№ 2 (22120) субота 11 січня 2020 року

Останнім часом дедалі більше підстав сумніватися в мудрості філософа Гегеля, який стверджував, що все дійсне є розумним, а все розумне — дійсним. Світ стає свідком прийняття рішень, наслідки яких не те що важко, а неможливо збагнути.

Хто висмикнув чеку?

Чи є сенс сперечатися про те, коли і хто першим висмикнув чеку з гранати або, як висловився колишній віце-президент США Байден, «кинув динаміт у бочку з порохом»? Чеку назад не вставити, а від бочки хочеться втекти подалі. Було б куди, але, схоже, нікуди. Глобус маленький. Від того, як спалося президенту Путіну перед анексією Криму, від того, з якої ноги встав з ліжка президент Трамп перед тим, як віддав наказ убити іранського генерала Касема Сулеймані, залежать долі багатьох людей у різних частинах світу.

Та що тут нового? Лідерів іноземних держав і раніше вбивали за наказом зовнішніх чи внутрішніх ворогів де завгодно. Президента Афганістану Аміна радянський спецназ убив у його власному палаці, а до Папи Римського Івана-Павла ІІ чекісти вбивць підсилали двічі. Але досі це (за будь-якого результату) робилося так, щоб зберігалася можливість збрехати: ми там ні до чого, нас там не було і нема.

Трамп віддав наказ вбити іранського генерала відкрито. Демонстративно. Вирішив, що ліквідувати «терориста №1» на території чужої країни може, не посилаючись на міжнародне право і навіть на закони своєї країни, що передбачають перед початком воєнних дій консультації глави держави з Конгресом. А те, що вбивство Касема Сулеймані призведе до жорсткого ірано-американського зіткнення, доповідали президенту США неодноразово.

8 січня прилетіла трагічна звістка з Ірану – на околиці Тегерана розбився пасажирський літак авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», який прямував до Києва. Усі 167 пасажирів та 9 членів екіпажу загинули.

На момент здачі цього номера у друк причини трагедії не встановлені. США та Канада заявили, що лайнер, імовірно, був збитий іранською ракетою. Влада Ірану звинувачення відкидає. Українська сторона не поспішає зайняти ту чи іншу позицію: Президент Володимир Зеленський 10 січня заявив, що версія про влучання ракети в український літак в Ірані не виключається, але наразі не підтверджена, і закликав міжнародних партнерів надати дані, які є у них і які стосуються трагедії, у розпорядження комісії з розслідування причин авіакатастрофи.

З Новим роком, дорогі наші перевірені часом і нові, з нинішнього газетного числа, друзі-читачі! Дякуємо за те, що ви знову чи відтепер з «Чорноморкою», що шануєте й підтримуєте українське слово. Здоров’я всім вам і вашим родинам, успіхів й удачі!

Уже традиційно напередодні світлого свята Різдва Христового складаємо найщирішу подяку тим, хто в році минулому своїми пожертвами долучився до видання на Одещині незалежного українського часопису. Це, зокрема, Лариса Борисівна Булло, Олександр Володимирович Візіров, Ганна Йосипівна Головата, Григорій Іванович Гончарук, Віталій Васильович Громлюк, Василь Іванович Дяченко, Людмила Федорівна Жигайло, Григорій Степанович Загорюк, Микола Григорович Коваль, Олег Арсентійович Крикун, Віктор Хомич Медведєв, Тетяна Мусіївна Мельник, Галина Анатоліївна Могильницька, Олексій Васильович Морозов, Володимир Павлович Павліченко, Микола Антонович Пасічник, Ганна Антонівна Рудик, Ольга Йосипівна Федяк-Невмержицька, Олександр Явдокимович Циркун (світла пам’ять цій прекрасній людині), а також всім, хто офірував на газету, побажавши зостатись неназваним.

Уже рік, відколи в Стамбулі Вселенський патріарх святково підписав та вручив Томос про автокефалію, Українська церква живе «за новим календарем».

Сказати, що шлях до цього був дуже тернистий, — нічого не сказати. Але оскільки це перша автокефалія, надана в ХХI столітті — практично в прямому ефірі, під наглядом відеокамер, у супроводі неймовірної інформаційної кампанії, її перебіг міг би бути просто раєм для істориків. Але не став: у цьому інформаційно прозорому суспільстві, як не дивно, багато важливих (якщо не ключових) моментів тієї історії були (і, можливо, залишаться) за щільно засмикнутими лаштунками. І цьому є дуже просте пояснення: лише лаштунки могли захистити від тиску та впливів сторін, заці-кавлених у «пшику», тобто провалі проєкту «українська автокефалія». З іншого боку, лаштунки дозволяли уникнути небажаних дискусій між сторонами, зацікавленими в успіху. Що є, то є. Як тут будуть викручуватись історики майбутнього — навіть не хочеться думати, можна тільки мовчки поспівчувати.

Шановний Анатолію Степановичу!

Правління і ветеранська спільнота Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України сердечно вітають Вас зі славним ювілеєм — 80-річчям.

На Одещині й у всій Україні знають Вас як талановитого поета, перекладача, публіциста, члена оргкомітету загальнонаціонального форуму «Українська мова — мова єднання», активного громадського діяча, наставника молодого покоління.

Бажаємо Вам мужності, сил і терпіння у відповідальному служінні українському народу. Нехай доля і надалі збагачує Вас життєвою мудрістю й дарує розуміння та підтримку громади.

Поет, перекладач, журналіст. Три іпостасі, три творчі сутності Анатолія Глущака. Взаємопереплетені, взаємодоповнені, взаємонаснажені і взірцево довершені. Яка з них головна? Чи, може, всі рівні, однаково визначальні й дорогі?..

У «Чорноморські новини» Анатолій Степанович прийшов у 1991-у (хоча часто друкувався й раніше), коли вони ще були «Чорноморською комуною», якраз на зламі двох епох, у переддень Незалежності. Прийшов як знаний поет, автор багатьох схвально оцінених критикою і прийнятих читачами книжок і, зокрема, хрестоматійного вірша про синівську любов і синівську спокуту «Повернення».

А жінка гляне, строга і свята,
Як стихне реактивний гул у небі.
Скажу їй: — Мамо, я летів до тебе!
Даруй, що довго — так ішли літа.

Із Різдвяного послання митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Православної церкви України Епіфанія

Дорогі брати і сестри! Минув рік від того часу, коли Об’єднавчий Собор у храмі Святої Софії в Києві утвердив церковне єднання, а Православна церква України від Матері-Церкви Константинопольської, з рук Вселенського патріарха Варфоломія, отримала Томос про автокефалію.

У Різдвяний Святвечір із Царгороду до Києва було привезено цей історичний документ, який засвідчив, що відтепер і назавжди помісна Українська православна церква незалежна та рівна в усьому з іншими сестрами-церквами Вселенського православ’я.

Рік минулий не обійшовся без втрат для української науки. Не стало видатного вченого, директора Інституту морської біології НАН України, професора Бориса Георгійовича Александрова. Він трагічно загинув під час нищівної пожежі 4 грудня на Троїцькій, 25 (тоді вогонь забрав життя 16 людей, ще 32 постраждали). Кілька тижнів тіло не могли відшукати — Александров вважався зниклим безвісти. Впізнали і поховали науковця лише за кілька днів до Нового року. Прощання з професором і його колегою, старшим науковим співробітником Галиною Іванович, відбулося у корпусі біологічного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Борис Георгійович Александров (17.04.1958 — 04.12.2019) — учений у галузі біології та екології моря, доктор біологічних наук (із 2003-го), професор (із 2008-го), член-кореспондент НАН України (із 2015-го); заслужений діяч науки і техніки України (2008); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2013).

Європа стала для одеситів ще ближчою. Із листопада минулого року опинитися у ЄС можна легко, швидко й недорого. Літаки до Братислави, Будапешта, Кошіце, Берліна відправляються прямісінько з нашого аеропорту. Політ триває годину-півтори і коштує навіть менше, ніж квиток до Києва. Тож, скориставшись вигідною пропозицією, вирушаємо до Братислави.

Чому саме туди? Це місто після руйнування «залізної завіси» несподівано опинилося у самісінькому центрі Європи. Братиславський аеропорт імені Стефаника розташовується посередині між столицями Словаччини й Австрії. Дедалі більше туристів з усього світу обирають Братиславу для того, щоб приземлитися там і вже звідти подорожувати по Європі: година — до Відня, дві — до Будапешта і три — до Праги зручним автобусом чи електричкою, а ціни на житло й харчування набагато нижчі, ніж в інших столицях.

Ми провели у Братиславі більше тижня, і кожен день дарував нам нові враження, несподівані відкриття та цікаві пригоди.