Руслан, послідовник «діда Тішкова»

Було багато молоді і старих євреїв — ознака благополуччя міста. Повну чашу для місцевого люду створювали змішторг, заготконтора — перші-другі місця в області — під керівництвом Л. Востріха, РСТ. Господарем морально й матеріально задоволеного Ананьєва був голова міськради Н. Поліщук, підполковник запасу. Змінив його С. Ноженко, підполковник прикордонних військ, інвалід із 1942 року Другої світової (без ноги). Ананьїв квітував і розвивався. І це при тому, що легковика голова (інвалід) не мав…

Чистоту в місті ще затемна наводили 50 двірників, які відповідали за свої дільниці, й за ними не було наглядачів. Ніхто не мів пилюку людям в очі, не замітав перед перехожими. У спеку, щоб не було куряви, водовозка поливала вулиці, — поважали людей і дбали про них…

У 1954—1956 роках розпочався бум з озеленення міста й району. Це після того як «прем’єр-міністр» СРСР Георгій Маленков скасував податки на дерева. Садили всі й усе… Підрізав дерева й інші зелені насадження єдиний старший спеціаліст, якого всі називали «дід Тішков». Його, як і Йосипа Мойсейовича Спектора, зранку й до ночі можна було бачити в роботі з ножівкою за поясом, секатором у руках та невеличкою драбинкою за спиною. Він дерева й інші насадження не поливав. Поливав ВУЖКГ («Водоканал»).

У нижньому парку стояв бронзовий Й. Сталін, а навколо нього росли казкові троянди всіх кольорів веселки. Після воцаріння М. Хрущова пам’ятник серед глупої ночі зняли й поставили погруддя Тараса Шевченка. Між двома нинішніми районними бібліотеками був ще один пам’ятник вождеві: Сталін про щось бесідував з Горьким — брехав, мабуть, що не наказував його отруїти. Хтось із жарті-вників відвіз той пам’ятник до Байтальського лісу, де мисливці під час відпочинку з ним чаркувалися. Саме в ті часи в Ананьєві провели комунізацію улиць: Північно-Бульварна стала Куйбишева і т.д. Я жив якраз на Північно-Бульварній, а посеред ночі мене переселили…

Обличчя колишнього повітового міста поступово змінювалося. Ним почав керувати парті-йний квиток підневільно-байдужих голів міськради. На місці старовинних, у бароковому стилі, штабних будівель військового клубу з’явилися дві п’ятиповерхівки для армійців. Як гриби виростали «хрущовки» — тоді чи не найбільша мрія робітничого класу та приниженої інтелі-генції. Якась гемонська душа зняла з тротуарів бруківку і поклала асфальт. А пізніше друга ненаситна душа застелила їх плиткою, яка, мов шпигунське письмо, самознищується…

При голові РДА та райради О. Живорі, який не слухав порад містян, річку Тилігул полізли чистити ковшем «Бєлоруса». Трактор порушив екологію джерел, і підшкірна вода прийшла у міськраду, відділ міліції, затопивши половину центру міста. Розпочалася героїчна боротьба із сирістю та грибком. До цього безголів’я природа бабахнула страшним обледенінням. Старезні дерева-велети під вагою льоду ламалися, мов тріски, рвучи електромережу. Звідтоді колишня краса міста так і не відновилася… У річку почали зливати фекалії. Виділені на хлораторну гроші з чиєїсь мовчазної згоди «пропадали» в Одеському водоканалі та іже з ним. З тих часів і п’ємо найдорожчу воду, та ще й з отрутохімікатами і фекаліями. Підземне річище Тилігула несе ті фекалії у Тилігульський лиман, який свого часу був найчистішим з лиманів…

До природних катаклізмів долучився і місцевий монстр — РЕМ. Замість того, щоб провести кабелізацію хоча б центру міста, для захисту електроліній немилосердно обрізають крони дерев. І ніхто на всіх рівнях на те не реагує. Складалося враження про якусь неповноцінність міста та його жителів: дерева — ніби підбиті лелеки, з одним крилом. Напівдержавні винищувачі на догоду Ахметову «розріджували» навіть крони приватних дерев. Ананьївці мовби не помічали пеньків від спиляних старих, але ще живих дерев, цнотливо відвертаючись від того варварства навпроти будинку культури, гімназії, біля Дюка, на вулиці Героїв і т.д. Навіть у парку зрізали молодий волоський горіх, який з півтора десятка літ давав корм білкам та вихованцям інтернату…

У 2004 році біля Хреста жертвам Голодомору автор-озеленювач з учнями СШ №2 та ПТУ висадили 176 чорних горіхів. При в’їзді в Ананьїв з Одеської гори на ІІІ дільниці працювали учні технікуму. І що? «Вдячні» жителі знищили всі саджанці, щоб було де припинати кіз та корів. Як би ті горіхи нині послужили їм субсидією для поповнення бюджету!..

В Ананьєві дерева висаджують щорічно. Але поливний «ЗІС» залишився у «Водоканалі», а в «Місті-сервісі» — лише тачка та фляга. І дерева засихають. І так неодноразово! Дивно — бо ж обидва підприємства підпорядковані міськраді…

Відрадно, що після закінчення коледжу в місті з’явився озеленювач Руслан і на певний час на центральній вулиці вирішив проблему порятунку дерев, підрізавши їх, може, на перший погляд, й химерно, надавши їм форму кулі. Дерева вже почали обростати молодим пагінням, набирають гарного вигляду, а головне — не дістануть дротів. У добрий час Русланові! Дай, Боже, йому наснаги й терпіння, бо раптом не вгодить комусь характером. Руслан з тюркської — лев…

Утім, виникає істотне питання, яке тягнеться ще з минулого: чи зможе Руслан з допомогою тачки і фляги врятувати висаджені цьогоріч дорогі дерева й кущі? Щоб його, бува, не звинуватили у чужому недбальстві. До того ж в у місті єсть ще люди совєцької формації, які серед ночі, мов ті таті, викопують троянди, молоді саджанці дерев, вважаючи, що все довкруж колгоспне, все довкруж моє. Таке вже сталося біля нашого музею. А де відеоспостереження, де сторожі? Копали ж бо довго…

В Англії є алея лип, яким більше тисячі років. А після наших — хоч потоп. А що ж буде, коли нам таки нав’яжуть ОТГ, як Сталін колись комуни? Наші євреї в Ізраїлі у кібуцах не крадуть, бо там хороша й чесна зарплата. Можливо, прикладом для ананьївців стане життя нового президента, а школи, нарешті, прищеплюватимуть чесність і порядність? Поживемо — оцінимо. Багато чого бачили, знаємо, а що буде — також побачимо…

Борис ДРАЇМ,
член НСЖУ,
депутат

Ананьївської міськради
з березня 2019 року,
помічник-консультант депутата Одеської облради.