За законом збереження часу

Економія часу – один з найважливіших показників інтенсивного розвитку економіки, який характеризує співвідношення суспільних затрат робочого часу з багатством суспільства. В нарисах до «Критики політичної економії» К. Маркс зазначив: «Економія часу, як і плановий розподіл робочого часу на різні галузі виробництва, залишається найпершим економічним законом суспільного виробництва» (німецьке видання праць «Marx-Engels-Werke», том 42, стор. 105). У роки т. зв. розвиненого соціалізму Комуністична партія теж вимагала, щоб «економіка була економною». Власне, як у висновку Маркса, так і в заклику партії йдеться не про нормативний документ, а про розуміння тенденцій і вимог до господарювання. У Маркса «закон» не догма, а тільки спонука для організаторів суспільного виробництва, причому це розуміння прийшло Марксу від досвіду організації капіталістичного виробництва якраз у роки написання ним «Критики політичної економії», коли капіталізм став ширитися на весь світ.

В умовах капіталізму закон економії часу діяв і діє прискореніше тому, що в процес виробництва товарів і послуг включаються широкі маси вільних виробників. Конкуренція спонукає капіталістів до економії часу на всіх стадіях виробництва і збуту продукції – через кваліфікацію кадрів, інноваційні процеси в техніці й технологіях або через удосконалення параметрів нової продукції. Нові, більш економічні, товари дають змогу її власникам заощаджувати на матеріалах, електроенергії, обслуговуванні, на робочій силі і т. д. Отже, економляться як минула праця (сировина, напівфабрикати), так і майбутні видатки – завдяки економним техніці й технологіям. Головний наслідок дії закону економії часу полягає у тому, що процес економії часу витісняє з виробництва фізичну працю, розширюючи число зайнятих у сфері науково-технічних галузей, а відтак пролетаріат як «могильник капіталізму» перестає бути «гегемоном». Формула батьків Комуністичного маніфесту, що буржуазія породжує, перш за все, свого могильника – пролетаріат, втрачає свій сенс. Економія фізичної праці дозволяє збільшити час на освіту, на науку, на дозвілля. «Гегемоном» суспільства стає науково-технічна інтелігенція.

Щоб уявити темпи і масштаби економії часу за останні півтори сотні років капіталізму  порівняно з тисячами років феодалізму, досить зіставити швидкість та обсяги перевезень вантажів чумаками і сучасними потягами або човнами і потужними пароплавами у наш час. Доставка електронної пошти, наприклад, скоротилася до секунд. Революційні процеси відбулися в переробці сировини, у використанні енергоносіїв тощо. Капіталізм витіснив чи знищив масу старих національних виробництв, інтернаціоналізувавши виробництво через спеціалізацію та кооперацію. Локальні й самодостатні мануфактурні виробництва замінені або переросли в розгалужені корпорації, пов’язані із сотнями постачальників і тисячами й тисячами покупців. Зросла всебічна залежність країн, і то не тільки в матеріальній сфері, але й у духовній. Інтелектуальні досягнення окремих націй є здобутком усіх народів: національне кіно, образотворче мистецтво, література стають світовими явищами.

Водночас, виникли нові, небачені раніше проблеми і загрози – небезпека зміни клімату в масштабах планети, варварські війни, міжнародний тероризм, незнані до того обсяги злодійства та «відмивання» краденого. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс у своїх творах плекали надію на пролетаріат,  вважаючи, що перемога пролетарських революцій знищить не тільки причину експлуатації, але й війни. Однак уже в Першу світову війну пролетарі всіх європейських країн опинилися в своїх «національних окопах», а «найпередовіший» з пролетаріатів – російський – вчинив соціалістичну революцію в економічно відсталій країні, що суперечить самій теорії Маркса, який хотів, щоб така революція спочатку відбулася у найбільш економічно розвиненій країні – Англії. Окрім того, «російські революціонери» організували небачений у світі голодомор братнього йому народу і сумлінно допомагали новій владі здійснювати репресії та розстріли людей, які думали інакше.

Якщо повернутися до закону збереження часу, то процеси пробудження індустріальних і наукових потенцій, яких не знали раніші епохи, супроводжується й симптомами занепаду, яких людство не знало з часів занепаду Римської імперії. Здається, що нині всі винаходи та всі технічні новації перебирають на себе духовні функції, а людське життя отуплюється до рівня і стану матеріальної сили, ніби якийсь лукавий дух намагається вершити свою чорну справу. Саме так записано у старовинній Влесовій книзі: «А Білобог і Чорнобог борються, щоб цьому світу удержуваному бути». Образи боротьби добра і зла залишені предками в географії України, а також на теренах лужичів (Оберлаузітц), коли гора з назваю «Білобог» сусідить з горою з назвою «Чорнобог», а «Доброгора» (Gutberg) – з «Лихою горою» (Schlechteberg).

Боротьба сил добра і сил зла зображена також автором «Слова о полку Ігоревім». На жаль, в історичній і допоміжних історії дисциплінах існує чимало Авгієвих конюшень, навіть там, де вони повинні бути давно вичищені. Так, правильно прочитаний майже документальний текст «Слова о полку Ігоревім» відкриває перед ученими істориками й літераторами широкий спектр проблематики для висвітлення в науці та освіті (питання економіки, митної служби, волі і свободи людини, національних інтересів тощо), натомість проблематика повісті зведена до питання єдності князів, фольклору та інтерпретації символіки природних явищ, які супроводжують похід князя на половців.

Ба більше: збагнувши незаперечний факт, що примітивна русифікація твору не вдалася і що «Слово о полку Ігоревім» відкриває світ України доординської доби, чимало «академіків» розпочали кампанію заперечення автентичності геніального твору, бо ж було сказано «нє било і нєт». Наслідок: за 230 років після «знахідки» і публікації дозволеного тексту в 1800-у жодне з «темних місць» давнього твору не було вірно прочитане. Це «досягнення» можна сміливо заносити до «Книги рекордів Гіннесса». Чи не свідчить цей приклад про цивілізаційну відсталість суспільства, в якому ми століттями жили? А раз так, то як нам надолужити втрачене?

Оксентій ОНОПЕНКО.