№ 4 (22122) субота 18 січня 2020 року

22 січня — День Соборності України

В історії нерідко трапляється так, що якесь свято, якась знаменна дата, яка здавалася комусь лише «даниною традиції», застиглою, можливо, навіть архаїчною, раптом набуває живого, надихаючого змісту, нової духовної висоти.

День Соборності України, який віднедавна відзначається і на державному рівні, — переконливе цьому свідчення. Колишній День Злуки, який перші два десятиліття після здобуття Україною незалежності ще не набув офіційного статусу і ставлення до якого, відверто кажучи, не було таким уже й однозначним у всій Україні, перетворився, змінивши назву на День Соборності, в націєутворюючий, націєоб’єднуючий символ.

У четвер, 16 січня, Президент України Володимир Зеленський, вшановуючи надлюдський подвиг захисників Донецького аеропорту, на своїй фейсбук-сторінці написав:

«У незламності, хоробрості, героїзму та надлюдських зусиль українського воїнства є ім’я — «кіборги».

Ви — живі й полеглі — справжні легенди і най-кращий приклад для тих, хто коли-небудь боронитиме Україну.

Упродовж віків наш народ дав світові не одного знаменитого вченого, не одного великого письменника та мільйони героїв, які клали своє життя на вівтар свободи та процвітання України.

Жертовне служіння справжніх синів і доньок нашої Вітчизни триває й донині. Бо хіба є різниця між козацьким лицарством, вояком УПА чи ОУН та сьогоднішнім військовослужбовцем ООС? Мова, звісно, не про їхній зовнішній вигляд, бо він не має значення, мова про той вогонь, що колись горів у серці козака, упівця чи іншого борця за вільну Україну й тепер горить у серці кожного, хто захищає Батьківщину від зайд-окупантів. Шукати різницю марно, бо її нема — цей вогонь ідентичний. І той вогонь надихає цих хоробрих мужів на самопожертву для загального блага.

Було б логічно почати огляд з розмови про великі і значущі події в світі. Як-от з передачі Палатою представників Конгресу США до Сенату проголосованої справи про імпічмент Дональду Трампу. Або з виступу Володимира Путіна з посланням Федеральним зборам Росії. Але того ж дня, 15 січня, уряд України став об’є-ктом масштабної провокації. Масштаб, зрозуміло, непорівнянний, але для нашої країни сюжет важливий. З нього й почнемо.

«Тупий» Президент, а «економіку ухандохали»

Звичка чиновників позаочі обговорювати тупість начальника характерна не тільки для нашої «еліти». Але це зазвичай відбувається за щільно зачиненими дверима і в перевіреній компанії. Двері в приміщенні Кабінету Міністрів 15 січня, мабуть, погано прикрили, а компанія керівників Національного банку України та міністрів на чолі з прем’єром Гончаруком недовчасно забула, що навіть за кавою треба тримати язик за зубами. І поплатилася.

Володимир Зеленський підписав закон «Про визнання пластового руху та особливості державної підтримки пластового, скаутського руху», який Верховна Рада ухвалила 17 грудня 2019 року з урахуванням пропозицій Президента» — повідомляє пресслужба глави держави.

Як зазначається у повідомленні, документ визнає історичний внесок пластового руху в освіту дітей і молоді, здобуття та становлення української державності й створює засади державної політики щодо сприяння розвитку пластового, скаутського руху.

Перший секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ у Facebook оприлюднила таку інформацію:

«Генеральний директор «Укрпошти» Ігор Смілянський цього року суттєво поліпшить свій добробут. Очільник пошти отримуватиме зарплату в розмірі 1 886 808 гривень 30 копійок на місяць. Із них 716 463 гривні 30 копійок — посадовий оклад, 693 843 гривні 00 копійок — щомісячна премія, 456 502 гривні 00 копійок — інші виплати, передбачені законодавством.

16 січня набули чинності норми статті 32 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», ухваленого Верховною Радою 25 квітня минулого року.

«Із зазначеної дати вся реклама на телебаченні, радіо, а також у друкованих виданнях має бути виконана лише українською мовою», — наголошують у Нацраді з питань телебачення і радіомовлення.

Чи спалив би себе Олекса Гірник сьогодні?

В українській історії є імена, які українцям варто нагадувати не вряди-годи, а їх мав би знати кожен так, як  пам’ятає імена Тараса Шевченка, Лесі Українки чи Івана Франка. На глибоку пам’ять українців заслуговує, наприклад, Петро Калнишевський. У Києві українським патріотам пощастило перейменувати вулицю чекіста Майорова на вулицю Петра Калнишевського. На цій вулиці Фонду імені Петра Калнишевського вдалося поставити пам’ятник замордованому на Соловках російським царизмом останньому кошовому Запорізької Січі. Кінорежисер із Сум Володимир Савельєв готує фільм про Петра Багатостраждального.

Законопроєкт про внесення змін до Конституції щодо децентралізації влади знищує місцеве самоврядування в країні. Про це 15 січня заявив перший заступник голови партії «Батьківщина» Сергій Соболєв під час спілкування з журналістами у Верховній Раді.

Сергій Соболєв зазначив, що у Президента та його більшості в парламенті виникли проблеми із розглядом цього питання, оскільки за останні чотири тижні він вніс три різні тексти закону змін до Конституції, не відкликаючи при цьому попередні, а останній текст взагалі було внесено вночі.

Путін добре штудіював історію Росії та союзних республік СРСР у кегебістських навчальних закладах, тож за стільки років не міг не ознайомитися, бодай поверхово, із 10-томною «Історією України-Руси» М.С. Грушевського, що перевидавалася багато разів до жовтневого перевороту і вже з 1928 по 1936 роки, тобто за радянської влади з її цензурою.

Академік В.І. Вернадський назвав М.С. Грушевського «найвидатнішим істориком України». Після повернення в 1924-у з еміграції автор «Історії України-Руси» працював у наукових установах Києва та Москви, де написав ще десятки праць про минувшину, а 1929-го був обраний дійсним членом Академії наук СРСР.

24 січня о 17.00 в Художньому музеї (вул. Софіївська, 5а) відкриється виставка легенди одеського нонконформізму «Віктор Маринюк. Жити уважно».

Віктор Маринюк належить до тієї групи, яка почала свій творчий шлях одночасно із руйнацією соцреалістичного канону. До того впродовж трьох десятиліть мистецтво в Радянському Союзі було ізольоване від світового творчого процесу. Саме ця група в Одесі долала багатолітню ізоляцію. Саме ці художники вбирали і засвоювали весь досвід живописної мови ХХ сторіччя й через власний досвід приходили до емансипації художньої форми, кольору, плями, лінії, конструкції, динамі-ки. Саме вони створили оновлену, сучасну версію одеської «південноруської» школи.

Яскрава скульптурна композиція — твір абстрактного мистецтва — з’явилась в одеському парку імені Тараса Шевченка наприкінці минулого року. Холодного грудневого дня у відкритті монументу разом з автором взяли участь його друзі-художники, скульптори, а від мерії - представниця департаменту культури. З’ява мистецького твору естетики модерну стала значною подією в культурному житті міста.

На краю степу і моря, що видаються нам нескінченними, хоч насправді мають свої кордони, опустилися дивовижні птиці з так само насправді безмежного неба. Зупинилися, та й завмерли тут, залишилися назавжди, не віддільні від цього степу й од моря, і від нас також.

І так само й ми зупиняємося замислено перед цим дивом предивним, і питаємо: що це? І стоїмо, вчаровані…

А може, це чотири пера отого казкового, а чи міфічного, вірніш, птаха, що кружляє над нами й ніяк не може спуститися нижче, дати себе розгледіти? Чотири пера, що немовби стоять, відколи земля ця, тут, на кордоні степу і моря, щоби поєднати нас — і з тим, і з тим, а врешті — з нами таки самими — з тими, котрі з глибин тисячоліть взорують на нас, не завше й розуміючи, хто ми — теперішні — нарешті, є. Та й не дивина це, бо й самі ще не дотямили цього до кінця, й через те ще не стали сильними, бо лише такі глибинні знання самих себе, лише збережені традиції додають сили. І будьте певні: жодна скульптура в місті не стоїть просто так… Немовби у трьох часових вимі-рах стоїть тепер цей монумент, поєднуючи їх, це — минуле, сучасне і майбутнє.

У Київському Freedom Hall 23 січня відбудеться благодійний концерт, організований з метою збереження будинку українського композитора, автора всесвітньо відомої композиції «Щедрик» Миколи Леонтовича.

«Ми не можемо байдуже спостерігати, як десятиліттями ігнорується проблема будиночку дитинства Миколи Леонтовича, доведеного сьогодні до аварійного стану. Ми маємо врятувати цю унікальну історичну пам’ятку заради майбутнього», — сказала організаторка заходу Наталія Заболотна.

Учні НВК «Балтська ЗОШ №2-гімназія» за шкільні обі-ди віднедавна розплачуються картками через термінал.

Харчування дітей у школах — одне з питань, яке турбує дорослих з кількох причин. По-перше, це якість обідів, готування таких страв, які подобалися б дітям. По-друге, пересторога щодо того, куди насправді витрачають кишенькові гроші їхні чада. Може, за гривні, які мали б піти на борщ та котлети, вони купують нездорові продукти, як-от чіпси, сухарики й наповнені шкідливими калоріями й хімікатами ласощі та напої?

Взяти довідку, подати звіти, заплатити податки, отримати водійські права… Сьогодні контактування з державними органами у простих українців викликає справжній стрес. Реалізувати президентську концепцію «Держава в смартфоні» активно взялося створене у вересні минулого року Міністерство цифрової трансформації України.

Нова програма Мінцифри «ДІЯ» розшифровується як «Держава і Я: зручно, непомітно, людяно». У програмі — легка, зрозуміла, швидка взаємодія громадянина з державою через цифрові пристрої — без зайвої витрати часу та нервів, без жодного контакту з чиновником, а отже — і без хабарів. Міністерство працює над створенням порталу й додатку, де можна отримати всі онлайн-послуги від держави. Комплексні електронні послуги будуть об’є-днані з огляду на життєву та бізнес-ситуацію. У додатку — електронний кабінет громадянина, електронні права, електронний студентський квиток. Усе це відбуватиметься через прості, доступні кожному способи ідентифікації — ID-картки із цифровим підписом.