Станіслав СТРИЖЕНЮК

Блискавка!..

А грім — акорд органа...
Сліпне дощ, якщо мине гроза...
Слухаю з-за хмар фортепіано,
І органно капає сльоза.

В ореолі музики кохання
Скрипалі — блакитно-голубі.
Честь в багатства просить подаяння.
Кличу смерть — мені не по собі.

Що ж, весна, а чи пора осіння—
Журавлі у небі й ластівки.
Символами жита — покоління,
Вічно прикрашають нас жінки.

Далина тривогами розп’ята,
Грім гуркоче вибухом душі!
В гніздах вже щебечуть стриженята
І шугают в небесах стрижі.

Все в природі пнеться в небо гінко,
В урожай і в лихо-недород.
Пісня-україночка і жінка
Роблять невмирущим наш народ.

Стільки ритмів — стільки і мелодій,
Що беруть за душу і за карк.
А Чурай Маруся при свободі,
Що з часів Шекспіра Жанна Д’арк.
 
Довголіттям цьому є наука,
Хай не стане заздрісно комусь.
Яж же при онученьках-онуках
Нам не закохатися в бабусь?
 
Карі очі й сині, як волошки,
А чому, хоч не питай богів.
Між жінками, певно, є ворожки,
Тільки не буває ворогів.
 
Не дивуйся, Янголе-пророче,
Мудрість заламавши набакир,
Бо війна, це ім’я хоч жіноче,
Та воно сильніше слова — Мир.

Скрипка зойкне
І зітхне мовчання,
А диявол грає на трубі.
«Бути!—
Скаже Гамлет на прощання,—
Все тобі — не треба —
Hot ty bi!»
 
Берегині, віщі ваші дати.
Вірності хай гинуть знахарі.
Боже правий!
Хай ростуть дівчата —
Роду обереги, матері.

08.05.2013 р.

Бахчисарай

Крайнеба все ж таки світає,
Куди б дорога не вела.
Святіше в світі не буває
Пра-пра святого джерела.
 
При вікнах батьківської хати,
Мов син, схиляю погляд ниць.
На небо варто споглядати
Святою вірністю криниць.
 
Вода свята в моєму краї,
І Буг — мій Бог, і честь сама.
Я був в Криму, в Бахчисараї,
Та там джерел, як в нас, нема.
Бо Крим є Крим…

Я в нім султаном
Не став з мільйонів теорем.
Я козаком не знався з ханом
І не чіплявся за гарем.
 
Бо в нас Дніпро і Буг з Дунаєм—
Пісні одні на всі часи.
Тому воді ми ціну знаєм
З сльози і з крапельки роси.
 
Чумацький шлях веде до Мекки.
В той край по небу повело,
Звідкіль Дніпра з варяг у греки
Святе забило джерело.
 
Реве та стогне неугавний
В ярмі імперій, що не вік.
Дніпро, з джерельця православний,
Звернув чомусь з джерельця вбік.
 
До Ками русло Волги зносить
В стихію Азії, туди…
Тому Бахчисарай і просить
Ковток Дніпрової воли.
 
Дніпра-Славути хвиля грає,
І чути православний хор.
Спішить Дніпро зійтись з Дунаєм,
Разом щоб вийти за Босфор.
 
І не правий чужий витія,
Що вимира слов’янський рай.
І посміхнулась Візантія
Вкраїні крізь Бахчисарай.

27.03.2014 р.

А Буг тече…

А Буг тече…
І у віках тектиме!
А я вжену в копита вухналі,
Щоб кінь підків у ковилі не кинув
Й врагу лишив на щастя на землі.
 
З гори, де хрест,
А чи нема хреста,
Що під розп’яттям блимає, мов свічка.
Я в світі бачив села і міста,
Крізь них текла в моєму серці річка.
 
Гіркий полин, солоні огірки…
Я біля хвіртки виглядаю маму.
За мною час слідкує з-під руки.
Я йду на Буг від цвинтаря до храму.
 
Що не кажіть, а постаріла хата,
Вона горбата навіть з далини.
Біля воріт давно немає тата,
Що не прийшов до хати ще з війни.
 
З війни, з війни!
З тієї, однієї,
Яка до нас присунулась з Європ.
І для могили матері моєї
Перед порогом вирила окоп.
 
А по війні село мене ще нищить,
Коли епоха крикнула — вперед!
Мене ще в окупації залишать,
Приладивши до скроні пістолет.
 
Мовляв, чому не біг у партизани,
А посадив в городі щедрий сад?
Добро б, запрягся лошаком у сани
І почвалав на Волгу,
В Сталінград.
 
А там, в Росії, Волгу зашироку
Скувала мертво кригою зима.
Але за Волгу, чулося,
Ні кроку!
Бо нам землі за Волгою нема.
 
А Буг тече!..
І половіють хмари.
І сонце вітром диха гаряче.
Нехай шумлять і турки,
І татари!
А Буг тече!
Ви чуєте?
Тече!

16.09.2018 р.

Махно і Ленін

Чим нижче сонце — довші тіні,
Чим довша ніч — чорніш крило.
Вивчав Махно не в Україні
Чужої влади ремесло.
 
Куди бредеш, селянська доле,
Де твій сховався ідеал?
Чи ти мандруєш в Гуляй-Поле,
Чи в лісоруби за Урал?
 
Махно — один. А поруч — люди,
В минуле чорна борозна.
І що нам суди-пересуди,
Коли дідизна в нас одна.
 
Роки початків перезначте,
Стіною обведіть краї.
Бо революція, пробачте,—
Хто тільки вигадав її?!
 
Який у час пірнув месія,
Хто кум кому і хто кума?
Коли Південна є Росія,
То України там нема.
 
І політичні теревені
Усім набридли вже давно…
Та от в Кремлі зустрілись: Ленін,
Свердлов, … і серед них — Махно.
 
Вродив Махно, де хто не сіяв,
Над ним шуліка не літав.
«Ну, как там Южная Россия?»—
Прибульця Ленін запитав.
 
Хапав за роги Нестор дію.
(З Свердловим Ленін вів «шу-шу»!)
– Я вас в Кремлі не розумію,
Бо в Україну я спішу.
 
Хоч стань підлегло на коліна,
Вожді неправду п’ють до дна:
«Браток, какая Украина?
Россия Южная она!».
 
В Кремлі мовчала Цар-гармата
Так, як імперські королі.
Якби вона могла стріляти,
То вождь скомандував би: «Плі!».
 
Він стрельнув би по Україні
І брав би на приціл село,
І загубив би голку в сіні,
Щоб України не було.
 
А Ленін хто? Не вождь-месія?
А не Махно, як пілігрим.
І знову — «Южная Россия!».
Які ще там Донбас. І Крим!

25.10.2019 р.

Три лілії

Цвітуть три лілії в вікні,
Апофеоз моєї мрії.
І дуже хочеться мені
Подарувати їх Марії.
 
Марійці, внучечці. Агов!
День повноліття їй сьогодні.
Це розцвіла моя любов,
Джерела в неї повноводні.
 
А кожна квітка — джерело,
Мені вплела уява в скроні,
Тримаю я своє крило,
Мов пелюстки квіток червоні.
 
– Ти будь щасливою, — шепчу,—
В родинній атмосфері добрій.
А я у мріях полечу
З тобою, внучечко, за обрій!
 
Мене в дорогу вибирай,
Бо я тебе лиш вибираю.
І наш з тобою буде рай
І там, де вже немає раю.

10.02.2020 р.