Переглядів: 502

Валентина СИДОРУК. Літературні роботи

Любов

З хати чувся гомін, верескливий жіночий сміх. «Вже готова», — подумав хлопчик. Увійшов до хати, став біля дверей. Ніхто не звернув на нього уваги, тільки господар серйозно сказав: «Любко, готуйсь, конвой прибув…».

Жінці було не до того. Вона сиділа на ліжку й мляво відбивалася від довгих рук бугаєподібного Чоботаря. Голі ноги її сяяли білизною.

— Іди сюди, дитино, — покликала господиня. — Їж.

Хлопчик підійшов до столу, почав їсти хліб із ковбасою, не відриваючи погляду від матері. Чоботар тим часом рвонув на ній кофтинку й припав до пишних грудей губами. Жінка вже майже не тріпалась, тільки постогнувала.

Хлопчик перестав їсти й кинувся до матері:

— Мамо, пішли додому!

 

Він тягнув її за руку, повторюючи:

— Мамо! Мамо! Пішли додому!

Врешті й бугаєподібний прийшов до тями, блиснув злим оком на хлопця. Та жінка раптом спритно вислизнула з його обіймів, підхопилася з ліжка й залепетала:

— Синку!.. Ну чого ти? Все нормально… Ти їв? А уроки зробив? Мабуть, знов сьогодні три п’ятірки приніс? О! Він у мене молодця!

Погладила сина по голові й переможно обвела всіх п’яним поглядом. Він не випускав материну руку.

— Любко! Випий ще з нами! — за-пропонував господар, наливаючи всім.

— Любко, давай! — кликала крива Люся.

Жінка вже лаштувалася сісти за стіл, та син упевнено повів її до дверей:

— Ти не Любка, мамо, ти — Любов, ти — Любов, ти — Любов!..

…Зачинилися двері за матір’ю й сином. В хаті запанувала мертва тиша. Потім господар шумно зітхнув, долив собі в гранчак горілки, підніс високо і зі словами «За любов!» швидко випив. Занюхав хлібом і твердо промовив, ні до кого не звертаючись:

— А Любку щоб я більше не бачив на наших п’янках!


У лікарні

У перев’язувальну — черга. Топчеться жіноцтво — краса, прибита безжальною хворобою. Молоді й старі, худі й товсті, гарні й не дуже — всі тут однакові: мають підступного ворога.

Біля дверей стає тендітна чорнява жіночка.

— А ви чого там стали? — схоплюється сердита бабця. — Ви ж за мною стояли!

— Та ні, — виправдовується та. — Я попереду. За вами жінка в жовтому костюмі…

— Самі переплутали чергу, — не здається бабця.

— Та чого ви, — посміхається дебела тітка. — Хіба ж на електричку запізнюєтесь?

Усі вмить заусміхалися.

— А таки й поспішаємо, — зацокотіли дві Галі, які здружилися тут, у відділенні. — Хочемо чаю попити з лимоном…

— Та ви що! — залунало звідусіль. — Цитрусові нам не можна.

І пішли далі розмови про те, що можна, а чого не можна; всі ділилися своїми бідами й чудодійними рецептами. Авторитетом тут виступала респектабельного вигляду жінка, у якої на всі питання були відповіді. Бабуньки аж у рота їй заглядали, слухаючи. Молоденькі дівчатка розгублено озиралися. Не розуміли, як можна сміятися з таким «страшним діагнозом», розказувати анекдоти, ділитися рецептами.

— До всього людина звикає, — по-філософськи прорекла Міла — висока, ставна жінка, — а потім напружує всі сили й енергію для боротьби з недугою. Головне: вірити, що видужаєш…

— Хто крайній? — «підпливає» молода гарна жінка. Всі погляди зосередились на ній. Макіяж на обличчі, губки свіжі, вишневі. Що ж, це теж боротьба з недугою…

Перев’язуючи спортивного вигляду жіночку, лікар питає:

— Хочете додому?

— Ні, не хочу! — випалює та. — Мені тут сподобався гороховий суп і манна каша на воді…

Ось потягнулися всі до аптеки. Хіба ж хочеш? Треба! Переживаєш там справжній головний біль від чеків на «сотні». Вигрібають жіночки останнє з гаманців. Це теж боротьба за виживання. Тільки шелестять, бідні: «Невже не може держава зупинити це свавілля з цінами на ліки?».

«Виписують» — магічне слово. Дзвінки рідним: приїжджайте, забирайте… Склала сумки, склала руки, чекає, посміхається… Наче й не їй доведеться поїздити кілька тижнів на перев’язки, наче й не їй ще треба витримати опромінення чи хіміотерапію.

Гримить каталка — стихають усі розмови, пошепки рахують: «Це п’ята сьогодні…».

Розселяють по палатах, де після-операційними опікуються всі хворі, допомагають вийти з наркозу, а пізніше — доносять усі лікарняні премудрості. Та це так, для заспокоєння… А керують процесом медсестрички, їхні вправні руки все встигають: «Поміряємо температурку», «Зробимо укольчик». Тому й хворі незмінно називають їх «Оксаночка», «Олєчка», «Анєчка».

Майже пошепки, з благоговінням хворі промовляють: «Іван Іванович дозволив», «Давид Отарович прописав», «Андрій Євгенович рекомендував». Як же: посланці Божі на цій Землі, що рятують людей!

Кожна молиться подумки, звертаючись до Бога і свого лікаря.

Після обіду — відпочинок. Тихо. Тільки в коридорі міряє кроками відстань знервована дама. Бурчить невдоволено:

— Скільки можна! Вночі хропе, вдень хропе… Нема спокою.

Після 14-ї години — відвідування хворих родичами. Оце потужні ліки! «Як ти себе почуваєш?». Що скажеш? «Нормально». Бо таки нормально — зовні. А всередині — болячка краще знає…

Баночки, скляночки, різні смаколики. Все дуже смакує, бо ж від рідних людей!

Увечері — в очікуванні серіалу. «Як ви думаєте, вони зустрінуться?» — хвилюються жіночки. «Вона ж так страждає, бідна», — трохи не плаче бабця з двома паличками.

Після серіалу — новини. А новини ж — одна другої «краща»! Бабусі не встигають охкати. Тільки одна з гусячим пушком на голові втретє стривожено допитується: «А Ляшко йде в президенти?». «Іде, — заспокоїла її сусідка. — Як візьме вила — враз порядок наведе!». «Свят! Свят! Свят!» — перехрестилася «кульбабка» й швидко покинула «кінозал».

Вечеря. Процедури. Хто сплакнув, хто почитав, хто помолився… «Спаси, Господи…».

Мамологічне відділення засинає.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua