Трагічне і величне

Повертаючись до того вечора, хочу відзначити надзвичайну сконцентрованість диригента при виконанні четвертої, фінальної, частини твору, сповненої величі й трагізму. Відчувалася гранична мобілізація моральних і фізичних сил провідника.

Є щось сакраментальне в обох творах, запропонованих для програми, — Концерті № 2 для фортепіано з оркестром (для лівої руки) Моріса Равеля і симфонії «Манфред» Петра Чайковського. Равель написав свій концерт для австрійського музиканта Пауля Вітгенштейна, який втратив праву руку під час Першої світової війни. Це не лише віртуозний твір, у ньому — відгомін воєнних катаклізмів і прагнення до щастя: «Крізь терни — до сонця!». В обох творах спільне те, що вони трагедійні. Сольну партію у концерті виконував молодий успішний піаніст, лауреат бага-тьох престижних міжнародних конкурсів Роман Лопатинський (Київ).

До симфонії «Манфред» (1885) Чайковський ішов довго й у муках цілих чотири роки. Її програма зазнала, щонайменше, чотири редакції. Над нею працювали Міль Балакірев (ініціатор, якому вона й присвячена), Володимир Стасов, Герман Ларош і сам композитор. Щоб надихнутися, Чайковський читав однойменну поему Байрона, їздив у Швейцарію — місця, де мучився головний герой, намагаючись дати відповідь на доленосні питання, що його непокоїли. «Манфред — це не проста людина, — писав Петро Ілліч в одному з листів. — У ньому, як мені здається, Байрон з дивовижною силою і глибиною уособив усю трагічність боротьби нашої нікчемності зі стремлінням до пізнання фатальних питань буття». Фінал симфонії у кращих романтичних традиціях — це, без перебільшення, справжнє потрясіння, настільки сильне враження він справляє, коли герой опиняється перед обличчям смерті. Композитор вклав у цей твір багато особистого, власні роздуми над питаннями життя і смерті.

Одеситам добре відомий Алін Власенко, як і його чудові, гідно пошановані вихованці, предмет гордості метра: народний артист України Володимир Сіренко, заслужений діяч мистецтв України Наталя Пономарчук, заслужена артистка України Вікторія Жадько та інші. Музикант охоче при нагоді йде на контакт, він відкритий, скромний, і все ж з кожним концертом пізнаєш його особистість глибше і глибше. Алін Григорович, головний диригент Київської опери, професор Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського, народний артист України, — доволі частий гість у нашому місті. Так, у 2016 році під його орудою НОФО подарував публіці твори Вебера, Прокоф’єва і В’єтана. У 2018-у програму складали твори сучасних україн-ських композиторів Сильвестрова, Станковича і російського класика Рахманінова. (В обох концертах соло на скрипці Богдани Півненко).

Нинішнього вечора Великий зал Одеської філармонії був заповнений. Це більше, ніж може вмістити Колонний зал імені М. Лисенка Національної філармонії України. Нагадаю, що зал нашої філармонії з-поміж подібних концертних майданчиків — найбільший у країні (1200 місць).

Серед концертів, які порадують одеситів і гостей міста найближчим часом, — виступ з Національним одеським філармонійним оркестром молодого піаніста з Києва Сергія Ковальова і диригента та композитора Івана Остаповича. 22 листопада відбудеться концерт за участю грецького диригента (вже знайомого одеситам виступом у 2014 році) Мірона Міхайлідіса, художнього керівника Афінської опери. У програмі — Симфонія № 2 С. Рахманінова і Концерт № 1 для скрипки з оркестром Д. Шостаковича. Солістка — Діана Тищенко (скрипка).

Володимир КУДЛАЧ.