№ 65 (22084) четвер 29 серпня 2019 року

У День Державного Прапора України одесити за вже усталеною традицією врочисто підняли Потьомкінськими сходами синьо-жовтий стяг. 28-метровий. На честь 28-річчя відновлення незалежної нашої країни.

Підняття прапора, яке неодмінно відбувається у рамках святкової одеської візитівки — Вишиванкового фестивалю, супроводжував оркестр Військово-Морських сил України. Цьогоріч організатори додали цій акції символічності та соціального підтексту — до неї приєдналися курсанти військових училищ, які тримали в руках синьо-жовті кораблики — на знак підтримки моряків, полонених Росією й утримуваних у московських в’язницях.

Сьогодні — День пам’яті захисників України, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Ця нова дата у нашому календарі встановлена указом Президента від 23 серпня. На її відзначення в Одесі відбудеться низка меморіальних заходів.

Зокрема, об 11.00 розпочнеться мітинг, панахида та покладання квітів до каменю, закладеного на честь полеглих воїнів-земляків (сквер Героїв Небесної Сотні, пр-т Шевченка, 4); о 12.00 — відкриття фотовиставки «Іловайськ-2014» у військово-історичному музеї (вул. Пироговська, 2/4); о 13.00 — показ документального фільму «Війна химер» (Будинок офіцерів, вул. Пироговська, 7/9); тематичні заходи в культурних та освітніх закладах області, зустрічі з учасниками АТО/ООС.

«Застосувати до Богатирьової Раїси Василівни запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60 днів з можливістю внесення застави у шість мільйонів гривень», — такий вердикт оголосила вчора суддя Печерського райсуду Києва Світлана Смик.

Напередодні, 27 серпня, міністр охорони здоров’я за часів президента-втікача, яку звинувачують у розтраті державних коштів в особливо великих розмірах, повернулася в Україну й тут же, в аеропорту «Київ» (Жуляни) була затримана правоохоронцями.

Під час слухання справи захист наполягав, що в слідства відсутні будь-які докази фактів заподіяння збитків їх підзахисною і назвав затримання незаконним. Сама Богатирьова заявила про порушення її прав і повідала, що повернулася в Україну після завершення тривалого лікування й реабілітаційного періоду.

Слід зауважити: цей період дивним чином закінчився після недавньої ухвали Голосіївського суду Киє-ва, який своїм рішенням зобов’язав прокуратуру закрити провадження проти Богатирьової.

На наших очах, властиво, нами ж таки самими, золотою ниткою тчеться полотно історії нашої України, всі ми є суб’єктами цієї історії. Нитка та раз по раз обривається, або ж — поряд з нею засновується чорна, жалобна, чи якась інакша — безбарвна, сіра… Бо не відновлюються самі по собі народом втрачені ті шляхетні риси, що були в ньому до московського та совєтського — що, власне, одне й те саме — рабства, коли нема для цього доброго ґрунту. Але ми уперто йдемо далі, до щастя й добра, то втрачаючи, а то намацуючи вірну дорогу.

Якось, пишучи про Сергія Савченка, сам по собі зродився такий образ: куди б не йшов — потрапиш до Савченка. І це правда. Хто лиш не бував у його мистецькій робітні! Тут заспівувала тихенько — бо допізна засиджувались — Ніна Матвієнко. Тут славетний художник Іван Марчук говорив про те, що таке, назагал, мистецька творчість і яким бачиться йому під нинішню пору український мистець. Й Ігор Ліховий, директор Шевченківського заповідника, а згодом посол України в Білорусі, вповідав про будні протистояння зі скоробагатьками, котрі ласо позирали на землі заповідника. У цій майстерні, де у пристраснім єднанні з натхненням квітнуть дивовижні барви та небесною музикою відгукуються у кожній мистецькій душі, співали божественних пісень хористи гурту «Спас-коло» Віктора Чепурка… Та й сам короткий провулок цей пам’ятає ті пікети і зібрання за збереження його імені — Романа Шухевича, наданого одного разу міською владою та забраного іншою, наступною. Чи треба нагадувати про те, що в центрі цього руху також був Сергій Савченко?!

Відбулося перше засідання регіональної комісії з реабілітації при Одеській обласній державній адміністрації, яка надаватиме статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму.

Головою комісії обрано директорку Одеського академічного центру МАН, представницю Україн-ського інституту національної пам’яті Лідію Ковальчук, заступником — заступника начальника відділу використання документів, інформації, публікацій та зовнішніх зв’язків Державного архіву Одеської області Степана Желяскова. До комісії також увійшли вчені, дослідники, громадські діячі, представники архівів області, юристи та чиновники, пов’язані з темою історичної пам’яті. Серед них — Олекса Різників, заступник голови Одеської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих.

Це застілля у нас було нашвидкуруч, і все ж — встигли. У садку під розлогою черешнею — довгий стіл, а на ньому на великому блюді — традиційні запашні шашлики, червоне вино, великі жовті помідори й червоні мікадо. Обіч на невеличкому столику — кавун, диня, гора винограду з власних кущів.

Привід був приємний. До Одеси, до своїх дітей, сина Андрія з дружиною, моєю онукою Маринкою, приїхали наші свати — Танечка і Віктор. Усі четверо й завітали до нас, чим дуже порадували — бо ж рідня.

Після щирих вітань, обіймів, поцілунків, звісно ж, — до столу. Задзвеніли чарки — за зустріч, за здоров’я. Впереміж з розмовами пішли шашлики.

Невдовзі компанія розпалася за інтересами. Син Микола із зятем Андрієм, заядлі рибалки, певна річ, про своє — клює чи не клює і на яку приманку краще. Жіноцтво — сваха Тетяна Леонідівна, її невістка, а моя онука Маринка і моя донька Ірина — про свої жіночі справи: суконьки-рюшики і писк моди — якісь вихідні черевики без підборів.

25 серпня заслуженому художнику України Сергієві Савченку сповнилося 70

Сергій Олександрович — корінний одесит. У 1974-у закінчив Одеське художнє училище ім. М.Б. Грекова. У 1970-1980-х працював у галузі станкового та монументального живопису, графіки. На початку 1980-х приєднався до гурту одеських нонконформістів. Із 1988-го — член Спілки художників України, впродовж багатьох років — заступник голови Одеської обласної організації НСХУ. Один із засновників Національної асоціації мистців (НАМ), творчих об’єднань «Човен» та «Мамай», почесний член Києво-Могилянської академії, член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Кожна виставка Сергія Савченка — це спалах у мистецькому житті, кожна його робота — це особливий глибокоемоційний знакопростір, палітра мистця «виплескана потоками емоцій, спрямованих на колірне сприйняття власних почуттів і уявлень про реальний простір і час». Оперуючи колірним різнобарв’ям, художник силою своєї експресії надає своїм роботам чуттєвого сприйняття, підкреслюючи, що «акт творчості має свій ритуальний характер, об’єднуючи все в цілісність»… Колористика Сергія Савченка — індивідуальна. Колір для нього — це «енергоносій світла», він чарує, збуджує, зваблює, занурює у світ колірних уявлень, колірних варі-ацій, форм, ліній, геометризованих фігур. Гра площин і композиційних зміщень, ритм структури твору формує образ, який розкриває «емоційний зв’язок ритуальної моделі творчості у співзвучності з тисячолітнім планом нашої етнічної культури».

Символічно, що колишня вулиця Московська на Пересипу перейменована на вулицю Чорноморського козацтва. Знаково, що саме на цій вулиці силами небайдужих одеситів, а передовсім — нинішніх козаків, постав Музей історії козацтва, нашого славного лицарства, що боронило ці терени, зрошувало кров’ю, своєю і ворогів своїх, освоювало, розбудовувало причорноморський край і знову — така вже місія козацтва — боронило.

Відтак доречно і прикметно, що саме в цьому музеї напередодні Дня Незалежності відбувалося пошанування тих, хто діяльно долучається до патріотичного виховання, хто, як наше славне козацтво, нині стоїть за віру, волю, Україну.

Традиційне козацьке коло. Зі стін, стелажів пильно вдивляються очі гетьманів: «Чи правдиве в тебе серце, козаче? Чи не спасуєш перед герцем?». (Може, вже заради тих очей гетьманських, що пронизують наскрізь, варто приходити і приводити із собою інших у цей музей?!). Коротке вступне слово почесного отамана, голови ради старійшин міжнародної громадської організації «Чорноморський округ «Козацтво запорозьке» Миколи Свинцицького — й урочиста, хвилююча для кожного з відзначених мить.

Маленька дівчинка, на зріст врівень з бандурою, з винятковою серйозністю зосереджено торгала струни свого інструмента. Композиція називалася «Тобі, Україно, з любов’ю», і з неї Аня Сиркіна, п’ятикласниця школи ім. П.С. Столярського, вибрала три найкращі, на її думку, фрагменти.

Цей публічний виступ напередодні великого свята — і її особисте свято. Адже саме їй доручено розпочати важливу подію. Того дня в Одеській національній науковій бібліотеці відкривалася книжково-ілюстративна виставка «Незалежна Україна: державотворчі процеси. До 28-ї річниці Незалежности України».

Колись, можливо, інакше відзначатимуть це свято — День Незалежности. Адже часи міняються, і вже цьогоріч ми побачили інший формат столичних урочистостей. Але ці діти вже знатимуть, що написано в цих книжках, який важкий шлях пройшла їхня Батьківщина до утвердження своєї державности і скільки людей жертовно за це віддали найдорожче — своє життя, і що навіть у ті хвилини, коли вони виступали, можливо, пролилась чиясь кров — за те, щоби вони жили у вільній країні, могли навчатись музики, їздити світами… Тому що «свобода нікому не дається задарма, відродження держави залежить від кожного з нас, кожен є маленькою важливою ланкою цього ланцюжка» (це з виступу Ярослави Різникової, заступника начальника управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації).

Кінодрама «Додому» Нарімана Алієва, яка виборола Гран-прі цьогорічного Одеського міжнародного кінофестивалю, увійшла до списку потенційних номінантів премії Європейської кіноакадемії. Лонг-лист із 46 фільмів опубліковано на сайті European Film Awards, повідомляє кінокомпанія «Артхаус Трафік».

«Це перший крок для того, щоб стрічку було номіновано на премію Європейської кіноакадемії. Тепер її будуть дивитися члени кіноакадемії й голосувати. Я не можу прогнозувати жодних результатів, але бути причетним до такої премії дуже важливо й приємно. З кожним роком Україна дедалі глибше інтегрується до європейського кінопроцесу, і це дозволяє нам продовжувати рухатися уперед», — прокоментував новину режисер Наріман Алієв.

Про поему Галини Могильницької «Серафима»

Ім’я Галини Могильницької досить відоме. Педагогічна громадськість Одещини знає Галину Анатоліївну як ерудовану, талановиту викладачку Обласного інституту вдосконалення учителів, авторку багатьох навчально-методичних посібників з української мови та літератури, за якими, як твердять учителі-словесники, легко й цікаво працювати, бо найскладніші теми викладені у них доступно й незвично.

Саме про вміння розкривати найзаплутаніші й найбільш замовчувані проблеми нашого минулого й сучасного життя в цікавій і доступній будь-якому читачеві формі свідчать і її науково-популярні книжки, присвячені історії взаємостосунків української та російської церков та канонічним підставам відокремлення Української церкви від Московського патріархату, про що, здається, ніхто до Могильницької не говорив так аргументовано, детально й дохідливо.

Про корисні властивості меду відомо так багато, що навряд чи й потрібно когось у них переконувати. А ось нагадати про те, яким має бути справжній мед, особливо зараз, коли саме час робити його запас на зиму, очевидно, не зайве.

На жаль, нині у продаж надходить дуже багато продуктових підробок. Не уникнув цієї долі й мед. Тому, купляючи його, треба бути обережним і звертати увагу на якість. Той мед, що продається в супермаркетах, — це, швидше за все, мед наполовину. Він навіть узимку прозорий і рідкий, а досягається це тим, що його нагрівають, внаслідок чого він втрачає добру половину своїх цілющих якостей.

Перед покупкою мед обов’язково треба покуштувати. Він не повинен мати ніякого стороннього аромату, може бути прозорим, але лише влітку, в період його збирання, до кінця осені натуральний мед обов’язково кристалізується. Щоправда, є сорти, з якими цього не трапляється, — каштановий та акаці-євий, але у продажу вони зустрічаються досить рідко.

Якраз у розпалі сезону кавунів, найбільших і, як багато хто впевнений, найсмачніших ягід. Утім, як стверджують ботаніки, ягодою кавун названий помилково: він належить до сімейства гарбузових, і науковою мовою його плід іменується гарбузом.

Чим більше вчені вивчають кавуни, тим довшає список їх оздоровчих властивостей. Ці смугасті ягоди містять лікопін, бета-каротин, а також «нову зірку» фітопоживних речовин — цитрулін, який через певні ферменти перетворюється на аргінін — амінокислоту, що сприятливо впливає на серце і всю систему кровообігу, підтримує в хорошому стані імунну систему і є дуже корисною для тих, хто страждає на ожиріння та діабет другого типу. Крім того, аргінін сприяє видаленню з організму аміаку та інших отруйних речовин.

Кавун — чудовий сечогінний засіб при набряках, пов’язаних із захворюваннями серцево-судинної системи і нирок. Кавуновий сік не лише виводить з організму зайву рідину, а й забезпечує його легкозасвоюваним цукром. Клітковина цієї ягоди посилює перистальтику кишечника, прискорює виведення надлишку холестерину. Кавун — найкраща їжа для хворих на склероз, подагру, артрит, діабет.

Пластикові дощі

У 90 відсотках усіх проб дощової води на восьми досліджених дільницях у Скелястих горах (США) виявлені частинки мікро-пластику.

Що найбільше насторожує: пластикові дощі випадали не тільки на територіях, де живуть люди, а й у важкодоступних місцях Скелястих гір, як-от на вершині, що здіймається на 3159 м над рівнем моря. Здебільшого це частинки синтетичних ниток з мікроволокна.

Раніше вчені з Інституту Альфреда Вегенера виявили частинки мікропластику на Північному полюсі — у регіони, не заселені людиною, вони потрапляють разом зі снігом.