Одеський тріумф «Семи брам Єрусалиму»

Звернення до єврейської історії не випадкове. Майбутній композитор народився в польському містечку Дембіца, населеному переважно хасидами. Вокальну симфонію «Сім брам Єрусалиму» він написав у 1996-у на замовлення мерії Єрусалиму з нагоди відзначення його 3000-ліття. Дата визначається з моменту завоювання Єрусалиму (тоді Ієвус) іудейським царем Давидом і перетворенням міста на столицю єврейського народу. Цифра «7» — символічна. Тому й сьома симфонія, що складається із семи частин (шосту композитор створив пізніше). Ораторія — масштабний твір, який потребує великої кількості виконавців. За задумом, це три хорових колективи і симфонічний оркестр. В основі текстів — псалми Святого Письма, які виконуються латиною. Крім хору, як уже мовилося, задіяні й солісти. Тема другої та четвертої частин містить сім штрихів, а головна тріада у фіналі повторюється сім разів. У нашому випадку були заді-яні польські артисти Івона Госса (сопрано), Кароліна Сікора (сопрано), Анна Любанська (мецо-сопрано), Адам Здуниковський (тенор), Петро Новацький (бас) та читець Славомир Холланд.

Читання тексту на івриті в одній з останніх частин додає твору більшої переконливості, відчуття зв’язку з древністю. Здавалося, що звучить пристрасний, схвильований і часом грізний у своїх пророцтвах голос магіда — єврейського проповідника, чий речитатив ось-ось перейде у спів.

Особливість симфонії-ораторії — в її органічності, спаяності частин, безперервності, написанні «на одному подиху», а також у просторових якостях — ефекті стереозвучання, що досягається завдяки розміщенню частини духових інструментів на хорах залу за спиною слухачів. Посилює цей ефект і використання нового інструменту — тубофона, сконструйованого автором спеці-ально для цього твору. Дві такі конструкції, розміщені по обидва боки сцени, є набором пластикових водогінних труб різної довжини, до дев’яти метрів, досить великих у діаметрі. Це своєрідне поєднання духового й ударного звуковилучення, в якому звук, підсилений мікрофонами, створюють удари по трубах тенісними ракетками. Досить екстравагантний, якщо не епатажний, винахід. У раніше написаних творах, поряд з оркестром, композитор вводив звуки пилки, друкарської машинки, трепіт металолиста, розкати грому тощо. Щодо тубафона, то одесити перед початком концерту жартували: «Тепер зрозуміло, чому у нас з десятої ранку відмінили подачу води». Одеса є Одеса…

Введення цього інструменту, на мою думку, надало симфонії більшої динаміки й полістилістичності — чогось від джазу, який, до речі, теж полюбляє маестро, при цьому — ніякої легковажності, лише посилення загальної похмурої і тривожної образності. Щодо еклектичності, то в поліфонічному переплетінні голосів, особливо солістів, відчувається вплив музики Баха («Страсті за Матвієм», «Страсті за Іваном»). І музика, і тексти рівнозначні. Емоційний діапазон ораторії великий: благання, радість, тривога, драматизм, зловісність, відчай, потрясіння. У сенсі форми Кшиштоф Пендерецький може бути як авангардистом, так і традиці-оналістом.

Для автора, що створює монументальні твори, завжди є певний ризик бути незатребуваним, оскільки їх втілення вимагає великого ресурсу. Досить згадати в цьому сенсі «Реквієм» Берліоза, який рідко виконується, бо має на меті задіяння трьох оркестрів і великої кількості хористів. Симфонія №7 Кшиштофа Пендерецького звучала неодноразово.

Принагідно зазначу, що композитор є почесним професором кількох десятків музичних академій світу, у тому числі двох українських — Києва і Львова, а також володарем премії імператора Японії, що прирівнюється до Нобелівської в галузі культури.

Приємно визнати, що одеська публіка сприйняла виконання славнозвісної симфонії із захватом, і нескінченні овації залу стали очікуваною винагородою 86-річному харизматичному польському музикантові.

Володимир КУДЛАЧ.