Переглядів: 643

Ні! Ні! Він живий!

Новела

Станція Проскурів. Наближається потяг, але чомусь проходить далі і зупиняється за станцією в полі; на потягу – познаки червоного хреста. За ним поспішає багато селянок-подолянок.

Одна ще молода селянка, Марія, після важкої роботи в колгоспі та домашньої при садибі, після виконання непомірних поставок «все для фронту»: м’яса, молока, яєць, овочів і грошей, втомлена пішки пройшла зо двадцять кілометрів зустріти свого Петра. Вдома двоє дітей залишила сусідці на приглядання та наказувала дуже берегти Оксаночку, бо Петро, коли пішов на фронт, просив зберегти її, він дуже любив свою малесеньку донечку, часто тримав її на руках, нашвидкуруч виробляв для неї яскраві іграшки, іноді й потурав їй. Трохи старший від доньки син Андрійко заздрісно дивився на іграшки та питав: «А мені?», батько відповідав: «Нехай спочатку Оксаночка побавиться, а потім ти. Вона ще маленька!».

Жінки побігли до потягу, а Марія з надією побачити батька своїх дітей була попереду.

Петро дуже любив і свою дружину Марійку, ще до одруження мріяв, щоб вона на все життя була одна-єдина з ним. А як одружилися, оберігав її від тяжкої роботи. На селі роботи всім вистачає – і чоловікам, і жінкам, і навіть дітям. Милуючись красою своєї дружини, Петро часто лагідно говорив: «Чи не втомилася ти, моя красуне? Відпочинь трохи, я зроблю сам». Вона відчувала щиру любов Петра до себе і до дітей своїх. Мав золоті руки: за що не візьметься, все вдавалося, ще й іншим пораду добру давав. А як співав українські пісні! Сусіди збігалися послухати про козаків, їх отаманів, про кохання молодих. Молодиці заздрили Марійці: «В кого вдався твій Петро? Дуже любить тебе і твоїх дітей, та ще й не ласий до горілки. Чи ти на все життя причарувала свого роботящого?». А вона у відповідь: «Це моя щаслива доля! Він теж щасливий, я його не менше кохаю».

З наміром побачити свого Петра, Марія підійшла якомога ближче до вагонів, звідки виносили поранених на носилках. Казали, привезли тяжко поранених з Першого Українського фронту з-під Сандомира. До кожних носилок вглядалася: чи не там Петро? Від нього два місяці нема листів, але нема і повідомлень, що загинув. У селі майже в кожну хату йдуть повідомлення-похоронки про загиблих. Марія всіх там переконувала й казала: «Він має бути живий! Його Оксанка й Андрійко чекають. Кому я віддам для нього їхні дитячі подарунки? Ні, не піду звідси, поки не побачу Петра!».

А поранених з вагонів все виносять і виносять, блідих, худорлявих, з обмотаними бинтами ногами, руками, животами і головами, мовчазних, бо, мабуть, уже від болю великого накричалися, настогналися на полі бою та в дорозі. Лише дехто стогнав, коли його, лежачого, ворушили. Тоді Марійка підбігала до тих носилок й уважно вдивлялася: чи не Петро це? Навіть запитувала пораненого. Ні, не Петро!

Вздовж колії нарощувалося на полі ціле «містечко» носилок з безпомічними, понівеченими війною чоловіками. Серед зустрічаючих чоловіків майже не було. Велика війна, наче сарана, «пожерла» чолові-чий рід, залишивши на самоті жінок і дітей з важкими, невластивими дня них, на роки турботами.

В прибуваючі транспорти передавали ноші з пораненими для відправлення до міста в госпіталь. Серед поля ще залишилися одні носилки з лежачим. Марійка – туди. За нею – й інші жінки. А поранений вимовляє: «Аустрія, Австрія…». Селянки поміж собою: «Це, мабуть, поляк». Хтось із чоловіків уточнив: «Він – австрієць і хоче вам сказати, що – не німець».

Через якийсь час (уже закінчувалася передача поранених під опіку госпіталю) підійшов начальник ешелону і наказав санітарам: «Візьміть хворого!».

Марія, шукаючи батька своїх маленьких дітей, пішла до госпіталю, куди повезли тяжко поранених. По дорозі згадувала їхнє з Петром весілля, проте, як діти зі сльозами розставалися з батьком, що мав іти на фронт… Добре коханою бути поруч з коханим. І для дітей щастя, коли батьки по-справжньому люблять одне одного. Це не забувається на все життя. В пам’яті перед очима стояв здоровий, добрий, чуйний до неї і дітей Петро.

«Невже його нема? Це неможливо, не вірю! Серед понівечених, але знайду його! Ні, ні! Він живий!».

Павло АГРОМАКОВ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net