Олег Сенцов, або Від нуля до одинадцяти

Рік тому в середовищі друзів Олега Сенцова народилась ідея зробити фільм за п’єсою «Номери». Певна річ, зрежисерувати стрічку має сам Олег — фаховий режисер, автор фільму «Гамер», який свого часу був представлений на ОМКФ. Думка була одностайною. Але як практично це має виглядати? Вочевидь, потрібен співрежисер, котрий би керував процесом безпосередньо на знімальному майданчику. Ним став Ахтем Сеітаблаєв — знаємо його за картинами «Хайтарма», «Кіборги» й іншими.

— Це дійсно була велика відповідальність. Я тричі відмовлявся знімати цей фільм. По-перше, був зайнятий на проєкті «Захар Беркут». До того ж — боявся. Боявся, що п’єса мені не сподобається. На щастя, сподобалася. Був певен того, що знаю, про що вона написана, на чому заакцентувати в картині. Навіть здалося, що вона дуже сильно нагадує мені те, чим захоплювався під час навчання у театральному виші. А саме — тим, що ми називали тоді театром парадоксу, театром абсурду. Зокрема, це твори Мрожека, Беккета… Якраз «Номери» дуже нагадали мені відому п’єсу останнього «В очікуванні Годо». Ми багато розмовляли з нашими акторами, і про це також. Ставити спектакль разом з колегами, професійними акторами, де кожен є повноцінною особистістю, доволі складно. Ще складніше працювати в тандемі співрежисерів. Додає труднощів неможливість розмовляти з колегою, дивлячись один одному в очі.

Було знайдено дуже простий, але вельми важкий спосіб комунікації, щоби автор п’єси і за сумісництвом режисер фільму зміг бути безпосереднім учасником знімального процесу. Це — листування. Кіно за листуванням… Це було нечувано, геніально просто і… надзвичайно важко. Олег Сенцов саме оголосив голодування, потім — довгий процес виходу з голодування…

— Не завжди, на жаль, наші листи і його відповіді приходили вчасно, — продовжує Ахтем Сеітаблаєв. — Можливо, ті люди, котрі утримують його там, у таборі, демонструють свою владу, затримують листи. Хоча не могло бути й мови про те, щоби в тих листах було щось політичне. Ми спілкувалися винятково на території творчости. Мене вразило, з якою прискіпливістю, з якою емпатією, з яким чітким знанням того, що він хоче побачити, Олег будував нашу розмову і власне майбутній фільм. Якби не знаття, що він у в’язниці, то можна було б подумати, що він десь тут. Якість майбутньої стрічки будуть оцінювати власне глядачі, кінознавці та кінокритики. Але кожен з нас, я знаю точно, дуже прагнув зробити чесно. В контексті того, щоби ставитися до своєї роботи, скажемо так, за гамбурзьким рахунком. Себто, коли нема жодних обставин для того, щоб виправдовувати себе — мовляв, десь там я недотягнув через те, що… і т.д., і т.п. Ви розумієте.

— Цей фільм для мене дуже непростий, — продовжує Ахтем Сеітаблаєв. — Тому що це ще не кіно і вже не театр. Ми намагалися, об’єднуючи ці два жанри, передати змістовну частину, на чому й наголошував Олег Сенцов. Тому від самого початку сказали йому, що, попри все наше бажання зробити щось інакше, чи попри моє режисерське «я», ми завжди будемо підкреслювати і робити так, щоби він, перебуваючи там і так багато роблячи для того, аби мій Крим — наш Крим вернувся, був спокійний за цей фільм. Ти там один, а ми тут — разом. І ти, наш друже, маєш знати, що останнє слово на знімальному майданчику — завжди за тобою.

Це буде перший в Україні фільм, який створювався без фізичної присутности одного з двох співрежисерів. Таке поєднання, коли театральний твір треба передати засобами кіно, є великим і дуже потужним творчим викликом для будь-якого

режисера, актора і, назагал, всіх причетних. Тож можна лише уявити, якою важкою, а водночас і цікавою, була робота над стрічкою.

— Мені випала честь працю-вати з двома дуже талановитими режисерами, — сказала на зус-трічі продюсерка картини Анна Паленчук. — Олег, звісно, не міг подивитися акторські проби, а це надзвичайно важливо. Через те нам довелося вигадувати різні способи, як донести все це до нього. Ми писали величезні листи, в яких розповідали докладно про наші зустрічі з акторами — що робив кожен з них, як виглядає, навіть повідомляли про знак зодіаку за гороскопом. Ахтем писав великі листи про свої враження, що саме йому сподобалося і хто якнайбільше відповідає тій чи тій ролі, і чому саме.

Це були цілі реферати, і я навіть думаю, що ті цербери, які там стережуть нашого Олега, вже багато взнали про те, як знімати кіно. Певна, що всі ці листи становлять серйозний навчальний матеріал.

Мабуть, це стало безпрецедент-ним випадком у світовому кінематографі. Але найважливішим видається тут інше: це постать самого Олега Сенцова, його мужність і сила волі, його творча енергія. Перебуваючи в умовах довготривалого терміну ув’язнення, він знаходить у собі творчий потенціал, а передовсім — фізичні сили, й не лише виявляє жваве зацікавлення та гранично поглиблений інтерес до того, що відбувається на знімальному майданчику, а й продовжує творити. Пише сценарії, оповідання і навіть працює над романом. У тих творах, як з’ясувалося, нема нічого про ув’язнення — й це дивовижно. Попри те, що ніхто не береться прогнозувати його здоров’я на майбутнє.

Роман КРАКАЛІЯ.