Зміна пішаків задум ферзя не міняє

Однак сьогодні нам вперто намагаються «впарити» тезу, що, мовляв, відхід Суркова означає зміну курсу Кремля в українському питанні, що Путін готовий до компромісів. Тож питання: навіщо робляться подібні вкиди та, власне, що насправді стоїть за розмовами про нібито «відхід» російського куратора по ОРДЛО Суркова?

Думки експертів щодо цього зібрав «Укрінформ» (www. ukrinform.ua).

Політолог Олег Саакян наголошує, що цілі Путіна не змінюються, власне, це засвідчують і його останні дії — конституційні правки, заяви щодо українського Причорномор’я і так далі. Змінюється тільки одне — інструмент реалізації цих цілей.

«Чому в Україні сприймають, що прихід Козака дасть якийсь позитивний поштовх у російсько-українських відносинах? Бо в нас триває війна. А відтак питання, які стосуються внутрішніх перестановок у Кремлі, є самі по собі вибуховими для українського інформпростору. Себто кожен експерт хоче показати власну обізнаність, спрогнозувати якийсь подальший розвиток подій тощо. А там — у РФ — цю тезу намагаються піднести, що Кремль нібито відійшов від жорсткого сценарію, який пов’язують із Сурковим. Це класична історія про «винні знайдені — винних покарано». Мовляв, Сурков був таким собі злим генієм, який на власний розсуд вибудовував вертикалі управління в окупованих територіях, просував сценарій з розхитування України зсередини тощо, а от тепер з’явиться добрий полі-цейський — Козак. Він, звісно, й надалі гнутиме ту ж лінію, однак, усе це подається під соусом «Росія змінює курс щодо українського питання». Направду ж, це не що інше, як звичайнісінька зміна підходів, а курс, цілі — залишаються незмінними», — стверджує Олег Саакян.

На думку військового експерта, історика Дмитра Снєгірьова, весь цей потік інформації з нібито відставкою Суркова — це елемент емоційно-психологічної операції росі-йських спецслужб для дезорганізації ситуації всередині України. Тобто нам, українцям, намагаються нав’язати думку, що ми можемо пристати на більш лояльний для себе сценарій розвитку ситуації на Донбасі.

«Інформація про відставку Суркова тиражується в україн-ських ЗМІ із завидною періодичністю. Однак без пояснення процесів, які проходять у Кремлі. Насправді, в РФ нема конфліктів так званих «веж Кремля». Цю думку нам намагаються нав’язати. І коли ми її тиражуємо, то це свідчить про нерозуміння взаємодії силових структур країни-окупанта. Росія — це тоталітарна держава, із жорсткою вертикаллю підпорядкування. Всі рішення там приймає одна людина — Путін. Саме він поставив Суркова для створення конфліктів на пострадянському просторі. У тому числі процесів, що відбулися на території Грузії (Абхазія та Південна Осетія). І донбаський сценарій — це лише калька тих подій, списана один в один», — каже експерт. І додає: «Сурков відповідає за подібні процеси на всьому пострадянському просторі. Він і сам був генератором відповідних ідей, володів певними повноваженнями для контролю за їх реалізацією. Зокрема, мав і важелі в силових структурах РФ, задіяних у процес дестабілізації ситуації в країнах на пострадянському просторі. Тож навіть можлива відставка Суркова не вплине на запущені Росією процеси, в тому числі в Україні. Це, скоріше, зміна антуражу. Адже що Сурков, що Козак... Обидва є лише реалізаторами вказівок Путіна».

«Хотів би звернути увагу, що інформація про відставку Суркова подається паралельно з можливістю зрушень в «українському питанні». Нібито з’явилася можливість домовленості з Кремлем, — продовжує Дмитро Снєгірьов. — Це далеко не так. Вибачте, але корисні ідіоти із числа окремих експертів взялися малювати з імовірного наступника Суркова ліберала, нібито готового до якихось компромісів. Але цього не буде. Ба більше, насправді під великим питанням, хто з них небезпечніший — демонізований Сурков чи його «добрий» наступник Козак? Варто б нагадати, що Козак свого часу був задіяний у Придністровському конфлікті. Там було запропоновано так звану «формулу Козака», яка полягала в тому, що Молдова має погодитися на федеративний устрій країни. У 2003 році тодішній президент Молдови Воронін спершу пристав на таку пропозицію. Але вже згодом, під тиском американських дипломатів, знайшов розум, аби відмовитися. Тож якщо Суркова справді поміняють на Козака, то, вочевидь, нам пропонуватимуть модель федералізації України. Себто той самий придністровський варіант — «формулу Козака», яку нині ми іменуємо «формулою Штайнмаєра» і яку РФ постійно трактує по-своєму. Тобто Кремль намагатиметься спочатку втюхати в тіло України квазіреспубліки «Л/ДНР» на умовах конфедерації, а далі — блокувати будь-які ініціативи, зокрема Північноатлантичний курс та інтеграцію в Європу. Гадаю, нині ми є свідками чергової інформаційної операції Росії. Мета — показати можливість, готовність домовлятися з «українського питання». Насправді на зміну одному пішаку просто приходить інший, не призводячи до зміни розкладу на геополітичний шахівниці».

Подібні міркування висловив і політолог-міжнародник Ігор Тишкевич. «Те, що частина вітчизняних ЗМІ встигла назвати цю подію або «перемогою України», або «подарунком до дня народження Зеленського», — зізнається експерт, — дурнішої оцінки не чув уже давно».

«Те, що нині відбувається, не можна розглядати у відриві від реформи системи влади в Росії зі створенням Держради «під Путіна» та планів щодо виходу на нову глобальну угоду із США, Китаєм та ЄС. Козак — далеко не миротворець, він —жорсткий політик. Сурков — далеко не «яструб війни», він — любитель створювати складні ідеологічні конструкції, які можуть спрацювати не одразу. Тому зміни осіб ще не означають нової політики щодо України чи Білорусі. Це частина системи заходів зі збереження (зміцнення) російського впливу на пострадянському просторі. Відбудеться лише «ревізія» існуючих механізмів та визначення пріоритетів на найближчі роки, — наголошує Ігор Тишкевич. — При цьому ключові елементи системи Суркова, які, на відміну від «Новоросії», спрацювали, залишаться. Це — Медведчук, який суттєво посилився за президентства Порошенка, це — план повернення Донбасу в потрібний момент, щоб цей процес закрутив новий виток політичної кризи в Україні, послабивши українські державні інститути. Тому, на жаль, радіти не варто».

На думку політолога Володимира Фесенка, Сурков — майстер інтриги, а отже разом зі словами «відставка Суркова» рекомендовано вживати слово «нібито».

«Нагадаю, що це вже не вперше, коли з’являються чутки про відставку Суркова. Подібне тиражується свідомо. Власне, що стосується заяв останнього про нібито «зміну курсу щодо українського питання», то, гадаю, нічого такого й близько не станеться. Звісно, наразі є активізація переговорного процесу, є прямі контакти між Путіним і Зеленським, чого не було між Путіним та Порошенком або було в обмежених масштабах (раніше переважно Медведчук працював як посередник). Але щодо ставлення Росії до України — щодо Донбасу, щодо Мінських угод — жодних змін не відбудеться. Принаймні, в бік покращення. Зараз іде боротьба двох тактичних ліній — Суркова і Козака. Ці лінії працюють одночасно. Путін лише застосовує час від часу то одну, то іншу — залежно від тактичних інтересів. Лінія Суркова — це залишити все без змін. Сурков противник будь-яких компромісів. Щодо лінії Козака, то в нього дещо інший, прагматичніший підхід», — зазначає політолог.

Володимир Фесенко вважає, що заради повернення «Л/ДНР» в тіло України Козак навіть готовий іти на певні поступки та компроміси, на відміну від категоричного Суркова. Але є одне «але»... «Тут варто згадати про те, що Козак був автором відомого плану з реінтеграції Придністров’я в Молдову, а також, що не менш важливо, відіграв неабияку роль у вибудовуванні коаліції, яка забезпечила трансформацію влади в цій країні. У результаті посилилися позиції проросійського президента Додона й ослабли проєвропейські. І я не виключаю, що така гнучка політика Козака, його схильність до багатоходівок — симпатична Путіну. Формальна конструктивність Козака може створити для нас проблеми. Власне, Козак має результативний кейс переговорів з помічником Зеленського — Єрмаком. Й оця зв’язка Єрмак — Козак, вона достатньо ефективно спрацювала — розведення військ, обмін полоненими. Однак важливо не потрапити на його гачки. Він може запропонувати пошук компромісів, якийсь свій варіант. Треба дивитися, наскільки все це прийнятно для України», — резюмував політолог.

Мирослав ЛІСКОВИЧ.