№ 95 (22114) четвер 12 грудня 2019 року

Судячи з реакції соцмереж та ЗМІ на саміт «нормандського формату» у Парижі, Україну це зачепило значно сильніше, ніж Росію. Такий висновок можна зробити, просто оцінивши кількість публікацій. Можливо, так сталося через новину про те, що через махінації з допінгом наших «дорогих сусідів» на чотири роки викреслили зі світового спорту? Заслужено. Але Україна на це звернула мало уваги: 9 грудня всі ми «були в Парижі». А 10-го зранку — від душі відлягло. Адже найпопулярніший у нас висновок щодо саміту, що «він нічим не закінчився», а це, на думку більшості коментаторів, є найбільшою удачею для України в ситуації, яка склалася. Чи так це насправді?

Нам видається дуже важливим один момент з підсумкової прес-конференції саміту, коли канцлер Німеччини Ангела Меркель сказала, що «Мінські угоди» — не є чимось непорушним, що їх цілком можна і треба пристосувати до вимог часу, адже з моменту їх підписання минуло довгих п’ять воєнних років. Тисячі полеглих, десятки тисяч скалічених, сотні тисяч знедолених, мільйони біженців, вщент зруйнований регіон, який забезпечував третину українського ВВП… Як можна зараз просто виконувати те, що було підписано до всього цього? Тоді все, що прописано в тих угодах, і треба було робити. Окупаційні війська виводити в тому числі. А Росія замість цього лише розкручувала сильніше маховик агресивної війни. Тож тепер — звиняйте…

За сказане канцлером Німеччини і варто зачепитися Україні, наполягати на адаптації Мінських угод до умов сьогодення, формулювати конкретні варіанти, пропонувати розрахунки. Здається, саме на цьому шляху нам, якщо й не перемога близька світить, то принаймні цей шлях є логічним, уже підтриманим союзником, а тому — цілком реальним. А там — подивимось.

Естонський центр Східного партнерства (ECEAP) у співпраці з CybExer Technologies (CybExer) та Українським кризовим медіацентром провів у Києві конференцію на тему «Дезінформація і кібербезпека під час виборів в Україні: засвоєні уроки та майбутні кроки». Ця конференція завершувала заходи, що пройшли в рамках фінансованого ЄС проєкту з підвищення стійкості української виборчої системи до маніпуляцій та втручання у кіберпростір.

Посол Матті Маасікас, голова Представництва Європейського Союзу в Україні, зазначив: «Реалізуючи цей проєкт, Євросоюз дав дуже чіткий сигнал про свою підтримку Україні у протидії гібридним загрозам. Зміцнення впевненості та підвищення обізнаності були важливими для посилення стійкості України до таких загроз». І запевнив: «На позитивному досвіді цієї співпраці ЄС розвиватиме, розширюватиме й поглиблюватиме наші спільні дії у майбутньому».

«Оскільки військові гібридні загрози, як правило, під час виборів посилюються, підтримка Європейського Союзу та Естонії для України була особливо важливою в 2019 році, коли відбулися дві значні виборчі кампанії — президентська і парламентська», — підкреслив Герт Анцу, директор Естонського центру Східного партнерства.

На відміну від багатьох районів Одещини, де ще дискутують про доцільність (точніше — про недоцільність) створення об’єднаних територіальних громад, у Балтському цей процес, по суті, вже завершився.

Отже, крім Балтської міської, яка згуртувавши кілька років тому три десятки сіл району, успішно розвивається і слугує прикладом для інших, нещодавно тут постала ще одна — Піщанська сільська ОТГ. У ній, після громадських слухань і відповідних рішень органів місцевого самоврядування, вирішили об’єднатися жителі населених пунктів Піщанської, Гербінської, Пужайківської та Шляхівської сільрад.

А от мешканці Плоского виявили бажання поповнити лави Балтської ОТГ, і їхні депутати підтримали це бажання.

Калинівка розташована на березі далеко відомого за межами нашого краю Тилігульського лиману. Це унікальний природний ресурс. Адже ця водойма — одна з найчистіших у Північному Причорномор’ї.

Цей прекрасний куточок Одещини милує око чудовими краєвидами в будь-яку пору року, вабить до себе співвітчизників своєю древньою й багатою історією, самобутніми місцевими талантами, привітними і працьовитими людьми.

З історичних джерел відомо, що поблизу села розташовувалося давнє поселення, яке датується ІV—ІІІ тисячоліттями до н.е. Неподалік є два скіфських кургани, а в 1930 році тут було знайдено ще одну прадавню пам’ятку — кам’яну бабу.

Думки про брехню та цензуру

Загрозливе слово «цензура»,
бо слідом іде диктатура.
Не буде в суспільстві прогресу,
якщо переслідують пресу.

* * *

Відомо, люблять прибрехати
і президенти, й депутати,
та заявляють урочисто:
«Брехню розносять журналісти!».

* * *

Цей старовинний будинок на розі вулиць Буніна і Канатної видно ще здалеку. Невеличка башта і розкішний балкон виходять фасадом на Канатну, у затишному відкритому дворику в італійському стилі, що зберігся ще з дореволюційних часів, так і хочеться посидіти, перепочити, поспілкуватися…

Типовий триповерховий «дохідний будинок» наприкінці ХІХ століття належав родині Переяславцевих. Тож до переліку пам’яток архітектури місцевого значення він занесений саме під цією назвою — «Будинок Переяславцева кінця ХІХ століття». У радянський час тут були комунальні квартири.

Про те, що будинок — пам’я-тка архітектури, знають лише старожили, оскільки табличка з охоронним написом зникла десь у 2013-у. Саме тоді будинок почав осідати й тріщати по всіх швах. У підвалі тривалий час протікала каналізаційна труба, заповнюючи стоками все приміщення. Докруж розносилися специфічні «пахощі» фекалій і плісняви, у коридорах і квартирах стояв страшний сморід. Будівля руйнувалася на очах, пішли тріщини по фасаду. У комунальній квартирі на першому поверсі з 2007-го ніхто не жив, а відтак вона, недоглянута, посилювала руйнівні процеси всього будинку. Мешканці пості-йно зверталися до міських служб, зокрема до ЖСК «Порто-Франківський». Дарма. Навіть після того як на одному з телеканалів у 2013 році вийшов репортаж про кричущу ситуацію, ніхто з комунальників не відреагував.

У цей день ми вшановуємо мужність і громадянський подвиг ліквідаторів. Не маючи належного обладнання, інструкцій, досвіду, але добре знаючи про загрозу, яку несе некерована атомна енергія, вони свідомо жертвували собою, щоб зберегти життя інших.

Із Валентиною Соларевою, головою комітету «Діти Чорнобиля», родина якої була евакуйована з Білорусі й оселилася в Одесі, ми не раз зустрічалися у бібліотечно-інформаційному центрі центральної міської книгозбірні, який очолює Євгенія Стельмах, на багатьох заходах, приурочених Чорнобилю. Це і тематичні книжкові виставки, й виставки дитячих малюнків (до них активно долучаються юні читачі бібліотеки), і звіти про участь у міжнародному фестивалі «Чорнобильські мотиви», який проходить у Дніпрі.

Пані Валентина — серед активних організаторів таких заходів. І хоча про чорнобильську біду зняті фільми, численні телепередачі, написані книжки, такі люди, як вона, зі свого боку роблять усе, що їм під силу, щоб зберегти пам’ять про ліквідаторів аварії, серед яких чийсь син, чоловік, родич чи просто знайома людина.

18 грудня з 10.00 до 11.00 відбудеться пряма телефонна лінія за участю заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Тетяни Павлівни Яворської на тему «Актуальні питання застосування пенсійного законодавства».

Дзвінки приймаються по телефону (048) 728-35-92.

Час виходу нової книжки знаної української поетеси Надії Мовчан-Карпусь «У краплині любові» щасливо збігся з її ювілеєм. І цей збіг, звісно, не випадковий: поетка довго й ретельно готувала до нього нове видання віршів, що, за її задумом, мало бути особливим у її літературній творчості, своєрідним стрижнем усього поетичного доробку, в якому вона виступає насамперед тонким знавцем рідної природи та її мінливих особливостей. Бо ж пані Надія — неперевершена майстриня передачі через природу психологічного стану людини (передусім жінки), її душевних переживань.

Її поезії — це низка психологічних загадок, що у своїй сукупності асоціюються зі знаменитою посмішкою чарівної й непорочної в часі жінки, посмішкою, філософію якої впродовж віків намагаються розгадати письменники, художники, скульптори, вчені-мистецтвознавці... Та поки що марно, бо Жінка, яка ще й обдарована Богом поетичним даром, — це вічна гармонія і таємниця! Одні бачать у ній божественну красу, інші — закодовані знаки, ще інші — виклик нормам і суспі-льству. І все ж більшість сходиться в одному: у ній є щось невловиме, таємниче і привабливе.

У чому ж секрет нашої поетки та самої збірки?

Відомий етнограф, дійсний член НТШ Степан Килимник у передмові до видання «Український рік у народних звичаях» (Торонто, 1964) написав: «Чи знаємо ми себе? Чи знаємо свій народ, його історію, культуру, його прагнення, бажання, ідеали, його душу? — трудно відповісти на це все». Відтак підкреслив, що надзвичайно важливо реалізувати знаменне сократівське «пізнай самого себе», відчути себе нацією, що з правіків належить до могутньої й прекрасної у своїх барвах європейської цивілізації.

Українська культура надзвичайно багата і глибоко духовна. Вивчаймо її і пишаймося нею, дбаймо про збереження нашої історичної святині, пізнаваймо світ і себе у ньому.

До циклу зимових свят, за давньою традицією, Одеська національна наукова бібліотека підготувала низку заходів. З-поміж них — соціопросвітницький проєкт «Гостинна книгарня», який відкриває книжково-ілюстративна виставка до дня Святого Миколая під назвою «Добро як сенс життя».

У Чорноморській міській книгозбірні ім. І. Рядченка відбулася презентація унікальної книжки «История железнодорожной станции Ильичёвск», яка нещодавно вийшла у світ українською та російською мовами.

Це видання — своєрідний літописний підсумок самовідданої й напруженої праці багатотисячного колективу залізничників, які брали участь у будівництві, становленні та розвитку припортової залізничної станції «Чорноморськ/Іллічівськ».

Спільно з авторами, вказаними на обкладинці — Я.Я. Садварі, К.Г. Тимощук, Н.І. Борисюк, Ж.І. Лопатик, С.П. Пасічник, до створення цієї колективної збірки документальних нарисів долучилися ветерани-залізничники — ті, хто стояв біля джерел станції, хто присвятив їй своє життя. Упродовж 60-річного періоду виробничої діяльності станції «Чорноморськ/Іллічівськ-Порт» тут професі-йно зростали й самовіддано трудилися сотні висококваліфікованих майстрів своєї справи — справжніх патріотів рідного підприємства і міста.

На потреби людей з інвалідністю

Уперше за багато років уряд повністю забезпечить людей з інвалідністю технічними засобами реабілітації.

«Наша мета — до кінця цього року повністю покрити потреби людей з інвалідністю у тому, чого вони найбільше потребують, без будь-якої пріоритизації та вибірковості. На ці цілі виділяємо додаткове фінансування. Гроші підуть на забезпечення візочками, протезами, ортезами — всім, що зробить життя людей з інвалідністю комфортнішим», — зазначив прем’єр-міністр Олексій Гончарук з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю, який відзначався 3 грудня.

Як запевнив голова уряду, регіональні управління соціального захисту населення вже отримали кошти на ці потреби.