, що наша нація нарешті підніметься з колін і посяде гідне місце у сім’ї європейських народів. Уперше побачив і почув Михайла Миколайовича 22 березня 1993 року в Будинку культури ім. Лесі Українки, де проходили звітно-виборчі збори осередку НРУ в Одеській області, на яких його було обрано одним із заступників тодішнього голови Віктора Дем’яновича Цимбалюка. (Крім Мацюка, заступниками тоді обрали Акимовича, Лепіха, Барбараша, Аксанюка, Прокопишина, Журавського, Гонту і Чумака. Про це є запис у моєму щоденнику).

Михайло Мацюк зробив свій рішучий вибір на підтримку незалежності й розбудови української державності, якому залишався вірним до останньо-го подиху в серпні 2009-го. У дев’яності й на початку двохтисячних я багато разів зустрічався з Михайлом Миколайовичем, обмінювався з ним думками, сперечався і постійно вчився у нього здатності глибокого філософського осмислення життя, складних суспільних процесів.

На початку 2004-го я запросив пана Михайла попрацювати на посаді наукового консультанта в Одеському філіалі Національного інституту стратегічних досліджень, який тоді очолював. Хотів, щоб він передав свій багатий життєвий і науковий досвід молодим співробітникам нашого відділення. І він цю почесну місію виконував з молодечим завзяттям та ентузіазмом, ненав’язливо, терпляче і тактовно пояснюючи молодим колегам складні питання державного будівництва незалежної України. Крім консультування, Михайло Мацюк підготував близько 40 наукових і публіцистичних статей, переважна частина яких друкувалася на шпальтах «Чорноморських новин», а також увійшла до його збірника «Бороню Україну», виданого у 2006 році Одеською міською радою, яку тоді очолював Е.Й. Гурвіц. Тематика статей — розбудова Української держави, національне відродження, формування української політичної нації і громадянського суспільства, розвиток української мови і культури, історія українського народу. Ось лише кілька промовистих назв тих публікацій: «Крим — земля наша, і навіки», «Сума тактик без стратегії, або Безталання українських комуністів», «Переяславська рада: теоретичні уроки, погляд у майбутнє», «Сильні регіони — сильна держава», «Роль політичних партій у проведенні конституційної реформи», «Реформа освітньої галузі має бути системною», «Мовна реформа: проблеми і перспективи», «Двомовність — роздвоєне жало змії», «Соціальна стабільність у контексті сучасних політичних змагань», «Помаранчева революція: причини, характер, рушійні сили», «До питання вибору стратегії», «Національна ідея як феномен суспільної свідомості», «Політико-правовий аспект національної ідеології», «Цивілізаційний розлом і доля української нації», «Національна ідея в контексті глобалізаційних процесів», «Рух — втрачені можливості стати партією національного масштабу»...

Як видно з назв цих статей, вони мали переважно характер теоретичного, наукового аналізу та осмислення й у цьому Михайло Мацюк був і залишається неперевершеним серед одеських публіцистів. Він писав не про окремі події, а про глибокі соці-альні процеси, які складалися з окремих подій. Попри поважний вік (у 2005-у йому сповнилося 75), Михайло Миколайович був найрезультативнішим співробітником нашого філіалу. Скажімо, у тому ж 2005-у, крім чотирьох планових статей, підготував аж 18 позапланових, 95% відсотків з яких побачили світ на шпальтах «Чорноморських новин». Напевно, тоді його надихали події Помаранчевої революції — це був його зірковий творчий час. У свої 75 років навчився користуватися комп’ютером. На превеликий жаль, у 2007-у його здоров’я різко погіршилося. Втім, 19 липня ще знайшов у собі сили з моєю допомогою взяти участь у відзначенні 90-літнього ювілею рідних йому «Чорноморських новин», і на урочистостях був пошанований пам’ятною грамотою редакції. До останнього дня ми часто відвідували нашого старшого колегу, піклувалися про нього, і це, як мені здається, додавало йому сил боротися з тяжкою хворобою…

Пан Михайло не дуже любив розповідати про себе, але інколи мені вдавалося розговорити його, і в такі хвилини він поринав у минуле, в роки свого дитинства, молодисті. Дещо із тих спогадів я занотовував.

Народився Михайло Мацюк 1 травня 1930 року у селянській родині в селищі Недригайлів Сумської області, на батьківщині багатьох українських достойників. Як і в мільйонів його однолітків, щасливого і безтурботного дитинства не було. У пам’яті маленького Михайлика назавжди закарбувалися страшні епізоди Голодомору: на полі, за селом, люди шукали щось їстівне, падали і вмирали; на вулиці, де жили батьки й родичі, від голоду померло кілька сімей, а їхні хати були розібрані на будівництво колгоспних ферм та стаєнь. Далі потяглися роки напівголодного, пригнобленого важкою працею і застрашеного репресіями колгоспного життя.

Доля пана Михайла дуже схожа на долю мого батька, старшого на десять років. До речі, вони кілька разів зустрічалися в Одесі й годинами не могли наговоритися. У номері «ЧН» за 19 лютого 2004-го Михайло Миколайович опублікував рецензію на книжку мого батька «Спомини про «світле» минуле» (2003) під назвою «Неложними устами про минуле лихоліття». Цю рецензію згодом я використав як передмову до другого, доповненого, видання спогадів батька, яке вийшло у 2008-у.

Із німецько-совєцької війни Михайликові запам’яталися жахливі картини відступу радянських військ, жорстока фашистська окупація. Надивився на шибениці, на яких впродовж двох років постійно вішали людей, на нескінченні колони виснажених радянських військовополонених. Під час окупації люди зрозуміли, що німці принесли їм не визволення від колгоспів і більшовицьких репресій, а нове жорстоке рабство.

Після війни стало ще важче, ніж до війни. Колгоспне кріпацтво зміцніло. У батьків Михайла Мацюка було шестеро дітей. Прогодуватися було неможливо, але батьки поставили перед собою велику мету: через освіту вирвати дітей із «колгоспного раю». Щоб ця мета здійснилася, своєю повсякденною напруженою працею вони намагалися створити дітям умови для навчання. У Недригайлові Михайло закінчив середню школу і в 1951-у вступив на філософський факультет Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. Здобувши вищу освіту, у 1956-у був скерований на журналістську роботу в місто Тростянець Сумської області. Праця в місцевій газеті дала йому можливість вивчати реальну радянську дійсність під час «хрущовської відлиги». Через два роки Михайло залишає журналістику і переходить на викладацьку роботу в технікум, а згодом, у 1962-у, вступає до аспірантури при кафедрі філософії Одеського держуніверситету ім. І.І. Мечникова. Із 1964-го почав викладати в цьому університеті, зайнявся вивченням структури суспільної свідомості. У 1969-у захистив на цю тему кандидатську дисертацію. У брєжнєвські застійні часи мав певні труднощі з публікаціями, оскільки намагався довести, що ідеологія в принципі не є наукою, вона лише може бути науковою. На той час такий висновок для партійних бонз був неприйнятним. Із 1973-го по 1986-й очолював кафедру наукового комунізму Одеського політехнічного інституту, згодом, до 1992-го, працював доцентом кафедри філософії цього ж вишу. Незважаючи на вимушене зобов’язання ні на крок не відступати від комуністичних догм та «линии партии и правительства», все ж, як він неодноразово зазначав, у своїй викладацькій роботі завжди прагнув виховувати у студентів власне творче мислення, вміння самостійного аналізу соціальних подій і процесів. Рідні й близькі друзі знали про його справжні переконання і відкритий перехід на позиції українського патріотизму сприйняли як цілком логічний крок.

Перебудову Михайло Мацюк щиро вітав і відразу включився в активну політичну роботу. Деякий час довелося бути в двох несумісних іпостасях — членом партбюро політеху та обласного проводу Народного руху України, для якого підготував багато різних установчих документів. Після проголошення незалежності України, в 1993—1994 роках, працював в Одеській облдержадміністрації, завідував відділом міжнаціональних відносин. Якраз у жовтні 1994-го відомий громадський діяч, тоді голова Одеського осередку Спілки офіцерів України, Андрій Русін познайомив мене особисто з Михайлом Миколайовичем в його кабінеті в ОДА.

Коли прийшли до влади Кучма і Боделан, Михайло Миколайович опинився поза штатом. Пізнав, що таке політична дискримінація: за виступи в пресі проти кучмівських порядків його не брали на викладацьку роботу. Один ректор прямо сказав, що у них «досить і своїх демократів». У середині 1990-х якийсь час працював у системі управління освіти Одеси. Йому, казав, було дуже прикро спостерігати, як знижується навчально-виховний рівень, поширюється хабарництво. Особливе ж занепокоєння викликало негативне ставлення більшості керівників і викладачів закладів до впровадження державної мови в навчальному і виховному процесах. На початку 2000-х працював політичним оглядачем в газеті «Чорноморські новини».

Якось Михайло Миколайович сказав мені, що відчуває настання «періоду мемуарів», але, на жаль, не встиг написати спогадів про своє життя, про події і процеси, свідком й учасником яких був.

Великі надії Михайло Мацюк покладав на президента Віктора Ющенка, хоч і не був його беззастережним апологетом. Щоб ці надії справдилися, словом і ділом підтримував позитивні зміни в країні, але за помилки критикував теж. Зокрема, був дуже незадоволений тим, що у 2007 році В. Ющенко не зміг чи не захотів заборонити міській владі Одеси відновити пам’ятник Катерині ІІ (і це при тому, що ще в 1995-у президент Л. Кучма не дозволив його реставрацію і встановлення). З цього приводу М. Мацюк, О. Музичко та автор цих рядків у вересні 2006-го в газеті «День» опублікували статтю під назвою «Увічнимо катів?», яку й сьогодні можна знайти в інтернеті за посиланням www.day.kiev.ua/168999.

Втім, це була не перша моя спільна з Михайлом Миколайовичем публікація. У газеті НРУ «Час» за 23-29 квітня 1998-го була надрукована наша розлога стаття «Судовий процес в Одесі. Політичний?!». У ній ішлося про позовну заяву до Київського районного суду м. Одеси Олексія Костусєва проти авторського колективу навчального посібника з краєзнавства для учнів шкіл, ліцеїв і гімназій «Ми — одесити», виданого за загальною редакцією тоді начальника управління освіти міськвиконкому професора С.В. Козицького. О. Костусєв скаржився на те, що його разом з В. Ані-щуком, Г. Гребенником, Г. Ричаговим та іншими проросійськими «діячами» було названо «активними противниками української державності» (стор. 313). Вступне слово до згаданого посібника написав тодішній міський голова Едуард Гурвіц, який багато зробив для десовєтізації і декомунізації Одеси, за винятком вже згаданого відновлення пам’ятника Катерині ІІ.

У нелегкі часи довелося жити поколінню Михайла Мацюка. Часто з огидою і болем він згадував пустопорожню комуністичну пропаганду, тотальну брехню, показуху, блюзнір-ство, «політичну пильність», беззаконня, пихатість партійних бонз, важку працю і безмірні злидні простих людей, доноси й арешти. І Михайло Миколайович своїм мудрим, правдивим словом усе робив для того, щоб це лихоліття не повернулося й україн-ський народ назавжди вийшов на широкий шлях незалежного розвитку в цивілізованій європейській сім’ї.

В останні два десятиліття свого життя Михайло Мацюк написав й опублікував набагато більше статей, ніж за всі попередні роки. У них він нарешті міг викласти ті роздуми і сподівання, які ятрили його душу до 1991-го і які він записував та клав «у шухляду» до кращих часів. Героєм себе не вважав, оскільки, як зізнавався, йому «бракувало мужності відкрито виступити проти офіційної ідеології і влади». З іншого боку, якби він це зробив, не уникнув би долі «шістдесятників», більшість з яких пройшли через табори і психлікарні, або були вислані за межі СРСР. І важко сказати, чи, за такого розвитку подій, зміг би зробити те, що зробив для України.

На жаль, багато проблем розвитку українського суспільства, які постали ще на початку 1990-х, залишаються нерозв’язаними і сьогодні, наприкінці кінці третього десятиліття незалежності України. І дотепер поступ нашої країни гальмується проросійськими політичними силами й олігархами, а рівень ВВП навіть нижчий, ніж у 1990-у. Тому статті Михайла Мацюка не втрачають актуальності й будуть такими ще тривалий час.

Олексій ВОЛОВИЧ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua