Відібрані назви

Потім іду додому та думаю: «Удобне, Удобне... видно, теж щось перейменували...». Село це знаю, бо до Удобненської сільради браконьєри хочуть приєднати частину Нижньодністровського національного природного парку, щоб узаконити свої незаконні будови на березі Дністра. Але я там ще не була.

Доходжу до дому, кидаю рюкзак з персиками, сиром і помідорами та «гуглю». Точно: Удобне це була Хан-Кишла. Літня резиденція татарських ханів, що жили тут до завоювання росіянами. У Каушанах була зимова резиденція, а Хан-Кишла так і перекладається — Ханський зимівник. Навіть у відомого турецького мандрівника XVII століття Евлія Челебі є про Хан-Кишла: «Це село на п’ятсот будинків, розташоване за годину шляху від річки Дністер, з упорядкованим, як у містечку, караван-сараєм, мечеттю і лазнею. Правитель, якого називають яли-ага, є ставлеником татарських ханів».

Кажуть, що навіть у середині ХХ століття ще можна було побачили півмісяці на могилах на місцевому цвинтарі — зараз уже нічого нема. Ні мечеті, ні лазні, ні караван-сараю. Замість татарського кладовища — вино-градник. А селу дали «удобну» назву, щоб стерти пам’ять про буджацьких татар.

Може, хто пам’ятає, як я писала про Крим — про те, що там усе переназване: Севастополь — це Ак’яр (Лівий Берег) або Ахтіяр, Сімферополь — Акмесджіт (Біла Мечеть), Білогірське — Карасубазар і т.д.

Така ж історія з перейменуванням сталася і в Одеській області. Тому ми маємо Удобне замість Хан-Кишла та ще купу «удобних» назв замість німецьких, татарських, грецьких, болгарських, молдовських...

Тож коли імперці кричать «Одесса — русский город!», просто пам’ятайте про те, як вони створювали собі цей «удобний» міф та знищували людей і людську пам’ять вщент».

А ось цікавий текст, який трохи раніше поширив у соцмережах кримський татарин:

«От ви кажете: хай собі громада обирає назву населеного пункту. Угу. Вони наобирають! Їм же, певно, пропонували повернути собі Ольвіополь, Орлик, Голта, Богопіль... Вслухайтеся: які чудові назви! Але ж місцеві, мабуть, вперлися рогом: «Я вирас в Пєрвамайскє. Пачему я должен мєнять єму названіє?».

Це не діло громади, панове. Якщо вас народила жінка, це не дає вам права обирати їй ім’я, вигадувати по батькові, дарувати їй прізвище — хоч поодинці, хоч референдумом. І якщо ця жінка вас навіть не народила, а прихистила, то, тим більше, вам, жлобам, ніхто не давав права давати нове ім’я цій жінці. Навіть якщо ви чужий і вам усе пофіг. Ви не маєте на це права!

У всіх міст та містечок України — імена глибоко історичні. Часто, частіше ніж у половині випадків, кожне поселення має по дві історичні назви, а, буває, й більше: три-чотири. Бо Україна — давня земля. Вона населена з таких давніх-давен, що деякі з вас зіб’ються рахувати нулі після одиниці — от стільки років!

І весь цей час люди давали імена ненаселеним місцевостям і робили їх населеними. Давали імена, а не забирали.

Бо назвати щось Пєрвомайском, Затишним чи Колгоспним — це означає забрати справжню назву і дати «поганяло».

Як бачимо, йдеться про різні географічні назви, але ставлення до історії у кримського татарина й українки з Одеси однаково шанобливе. І це не може не тішити.

Сергій ЛАЩЕНКО.