Від спілкування до порозуміння

Один з відгуків написаний білоруською мовою: «Слава Украіне! Слава героям Украіны! Жыве Літва-Беларусь!».

І сибіряки, виявляється, не залишилися байдужими до передачі. Навіть такий відгук є: «Для мене, людини із Сибіру, головне непорозуміння — чому велика частина українців не прагне розмовляти рідною мовою? Я, наприклад, у дорослому віці опанував українську, мешкаючи в Красноярську. Тепер насолоджуюся читанням великої кількості книжок, які є у відділі закордонної літератури нашої крайової бібліотеки».

Проте, не бракує й негативу: «Шаровары хотят реванша...», «Ужас какой! Одесса — ты сошла с ума! Разговаривать на сельском языке?», «Если бы не Россия, польские и венгерские земли не были бы присоединены к советской Украине», «Одесса в шоке от вас, львовских чертей...», «Надеюсь, Донецк никогда не будет в составе Украины»…

Це досить категоричні висловлювання. Трапляються і примирливі тексти, у яких бодай проглядається прагнення домовлятися. Але, водночас, і пояснення того, що саме не сподобалося в телемості: «Все говорят о том, что нас якобы объединяет... Но на практике вы приглашаете в студию одного или двух человек, которые не разделяют ваши взгляды, и это заканчивается спором и синяками. Получается, что только западенцы воевали и что только они герои. И только они знают, как верно, а мнение остальных участников телемоста их не интересует. Благодаря «мове» и таким ярым ее защитникам мы остались без Крыма и половины Донбасса...».

Є й дещо дивні коментарі. Скажімо: «Русские нам не враги. Враги — россияне...» Цікаво, що малося на увазі? Те, що наші, вітчизняні, росіяни є повноцінними співгромадянами, а ворогами є лише громадяни Росії? Схоже, саме про це і йшлося, але формулювання неточне.

І ще цікавий відгук: «Хороший урок украинского языка! Вот и все... Остальное — полный шлак». З одного боку, його не назвеш українофобським, бо ж людина визнає, що мову треба вчити. А ось слова «полный шлак», вочевидь, стосуються якості телемосту. Що ж, приймається; львів’янам слід працювати над помилками.

Звернув увагу і на такий допис: «Львів’яни, ми вас любимо, їздитимемо до вас у гості, але не чіпайте нас, будь ласка...». З одного боку, українською мовою, а з іншого — явний натяк на конфронтаційний дух «круглого столу» і на повне його несприйняття. Схоже, що повчальний тон декого з галичан не сподобався. Водночас, фраза видає деяку байдужість автора цього допису до української справи. Бо якби людина була патріотичною, то пояснила б свою думку точніше.

Найбільше ж мені сподобався ось цей відгук: «Одесу і Львів об’єднує жага до волі!». Звичайно, таких відгуків хотілося б отримувати побільше, бо саме вони є непоганими маркерами успішності телемосту.

Наступного дня прочитав у соцмережах допис одесита, який любить бувати в Галичині. Він описав свою розмову із сусідкою по купе в поїзді «Одеса — Львів».

«Кто такіє для Одєсси тє Ліпи, что в іх чєсть називают уліцу? Кто оні, прі чьом оні к нашему городу? Откуда вообщє ета тупая борьба со всєм русскім? Ето же наша історія. Вон во Львовє тоже єсть уліца Русская, і нікто нє протєстуєт...».

Пояснювати, що саме зробили для Одеси й України Іван та Юрій Липи і що жодної боротьби «со всєм русскім» не відбувається (як і те, що вулиця у Львові називається не «Русская», а «Руська», й різниця тут фундаментальна), мені зовсім не хотілося, але, побачивши в очах молодої одеситки чисте, наївне нерозуміння, незнання, звісно ж, змішане з традиційними для наших широт шовіністичними «родзинками», вирішив, що пояснювати, все ж таки, потрібно. Не занурюватимуся в деталі, просто скажу, що розповів достатньо. Спокійно, терпляче, в межах своїх знань, розставив усе по поличках, і в підсумку моя співрозмовниця заявила: «Ви знаєтє, с вамі очєнь інтєрєсно, вот, єслі чєсно, я нікогда в жізні ні про что такоє нє слишала, в школє нє учілі, да і потом как-то нє особо, в общєм, єсть, над чєм задуматься...».

Далі одесит, який любить бувати у Галичині, пише:

«Звісно, повернувшись у звичне середовище, задумуватися над ось такими питаннями людина, скоріш за все, перестане. Але я тепер думаю про ширший контекст. От якби нашим денаціоналізованим громадянам фахово, ґрунтовно доносили з популярних комунікаційних майданчиків об’єктивну інформацію щодо українських сторінок історії наших зросійщених міст, зміни на краще могли б початися вже скоро».

На завершення висловлю свою думку щодо фрази: «Одесса в шоке от вас, львовских чертей...». Як на мене, її автор перебільшує «вредність» галичан. Бо середньостатистичний одесит значно менше толерантний, аніж львів’янин. Але навіть найбільший шовініст не висловився б так про Івана Дзюбу чи Мирослава Мариновича. Отже, організовуючи майбутні телемости, треба подбати, щоб у студії була «критична» маса інтелігент-них, поміркованих людей. Одесити підійшли до справи мудріше. У них все ж таки була ота «критична» маса проукраїнських учасників. Реальна Одеса набагато проблемніша! Однак ті, хто представляв у телеефірі Одесу, не відбивали повністю бажання до діалогу. Хоч претензії були до кожного з них. Та якби органі-затори телемосту запросили типових для Одеси проросійських активістів, яких щороку бачимо на мітингах 2 та 9 травня, то сама ідея діалогу була б перекреслена. А так — залишається шанс спілкуватися й надалі.

Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.