Переглядів: 3903

Просто треба жити!

У селі Осички Савранського району живе на самотині 65-річний Семен Петрович Курочка. Саме його ми й вирішили відвідати.

Осінній день погодою не радував. Машина, зважаючи на туман, їхала повільно. Тож не бракувало часу на всілякі роздуми, які чомусь крутилися навколо життєвих негараздів та проблем, що аж ніяк не додавало настрою. Придивляючись до сільських будинків, помітили потрібний номер. У дворі ходив чоловік. Видно було, що порається по господарству. «Мабуть, помилилися», — майнула думка. Та ні, як виявилося, потрапили за адресою. Он і невеличка хата, й літня кухня навпроти — почала впізнавати обійстя, бо ж колись тут була. Просто за кілька років призабулося…

Назустріч гостям упевненою ходою йде і сам господар. Про себе відзначаю, що він зовсім не змінився — ні зовнішнім виглядом, ні своїми манерами та поведінкою. Такий же усміхнений, привітний, доброзичливий. У голосі відчувається рішучість, сила характеру.

— Ну, якщо не хочете до хати, то розташовуйтесь он там, на лавочці, — показує Семен Петрович рукою, ведучи під хатній навіс. — А я сяду ось тут.

Мабуть, і не зосереджувала б увагу читача на таких деталях, якби не один факт: Семен Петрович — незрячий.

Втрачати зір почав ще зі шкільної парти. А коли закінчував ананьївське училище, здобуваючи професію зв’язківця, то, щоб написати дипломну роботу, уже змушений був користуватися послугами товаришів.

Переніс не одну операцію. Але результатів це не давало. Одного разу, звертаючись до лікарів, поставив питання прямо: «Скажіть правду, що мене очікує? Я до всього готовий». Ті лише руками розвели. На жаль, медицина в даному випадку безсила…

Юнак повністю втратив зір у 1974-у, коли йому було лише двадцять… Не маючи своєї сім’ї, жив із матір’ю. А дев’ять років тому мама померла. І він залишився зовсім один.

— Я «бачу» сонце тільки тоді, коли відчуваю його тепло, — каже мій співрозмовник.

А нещодавно, як повідомила нам його сусідка Тетяна Шаповал, почав втрачати слух, притупилася здатність відчувати запахи, та ще й на нозі відкрилися виразки. Тому й приїхали ми до Семена Петровича, стурбовані такою інформацією.

— Як почуваєтеся? — запитую.

— Та все нормально. На зиму паливо заготував — порубав дрова, склав їх. Закрутки зробив. Маю в банках те, що було на городі і на деревах: огірки, помідори, персики, вишні. Тримаю кроликів, п’ятеро курочок є. Потроху хазяйную.

— Дядько Семен ще й велосипеди всім ремонтує, — долучається до розмови наша знайома Тетяна, яка з’явилася у дворі. — А коли ми з мамою не могли з електричними дротами розібратися, теж виручив. Він — на всі руки майстер.

У цей час до обійстя заходить ще один односелець, аби попросити у Петровича автоклав, за допомогою якого роблять усілякі консерви тощо.

— Автоклав теж самі змайстрували? — цікавлюся.

— Не зовсім сам. Хлопці допомагали, — відповідає Семен Петрович, заодно пояснюючи чоловікові, як правильно користуватися пристроєм.

— Ви краще скажіть, коли ми з вами в Балту до лікарні поїдемо? Ногу треба підлікувати, — наполягає на своєму Тетяна. — Бачте, он в Одесі слуховий апарат відремонтували — як добре стало.

— Поїдемо, не переживай, — заспокоює він сусідку.

— Господи, думаю, яку ж це треба мати силу волі, тягу до життя, щоб не скоритися долі, щоб не обізлитися на весь світ, не розгубити доброту!..

— Семене Петровичу, ви дуже мужній чоловік, — висловлююся вголос.

А він, ніби вловивши плин усіх моїх думок, відповідає на це дуже просто:

— А що дасть кричати, плакати, панікувати? Падати духом, опускатися на дно — це не діло. Так зробити простіше. Жити треба! Працювати, бути з людьми, допомагати їм. І люди теж мені допомагають. У мене дуже хороші сусіди, знайомі. Навчили мультиваркою користуватися. Мобільний телефон подарували. Я зробив так, що у ньому за кожною цифрою — свій абонент, інші номери магнітофон підказує… А яка золота людина Оля Майданюк! Це моя милосердна, тобто соціальна робітниця. Рідні також не забувають…

Згодом додає:

— Є ще одна надійна помічниця — мій собачка, мій дзвіночок. По тому, як вона гавкає, я вже знаю, чи знайомий хтось прийшов, чи чужий…

А ще у мене з’явилося якесь шосте чуття. Я відчуваю, що відбувається навколо, вловлюю, ким є та чи інша людина, чим вона, як кажуть, дихає. Так що у мене все добре, — невимушено й щиро посміхається чоловік.

І мені нараз стало соромно за ті думки, які псували настрій дорогою до Осичок. І всі життєві негаразди, якими переймалася, здалися вже дріб’язковими і незначними.

А якщо навіть прийшло лихо, якщо ти спіткнувся і впав — піднімайся і йди далі! Життя не буває легким. Але воно таке прекрасне! Тож треба жити! Просто жити!

Ось таку науку я винесла із двору осичанина Семена Петровича Курочки.

Діана МУДРА.
смт Саврань.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua