№ 81 (22100) четвер 24 жовтня 2019 року

Це вже стало традицією, коли на Покрову до Києва звідусіль поспішають патріоти. День захисника України поступово стає всенародним святом. І це зрозуміло, адже триває війна, і значна частина населення вже давно визначилася з пріоритетами. Хтось воював, хтось споряджав на фронт родичів та друзів, хтось і тепер займається волонтерством — кожен виконує якусь свою маленьку функцію.

Патріотичний марш у день Покрови — це оптимальний час для контактів. Час обміну інформацією. Час обговорення різних ідей. Це момент істини. Люди шукають у натовпі знайомі обличчя: харків’ян, львів’ян, запорожців, одеситів... Під час маршу знайомляться ті, хто до того знав один одного лише з листування на Фейсбуці. Для України це дуже важливо. Адже йдеться саме про активну частину суспільства, на якій, власне, і тримається держава.

Цього дня я зустрів у центрі Києва з десяток давніх приятелів. Навіть одного з Кропивницького, з яким не бачився років з десять.

Помітив на Майдані і Павла Гриценка — директора Інституту української мови (на знімку). Добре, що у мене з собою було кілька примірників «Чорноморки» і я ще не всі встиг роздати. Даю професорові число за 14 вересня, воно якраз із «мовними» статтями: «Рідного слова душа не відштовхує» та «Українці Одещини. Право на рідну мову». Павло Юхимович радісно вигукує: «О, знаю цю газету!.. Молодці «чорноморці», добре тримаються! І взагалі в Одесі багато справжніх патріотів!».

Ну, так, звісно. Якщо зважити, що вже перестали виходити «Донеччина», «Сіверщина», «Кримська світлиця» та багато інших регі-ональних газет, то «Чорноморські новини» цілком логічно сприймаються як останній бастіон українства на Південному Сході. І цей факт сам по собі окрилює і мешканців столиці, і приїжджих полтавчан, і житомирян, чернігівців, черкасців... Саме завдяки «Чорноморці» українство Одещини сприймається як досить цілісна спільнота. Хоча, насправді, проблем у цьому регіоні ой як багато...

У суботу, 19 жовтня, телеканал «1+1» показав черговий випуск програми «Вечірній квартал», у якій актори студії «Квартал 95» представили номер про підпал будинку ексголови НБУ Валерії Гонтаревої. Зокрема, в ефірі прозвучала пісня, яка починалася словами «горіла хата-палала, а в Лондоні жінка плакала…» із прозорим натяком саме на Гонтареву, яка сьогодні живе і працює у британській столиці. Цю пісню виконували співачки Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки та «кварталівець» Євген Кошовий.

Пісня «Горіла хата» про підпал будинку Валерії Гонтаревої одразу викликала хвилю негативної реакції.

Сама Валерія Гонтарева, в якої, до слова, 20 жовтня був день народження, коментуючи цей номер, сказала, що поді-бного не могло статися у циві-лізованому суспільстві: «Це сором! Насміхатися над людським горем — це неможливо уявити у цивілізованому суспільстві!».

Майже 43% українців, як свідчить свіже опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), повністю довіряє Президентові України.

Відповідаючи на запитання про довіру/недовіру до соціальних інституцій, 42,8% респондентів відповіли, що повністю довіряють Президентові України. Ще 37,6% обрали варіант «скоріше дові-ряю», а 4,5% — «зовсім не довіряю». При цьому 7,4% опитаних не змогли визначитися у ставленні до глави держави.

За даними того ж таки дослідження «Думки та погляди населення України: вересень 2019 року», 19,3% українців повністю довіряють Кабінету Міністрів України, ще 31,8% — скоріше довіряють, а 9,2%, зовсім не довіряють. Зі своїм ставленням до уряду не визначилося 24,5 опитаних.

«Немає сумнівів — президент Трамп поставив власне політичне майбутнє вище за інтереси національної безпеки США», — такий висновок зробила New York Times, після того як у Конгресі у справі про імпічмент президента Дональда Трампа дав свідчення дипломат Вільям Тейлор, колишній посол Америки в Україні (2006-2009), а нині — тимчасово повірений представник своєї держави у нас.

«Свідчення Тейлора про Україну викликали шок у Конгресі — американські ЗМІ». Під таким заголовком читаємо про скандал на найвпливовішому британському ресурсі — www.bbc.com/ukrainian.

За інформацією, яка стала доступною пресі (слухання у Конгресі щодо можливого імпічменту Трампа відбуваються за зачиненими дверима) Вільям Тейлор підтвердив, що нинішній господар Білого дому пов’язував надання військової допомоги Києву з розслідуваннями в Україні щодо діяльності колишнього віцепрезидента Джо Байдена та його сина Гантера.

Ще чотири роки тому Біляївська ОТГ розробила інвестиційний паспорт, у якому детально описані вільні земельні ділянки під агровиробництво, агропереробку, а також під розміщення екологічних підприємств з відновлювальної енергетики.

Перший інвестор — компанія Greenland, яка спеціалізується на вирощуванні й переробці ягід і фруктів, — відгукнувся майже одразу, однак, подолавши у законний спосіб усі бюрократичні перепони, зайшов, як мовиться, лише під цьогорічну осінь.

Важливі для громади моменти: інвестор має на Вінниччині підприємство, обладнане високотехнологічним устаткуванням, міжнародні сертифікати, зокрема органічні.

На тих, хто з оптимізмом чекає напливу в Україну інвестицій (як внутрішніх, так і міжнародних), понеділок вилив відро крижаної води: будь-який бізнес у нас загрожений. То чи варт вкладати гроші?

«Реквієм по мрії, — написала на своїй фейсбук-сторінці співвласниця провідної в Україні і добре знаної у світі компанії з промислового вирощування часнику Наталія Сударкіна. — Ми будували часниковий бізнес більше 10 років... Починали з 10 га землі без техніки, грошей і досвіду... Ми вірили в свою мрію, і робили неможливі речі… Сміливо можу сказати, що сьогодні ми — лідери цієї галузі в Україні, ми експортуємо нашу продукцію у США, Канаду і Європу, отримали замовлення на Японію — найвимогливіші ринки світу! Ми боролися з системою, державними «помічниками», відбивалися від рейдерських атак, обшуків та арештів техніки, від сфабрикованих кримінальних справ і вимог віддати бізнес... Сьогодні все закінчилося.... Агро-патріот помер...».

Cпробу протягнути рішення про продаж землі за зачиненими дверима зупинено

Протягування законопроєкту про розпродаж сільськогосподарської землі всупереч волі народу та регламенту Верховної Ради є неприйнятним, заявила з парламент-ської трибуни Юлія Тимошенко і запевнила, що «Батьківщина» продовжить боротьбу за народне надбання.

Лідерка політсили обурилася тим, що аграрний комітет ВР намагається за зачиненими дверима, за спиною в народу вирішити долю української землі. Вона пояснила, що засі-дання комітету щодо розгляду земельних законопроєктів мало відбутися о 14.30, і представники комітету та громадськості мали намір взяти в ньому участь. Натомість його поспіхом провели зранку, повідомивши тільки прибічників розпродажу землі, зауважила політик. На ньому ухвалили рішення «про підтримку законопроєкту, який дає право продавати землю іноземцям і в розмірі понад 210 тисяч гектарів в одні руки».

Минулий тиждень підніс два неприємні сюрпризи колишнім власникам «Приватбанку» Ігореві Коломойському та Геннадію Боголюбову.

Спочатку, 15 жовтня, представникам банку, який як відомо, був повернутий у державну власність, вдалося довести, що суперечка між фінустановою та її екс-акціонерами таки підлягає розгляду у Високому суді Лондона, а не в якомусь із «найс-праведливіших» районних судів України (чого, мабуть, добивалися юристи олігарха).

«Судді Апеляційного суду дійшли висновку, що «Банк має достатньо для судового розгляду матеріалів для повного відшкодування 1,9 млрд дол. США (включаючи відсотки — 3 млрд дол. США), як заявлено в позовних вимогах», і що судовий наказ про всесвітній арешт активів залишається у силі», — повідомила пресслужба «Приватбанку».

А 17 жовтня відбулося засідання Господарського суду Києва, на якому стало відомо, що розгляд справи про повернення ексакціонерам акцій «Привату» призупиняється.

«Розвиток, досягнення та виклики на шляху формування політики рівності жінок і чоловіків в Одесі» — таким було гасло другої міської жіночої конференції, яка зібрала депутатів міської та обласної рад, чиновників, міжнародних експертів, представників громадських організацій.

Про досягнення Одеси в утвердженні гендерної рівності присутнім розповіла заступник міського голови Світлана Бедрега. Вона, зокрема, підкреслила: «Впровадження принципу рівних прав жінок і чоловіків є однією з важливих умов соціально-економічного розвитку, критерієм нашої успішності. За підсумками роботи минулорічної жіночої конференції влада міста зробила конкретні кроки для активному розвитку в Одесі гендерно спрямованої політики».

Відштовхуючись від відомого вислову: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», організатори заходу «NEXT-профорієнтація» — а це Одеська служба зайнятості та Адміністрація морських портів України — вирішили надати йому ще конкретнішого, практичнішого змісту: не лише побачити, а зробити самим.

Отже, 18 жовтня під час «NEXT-проф-орієнтації» на Одеському морвокзалі молодь мала можливість по-новому поглянути на звичні речі — генерувати рішення, експериментувати, моделювати певні ситуації з майбутнього трудового життя для підвищення інтересу до професій, затребуваних у нашому регіоні.

До цьогорічного Дня Незалежності Президент України присвоїв 28-й окремій механізованій бригаді, що базується в смт Чорноморське, неподалік Одеси, ім’я Лицарів Зимового походу.

25 жовтня сповниться 98 років початку Другого зимового походу загонів Армії Української Народної Республіки, який мав за мету об’єднання селянського протестного руху та підняття загального антибільшовицького повстання задля відновлення української державності. Він став останньою спробою збройних сил УНР відновити незалежність України.

Після мирного договору, укладеного 18 березня 1921 року в Ризі між РСФРР та Польщею, українська армія не мала права перебувати на польських теренах. Це змушувало керівництво УНР переходити до повстанських методів боротьби за державність. З цією метою при Головній команді військ УНР був створений Повстансько-партизанський штаб на чолі з генерал-хорунжим Юрієм Тютюнником, діяльність якого проходила у тісній взаємодії з польським Генеральним штабом. Початок повстання планувався на 1 травня, але затримка польської сторони з видачею повстанцям зброї змусила кілька разів відкладати виступ. Попри підтримку ідеї боротьби, Річ Посполита вкрай незадовільно поставилася до забезпечення учасників походу зброєю та амуніцією.

10 жовтня, напередодні Покрови Пресвятої Богородиці (а на Покрову відзначаємо ще два знаменні свята — День захисника України та День Українського козацтва) і Дня художника, у новій залі Новоград-Волинського краєзнавчого музею, в гарному товаристві учасників, гостей і просто прихильників та нових друзів, відкрилася довгоочікувана пересувна виставка дитячих робіт мистецького проєкту «Мамай мандрує», який поступово, але впевнено набуває статусу всеукраїнського: Одеса, Южне, Балта, Кілія, Саврань, Бердянськ, Умань, Кропивницький, Первомайськ, Березанка, Вінниця, Новоград-Волинський… А попереду, не сумніваємося, нові міста, нові виставки, нові враження і новий досвід.

Жовтень, як справжній художник, дбайливо прикрасив місто: надав осіннього колориту нашому вернісажу, золотими фарбами підкреслив урочистість події, оздобив тротуари падолистом, настеливши під ноги жовтого та багряного листя. Слід сказати, що і я, готуючись до мандрі-вки на Волинь, прихопив із собою в дорогу гарної одеської погоди та чудового настрою від побратимів-художників, які відряджали мене до Звягеля (стара назва сучасного Новограда-Волинського).

Історія вчителя і воїна Василя Журавля

У кожного солдата АТО своя історія, і, на жаль, ми не можемо розповісти їх усі, тому я зібрав для вас деякі факти про незвичайного вчителя історії з позивним «Богун», який захищав і досі захищає українську землю на сході нашої держави.

Ветерани АТО неохоче діляться тим, що їм довелося пережити на війні. Деякі речі розповідати страшно, інші — боляче, часом — соромно. Але іноді вони все ж таки розповідають. Про те, що врізалося у пам’ять, залишивши в душі слід назавжди. Про своїх побратимів, які не повернулися додому. Розповідають, ретельно добираючи слова. Без емоцій. Історії, які раніше ми читали тільки в книжках та бачили у фільмах про Другу світову війну. Тепер вони — з нашого сьогодення. І сприймаються вже інакше.

Чи часто навідуєтеся у рідні місця, де пройшло ваше дитинство, починалася юність? Певно, не кожному це вдається. Багатьох пригальмовують вік чи недуги, віддаль, яка за нинішніх статків обходиться у відчутну копієчку. Та хіба мало ще інших причин?

А от для мене такі щорічні відвідини є обов’язковими. Ото на початку вересня і лаштуємося з братом на його автівці в ту дорогу. І так уже не один десяток літ. У нестримному чеканні домовлених і несподіваних зустрічей з ріднею, давніми друзями, знайомими, в передчутті лісових походів по гриби, вичікування з вудкою на копанках в очеретах можливого улову. Звісно, знову начуєшся різної всячини, більше — про негаразди. Молодь села не тримається, бо з роботою сутужно, а до столиці рукою подати, де робота завжди знайдеться. І крадії не переводяться, особливо вишукуючи повсюди металобрухт, і пияки псують нормальним людям життя. Запущені хати, садиби, городи печалять око. Їх немало. Батьки померли, а діточки й онуки від обійсть та землі не відмовляються, але довели все до гнітючої руїни. А хіба то діло, що селяни не тримають корів — нема випасів, ніде надбати сіна…