Міст до казкового замку

Витративши трохи часу на оглядини старого міста, одного з днів вирушили міським автобусом на околицю, в Девінську Нову Весь, щоб пройтися мостом через річку Мораву, який веде прямісінько в Австрію. На Google-картах він позначений як міст Чака Норріса, оскільки в 2012 році під час опитування ця назва набрала найбільше — 12000 — голосів. Але влада ухвалила рішення назвати його мостом Свободи — на честь тих словаків, які загинули під час комуністичного режиму. Цей міст нині — один із символів об’єднання Європи після радянської окупації. Його довжина — майже кілометр. Ще не так давно тут був колючий дріт, і сусідньою країною можна було помилуватися лише здалеку, з навколишніх пагорбів. Прогулянка через міст дарує нові враження. Він дуже витончений і шляхетний, звивається дугою над Моравою, що неспішно несе свої води до Дунаю. Понад річкою миють свої коси дерева. Видно, що навесні Морава виходить з берегів і величезні території лісу стоять у воді.

Того дня на мосту було малолюдно: матуся з дитячим візком, пенсіонерка з двома собаками та ще окремою смугою промчав велосипедист — цією дорогою пролягає чимало цікавих веломаршрутів. Утім, кому спаде на думку гуляти зранку холодного дощового листопадового понеділка? Хіба що парочці туристів з України. Бо ж подорож — це така річ, коли час цінується інакше. Квитки на літак нагадують, що до повернення залишилося лише два дні, а відтак потрібно використовувати кожен шанс, аби пізнати щось нове.

Ще здалеку вгледіли, що по той бік, в Австрії, на пагорбі височить білосніжний замок. Може, ілюзія, міраж? Але з кожним кроком той замок ставав ближчим. Уже можна було розпізнати будівлі, тераси саду, величезну територію при палаці, огороджену муром, і, врешті, перейшовши міст й опинившись на австрійській землі, на довершення «міражу» побачили… звичайних двогорбих верблюдів. Вони спокійно паслися за огорожею, поскубуючи пожухлу осінню травичку, й почувалися наче у себе вдома, десь в аравійській пустелі. Ми не могли пройти повз таке диво, тож вирушили навколо огорожі, щоб знайти вхід у чарівний замок на ім’я, як свідчив дорожній знак, Шлосгоф. На вході чекала привітна обслуга й, купивши квитки по 15 євро, ми із задоволенням поринули у невідомий нам світ австрійських королів та королев.

Замок був споруджений у XVIII столітті на 50 гектарах землі як заміська мисливська резиденція принца Євгена Савойського, видатного полководця й одного з найбагатших людей свого часу. Перед будівничим Йоханом Лукасом фон Гільдербрантом постало непросте завдання: на болотистій місцевості з пагорбами спроєктувати сади, фонтани і палац. Сотні ремісників, садівників, іншого робочого люду працювали тут упродовж десяти років, доки постав один із шедеврів барокової архітектури, який цінується нарівні з такими світовими взірцями, як Версаль (Франція), Петропалац (Росія), Вілла Альдобрандіні (Італія).

Доглянутий парк терасами сходить у бік Морави. Тут безліч квітників, дерев, фонтанів, скульптур. Прогулянка садибою дарує внутрішній спокій і відчуття величності життя. У серці — безмежна вдячність усім, хто вклав у цей витвір мистецтва свою душу, свою працю, свою фантазію. Вражає все: шляхетні, немовби живі, скульптури античних богів, які так легко й невимушено вписуються у природний ландшафт, садові дерева, що, наче солдатики, струнко стоять рядами, охороняючи спокій замку, самшитові лабіринти, де легко сховатися і від спеки, і від сторонніх очей, квітники, чиї форми й кольорові гами навіть пізньої осені вражають своєю довершеністю. Почуваємося наче особи королівської крові. Поруч — нікого, лише обслуга непомітно й професійно робить свою справу.

Після прогулянки садибою заходимо всередину палацу, де на нас чекають нові відкриття. Апартаменти принца Євгена Савойського — це спеціальні кімнати: ігрова — для гри у шахи чи в покер, приймальня для спілкування з відвідувачами, кабінет, спальня й вітальня, а також окрема кімната для того, щоб пити каву (в 30-х роках XVIII століття вона вважалася вишуканим, дорогим напоєм і подавалася в окремих залах, які відповідно й називалися — «кафе»). Стіни кімнат, за тогочасною модою, оббиті китайським, ручної роботи, шовком чи індійськими натуральними тканинами. У кожній з них — камін, ще один витвір мистецтва.

Через каплицю й розкішний банкетний зал у стилі неокласицизму потрапляємо в апартаменти імператриці Марії Терезії, розташовані в південному крилі замку, які дотепер збереглися в своїй первинній елегантній сіро-білій гамі. (Марія Терезія стала господинею замку після смерті принца). Кожна з кімнат — і салон, і приймальня, і спальня — містять у собі унікальні риси, що відображають особливості життя тодішніх правителів Австрії…

З історії відомо, що у ХІХ столітті замок почав занепадати: без належного догляду руйнувалися малі архітектурні форми й деталі саду, будівлі, фонтани та каскади. Найцінніші речі, картини й меблі були вивезені в палаци Відня чи складені в комори. У ХІХ та ХХ століттях його використовували як військову базу для тренування солдатів. Змінювалася лише форма вояків. Спочатку розташовувалася австро-угорська армія, згодом — австрійська федеральна, під час гітлерівської окупації — вермахтівці, зрештою — радянські окупаційні війська, які квартирували тут аж до 1956 року. Їх сліди ми несподівано знаходимо у величезній квітковій оранжереї, де на стінах написи російською мовою: «Наказ командира — закон для підлеглих!», «Хто біля знамена присягав — до смерті біля нього стояти повинен!», «Хай живе партія Леніна-Сталіна, що веде нас від перемоги до перемоги!». І хоча сьогодні над таким промиванням мізків можна лише посміятися, написи ці не зафарбовують, бо вони — також частина непростої історії. Тривалий час замок перебував у занепаді, і лише в 2004 — 2011 роках був відновлений коштом держави та меценатів.

У час наших відвідин людей там було небагато: як уже мовилося, понеділок, дощовий листопадовий день. Але насправді замок Шлосгоф живе активним сучасним життям. Його не лише відвідують туристи з усього світу. Сюди із задоволенням приїздять родини з дітьми з ближніх міст і сіл Австрії, Словаччини, Чехії та Угорщини, щоб подивитися різноманітні шоу, взяти участь у майстер-класах, змаганнях, побути на лоні природи, провести фотосесію чи смачненько поїсти. Програма розписана на роки. Щотижня тут відбуваються цікаві події: фестивалі, тренінги, воркшопи. Шанувальники високої кухні приїздять сюди на кулінарні свята, під час яких можна скуштувати старовинних королівських страв. Тут влаштовують кінноспортивні змагання, весіл-ля, концерти. А напередодні Різдва та Великодня впродовж місяця відбуваються святкові ярмарки.

Виставка сучасного мистецтва у старовинному замку — що може бути цікавішим? Тут, у королівських палатах, ми з цікавістю оглянули експозицію, присвячену сучасній культурі споживання. Серед барокової розкоші дивно було бачити новітній супермаркет з його візками, одноразовими пляшками, чеками, пластиковими скриньками. Всі експозиції, розташовані у десяти кімнатах, — нагадування про те, що людство споживає занадто багато різного непотребу, який згодом перетворює планету на сміттєзвалище. Виставка, що викликає безліч питань та емоцій, дуже важлива, соціально значуща, потрібна людям, навіть якщо вони приїхали у бароковий замок насолодитися красою…

У Шлосгофі бережуть пам’ять про улюблену королеву австрійців, дружину Франца Йосифа І Єлизавету Австрійську, або ж Сісі, як її лагідно називають австрійці. Тут проводиться чимало заходів, присвячених її життєвій історії, вбранню та красі — недарма вона вважалася найгарнішою жінкою свого часу. Із березня по листопад нинішнього року в мисливському палаці, що на території замку, планується велика виставка коштовностей, які належали Єлизаветі.

Цікаво, що пам’ять про трагічну загибель дружини цісаря (а загинула вона від рук італійського анархіста) збереглася в українському фольклорі завдяки створеній галицькими лірниками пісні, що стала народною (колись значна частина України входила до Австро-Угорської імперії):

Наша пані цісарева
Габсбурзького роду
Поїхала ся купати
на карлсбадську воду.
Ше не вспіла шати зняти
та й скочити в балью,
Як ся зрада зготовила
на найсвєтшу паню.
Лукин — батєр затрачений,
в Парижу зроджений —
Запхав пані цісаревій
шпіндель затруєний.
Як дістав наш батько-цісар
телєґрам жалобний,
То лежав він на канапі
ґанц-ґанц непритомний.
Бодай тоту Швайцарію
нагла кров заллєла —
Була б наша цісарева
аж до дзісяй жила.

(Із сайта «Українські пісні»).

Поруч із замком — ферма, де вирощують чимало сільськогосподарських культур і розводять різних тварин. Тут кипить справжнє сільське життя на лоні природи. І верблюди, яких ми побачили ще на початку подорожі, почуваються чудово і живуть традиційно, з часів принца Євгена, який привозив цих сильних муштрованих велетнів зі своїх османських походів.

На господарському дворі ми погралися з маленькими поні. Було затишно й пахло сільською садибою: свіжоспеченим хлібом, молоком, сушеними травами й квітами…

Чудове автентичне місце, куди можна приїхати не лише для того, щоб повернутися на кілька століть назад, і познайомитися з бароковим стилем старої Австрії, але й відчути все багатство й різноманіття життя, природи, мистецтва.

Замок живе своїм життям і чекає на відвідувачів щодня, без вихідних: у холодну пору року працює із 10-ї до 16-ї, а в теплу — до 18-ї. Навіть страшно подумати, що ми могли не потрапити в це райське місце, не побачити всієї його краси…

Повертаючись до Братислави, спочатку — пішки через міст, а потім — міським автобусом, ми думали про те, скільки незвіданих замків чекає на нас, у тому числі в Україні. Варто лише злізти з канапи і вирушити у подорож…

Ольга ФІЛІППОВА.
Одеса-Братислава-Шлосгоф-Братислава-Одеса.