Доброти у світі більше

Мене з дитинства оточували добрі люди. Це були мої батьки, дідусь, бабуся, рідня. Під час евакуації теж спілкувалася тільки з добрими людьми. Поганими були ті, що воювали проти наших солдатів.

У дорослому житті я вже бачила і знала і тих, і тих. Таке життя. Я вийшла заміж і стала невісткою Добряків — таке прізвисько (вуличне) було у батьків мого Кості Павлова. Коли мої батьки побудували хату в Бессарабії і ми переїхали сюди з Вінниччини, то при дорозі викопали криницю. Коли люди приходили по воду, часто говорили, що тут живе добрий хазяїн, що вода біля воріт і кожен може напитися. Ця криниця дає добру воду ось уже сьомий десяток років. Тепер вона — на садибі мого сина Слави.

Особливе слово хочу сказати про добродіїв — сім’ю лікарів Мукієнків: терапевта Андрія й окуліста Вікторію. Чуйних, привітних, лікарів від Бога.

Теплі слова вдячності пишу про сім’ю підприємців — Олену Афанасіївну, Семена Вікторовича та їхню доньку Інну, які дуже багато морально й матеріально допомагали мені в оформленні альбому «Нащадки па-м’ять бережуть», який ми готували на конкурс до Дня Перемоги і зайняли перше місце в районі, області і в Україні. Потім, коли я до 200-ліття Т.Г. Шевченка відкривала вдома «Кобзареву світлицю», вони також надали колосальну допомогу.

Щирі побажання міцного здоров’я і добробуту передаю нашим працівникам поштового відділення №2

м. Арциза. Його начальник, Олена Володимирівна Слободянюк, завжди передає мені примірник газети чи журналу, де є стаття про Шевченка. Але особливе слово у мене про листоношу Олену Афанасіївну Махову, якій у цьому році сповнюється 40. Вона народилася в Арцизі, працює в нашому відділенні уже шостий рік. Із чоловіком, який трудиться водієм у РЕМ, виховують сина-восьмикласника. Тричі на тиждень Олена приносить мені газети й журнали. Неодмін-но зайде в кімнату, поцікавиться самопочуттям. Коли приносить пенсію, даю їй на оплату всі квитанції, своєчасно продовжує передплату. Привітна, доброзичлива, уважна. Її люблять усі мої сусіди, всі з нашої вулиці.

Хочу привітати всю редакцію моєї улюбленої газети з черговою, 102 річницею. Бажаю всім вам міцного здоров’я на довгі роки, благополуччя в кожній родині і щастя всій нашій Україні.

Моє здоров’я, на жаль, не покращується. Живу, дякуючи Богу і Матері Божій. Дякую Господу, що син повернувся живим з АТО.

Готуюся до радісної події — цьогоріч ще двоє правнуків підуть у перший клас. Тож уже п’ятеро правнуків будуть школяриками. Найстаршенька з-поміж них Лера — шестикласниця.

На жаль, живуть під Сонцем не тільки добрі люди. Як і в моєму далекому дитинстві, нині знову на нашій землі точиться війна, лиходії загарбали шмат нашої Вітчизни і вбивають наших солдатів. І мою родину обпалила війна, що вже шостий рік кровоточить на сході України. 26 червня 2018-го вона забрала останнього, наймолодшого, 40-річного зятя. Вже всі три мої дочки вдови. Ще двоє онуків стали сиротами…

І все ж я точно знаю: добрих людей на світі більше. І добро переможе!

З повагою і найкращими побажаннями —

Алла ПАВЛОВА.
м. Арциз.

Від редакції. Дякуємо за таку світлу кореспонденцію, хоч і не без гіркоти від втрат. І зичимо вам, вельмишановна Алло Михайлівно, та вашій невістці пані Ганні, як і нашій газеті (усі троє — уродженки одного дня: 19 липня), багатоліття, витримки, а головне — добрих людей дов-круж.

Здоров’я вам і всім вашим рідним, цікавих відкриттів та відмінних оцінок школярикам і побільше радісних подій. Нехай переможе добро.