Мінський процес у виборчій кампанії

Далі у тексті йдеться про повну і тверду схильність сторін до повного виконання Мінських домовленостей. У цих рамках сторони зобов’язуються забезпечити повний і безпечний доступ спостерігачам моніторингової місії ОБСЄ по всій території України, здійснити одночасний демонтаж фортифікаційних споруд у районі станиці Луганської, прибрати з лінії поділу політичну символіку і завершити ремонт мосту.

Ще далі повідомляється про те, що вдалося домовитися про обмін 69 українських громадян, яких утримують на захоплених територіях, на 208 ув’язнених в українських в’язницях, на чому наполягають представники ОРДЛО. А ще у підгрупах ТКГ нібито домовилися про безпечне і безперебійне енерго- і водопостачання мирного населення по обидва боки лінії розмежування та стійку роботу мобільного зв’язку.

У російських засобах масової інформації ці домовленості подають як велику перемогу росі-йської дипломатії, зміцнення позицій самопроголошених «республік» і, головне, як перемогу української «партії миру» над українською ж «партією війни». Хоча кожне з цих тверджень, як мінімум, спірне, а як максимум — нічого спільного з реальністю не має.

Нема сенсу повторювати, що про припинення вогню в рамках ТКГ домовлялися по кілька разів на рік, і домовленості зривалися іноді в той же момент, коли повинні були вступити в силу. Те ж саме (в сенсі реалізації) стосується і решти пунктів Мінських домовленостей, скільки б «сторони» не підтверджували прихильність до їх виконання.

До речі, про «сторони». Україн-ська позиція в цьому питанні досі була твердою і незмінною. Безпосередньо з представниками ОРДЛО українці в ТКГ не домовляються. Має значення тільки позиція російської сторони. Прямі офіційні переговори з терористами автоматично ведуть до їх легалізації. Кремлю дотепер не вдалося на це вплинути і, хочу сподіватися, не вдасться. Зміна позиції України в цьому питанні означала б готовність поставити підпис під актом капітуляції у війні своїми ж руками.

З поверненням Леоніда Кучми в Тристоронню контактну групу під більш ніж дивною пропозицією «перестати стріляти» комусь у Москві здалося: якщо трохи натиснути на українського Президента, від України можна добитися поступок. Схоже, 11 липня Володимир Путін у телефонній розмові з Володимиром Зеленським зробив таку спробу. Але не досяг потрібного результату. Більше того, призначений незадовго до того у «Мінськ» представником України з політичних питань Роман Безсмертний дав кілька інтерв’ю, які поклали край сподіванням Москви.

Морквина перед носом виборця

Коли ж розрахунки, які Кремль покладав на невизначеність і розбрід в нашій країні, не виправдалися, або виправдалися не повністю, там довго не думали. І вирішили перейти від прямого саботажу Мінських домовленостей до готовності їх виконати. На словах. А з допомогою слів вплинути якщо не на хід війни, то хоча б на хід парламентських виборів в Україні. Зміцнивши «партію миру».

Зверніть увагу: домовленості 17 липня про «всеосяжне, стійке і безстрокове» припинення вогню має набути чинності, коли в Україні закриються виборчі дільниці і почнеться підрахунок голосів. До того воно гратиме роль морквини перед носом, приманки для українського виборця. Потягнуться українські громадяни за «мирною» морквиною — потраплять у пастку. Не потягнуться — ніщо не заважатиме окупантам відновити обстріли через п’ять хвилин після початку «безстрокового» перемир’я.

Такою ж приманкою є домовленості з російською стороною про обмін ув’язненими. Терористи й окупанти, як і раніше, не відпустять в Україну жодної людини, не отримавши за це компенсації. У передвиборний період це може бути компенсація політична — підтримка проросі-йських партій або кандидатів, після виборів — підтримка народних депутатів тієї ж орієнтації у Верховній Раді.

Чи означає це, що не можна досягти угод, які влаштовують Україну і надалі допоможуть деокупації Донбасу? Не означає. Патова ситуація в питанні виконання Мінських домовленостей зараз, як і раніше, обумовлена винятково позицією російського керівництва. І є важелі, які дозволяють впливати на таку позицію. Але подібні важелі зосереджені не в Тристоронній контактній групі, А далеко за її межами.

П’ятий президент України добре це розумів. «Мінськ» українські представники використовували, щоб «тягнути гуму», а справжній опір Кремлю відбувався на дипломатичних майданчиках Брюсселя, Страсбурга, Парижа, Берліна і Вашингтона. На жаль, повноцінно передати естафету влади і навички дипломатії від п’ятого глави держави шостому поки що не вдається. Але навіть у розпал передвиборної боротьби Порошенко знайшов час, щоб продовжити перервану роботу.

17 липня він прибув до Страсбурга для зустрічі з депутатами нового складу Європарламенту, де готують об’ємну резолюцію щодо ситуації в Україні. З-поміж питань, запропонованих для обговорення:

• збереження, а в разі невиконання Мінських угод — посилення санкцій проти Росії;
• безумовне і негайне звільнення 24 українських моряків, які незаконно утримуються в Росії, і повернення україн-ських кораблів, кваліфікація подій у Керченській протоці як акт агресії Росії проти України, застосування окремих санкцій проти РФ за невиконання рішень Міжнародного морського трибуналу.

Яким буде текст резолюції Європарламенту щодо Україні — наразі не відомо. Але ефект від неї очікується набагато більшим, ніж від будь-яких домовленостей у ТКГ.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.