БІЛЬ, ЩО НІКОЛИ НЕ ВЩУХНЕ

П’ять років тому прикордонні підрозділи і пункти пропуску на Луганщині та Донеччині щодня піддавалися безперервним обстрілам й атакам терористів. Контроль над кордоном намагалося повернути створене для цього угруповання «Кордон», яке мало контролювати напрямок населених пунктів Бірюкове—Довжанське—Свердловськ. Проте майже всі шляхи до Бірюкового та пункту пропуску «Довжанський» були захоплені терористами. Прибувши на місце через одну вільну дорогу, яка залишилася на той момент, прикордонники опинилися в оточенні.

Противник обстрілював позиції із гранатометів, а потім із мінометів, важкої артилерії та «градів». Більшість обстрілів здійснювалася з території Росії. Проте прикордонники спільно з десантниками увійшли у пункт пропуску «Довжанський» та обороняли кордон, доки це було можливо.

Під час цих боїв воїни боронили позиції 22 нескінченні дні — дні тяжкої облоги та запеклих боїв, а прорив з оточення тривав три довгі тяжкі дні.

…Непоправні втрати Державна прикордонна служба понесла з 10 по 12 липня, коли загинуло 10 прикордонників. Не менш тяжким був період із 16 липня по 7 серпня. Тоді у боях загинуло 25 прикордонників…».

Серед полеглих у тій борні за цілісність і незалежність України є й уродженці Одещини.

На вшанування пам’яті полеглих побратимів і всіх захисників України Одеський прикордон-ний загін зорганізував низку меморіальних заходів, участь у яких взяли, зокрема, й капелани, священнослужителі Православної церкви України на чолі з єпископом Одеським і Балтським Павлом.

Сьогодні ми продовжуємо жити у звичному ритмі під, здавалося б, мирним небом над нашою державою. А за якихось кількасот кілометрів, на нашій же, українській, землі уже шостий рік поспіль править свій кривавий бенкет «русская весна». Буквально в четвер Україна оплакувала чотирьох ще зовсім молодих (від 20 до 31 року) морських піхотинців із 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, убитих московськими зайдами чи їхніми поплічниками у час чергового (вже й не злічити числа їм) так званого перемир’я.

Саме в цей день, коли на Миколаївщині, Хмельниччині і Чернігівщині в останній путь проводжали героїв-морпіхів, у нас, на Одещині, в Овідіополі, вшановували пам’ять Євгена Колесніченка, який загинув під час виходу так званим «зеленим коридором» з «довжанського котла» 7 серпня 2014 року (вдумайтеся тільки: війна Росії проти України триває вже шостий рік — довше, ніж так звана Велика Вітчизняна, і майже стільки ж, як уся Друга світова).

Щоб вклонитися подвигу земляка й усіх оборонців цілісності та незалежності нашої держави, до пам’ятного знака «Загиблим за Україну воїнам АТО» прийшли рідні і друзі Героя, бойові побратими, керівництво району та селища, духовенство.

Єпископ Одеський і Балтський ПЦУ Павло у співслужінні військових капеланів — протоієреїв Андрія Ляшика та Василя Шманяка — відправив панахиду за полеглими (на знімку).