№ 48 (22067) субота 22 червня 2019 року

Конституційний суд визнав конституційним указ Президента «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів».

«Конституційний суд України ухвалив рішення у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» від 21 травня 2019 року №303/2019. Цим рішенням Конституційний суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) Указ Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів», — повідомляється на сайті КСУ.

У рішенні КС, зокрема, зауважується, що Верховна Рада України (VII скликання) 21 лютого 2014 року змінила редакцію статті 83 Конституції України, доповнила її положеннями щодо коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Також відповідно до нової редакції статті 90 Президент був наділений правом достроково припиняти повноваження ВР у випадку невиконання вимог статті 83 щодо формування коаліції депутатських фракцій у парламенті.

У політиці не так, як на концерті «Кварталу-95». Глядачі аплодують не вдалим жартам і не смішним пародіям. Їм іноді хочеться, щоб актор оскандалився. А там — що буде, те й буде. Гроші за квитки все одно ніхто не поверне.

Перший іспит Зеленський склав

Перше літо після виборів найважче для нового президента. Одне з головних завдань — ско-ріше позбутися прикметника «новий», діяти так, як ніби з народження видавав за указом указ, призначав своїх на місце чужих і на рівних розмовляв з сильними світу цього. Чим закінчаться сюжети про укази і призначення, стане ясно після виборів до Верховної Ради, а спілкуватися на вищому рівні необхідно зараз. Хоча, на жаль, не на рівних.

Частина виборців із 73%, які проголосували за Зеленського, таємно сподівалася, що перший закордонний візит Володимир Олександрович здійснить до Москви і «повирішує» з Путіним усі питання. Були підозри, що під час відомого візиту лідерів «Опоблоку» до Москви йшлося не стільки про транзит та майбутнє постачання газу в Україну (як показували по телевізору), скільки про можливий саміт «Путін—Зеленський». На такому саміті мав бути, зрозуміло, укладений мир між «братніми країнами» і підписаний своєрід-ний договір про ненапад. Фактично — капітуляція України.

Міжнародна спільна слідча група з розслідування катастрофи МН17 (JIT) офіційно назвала причетних до збиття Боїнга: Леонід Харченко — українець, який воював на боці «ДНР»; Сергій Дубинський — полковник ГРУ Генерального штабу збройних сил РФ, очільник «ГРУ ДНР» (саме його вважають організатором бойового застосування установки); Олег Пулатов — підполковник запасу російських ПДВ, причетний до перевезення «Бука», який займався організацією охорони району падіння уламків збитого літака; Ігор Гіркін — відставний офіцер збройних сил РФ, колишній полковник ФСБ, активний учасник російської збройної агресії в Україні.

Як повідомляє власний кореспондент «Укрінформу» у Гаазі, під час публічного оголошення цих імен показали також відео, де йдеться про кожного з чотирьох підозрюваних і в чому їх звинувачують. Спілкуванню з пресою передувала закрита зустріч з рідними загиблих, які після неї оприлюднили журналістам імена до початку офіційної зустрічі.

«Суд — єдине місце, де ми можемо озвучити всю інформацію. Зараз лише частина. Гіркін, Дубинський, Пулатов — відповідальні за збройні дії, що призвели до збиття МН17. Вони не натиснули на кнопку, але вони сприяли тому, щоб це сталося. Таким чином вони є підозрюваними», — наголосив під час свого виступу генеральний прокурор Нідерландів Фред Вестербек.

Учора в Іванівні був день жалоби. Горе, яке випало на долю родини Лук’яненків, торкнулося кожного серця, хто знав і не знав цих людей. Трагедія, яка тиждень тримала у напрузі всю Україну, і жахіття, скоєне 22-річним нашим земляком-покидьком, від якого відмовилася й рідна мати, не вкладається в жодну здорову голову…

Коли, нарешті, тіло Даринки Лук’яненко (про її зникнення «ЧН» повідомляли у номері за четвер) знайшли, іванівці готові були до самосуду. І якби підозрюваного не взяла під варту поліція, його смерть, імовірно, була б не менш страшною від тої, яка спіткала невинну 11-літню дитину.

У середу ввечері, практично через тиждень після зникнення Даринки, її замордоване тіло виявили в самій Іванівці, яку начебто ретельно «прочісували» правоохоронці, обходили, шукаючи слідів дитини, волонтери. У четвер начальник поліції Одеської області Олег Бех провів брифінг, на якому повідомив подробиці цього страшного злочину.

Підозрюваний — 22-річний місцевий житель Микола Тарасов. Він силоміць затягнув дитину до свого дому, намагався зґвалтувати, але дівчинка дала опір кривднику. Після цього підозрюваний задушив її руками, ще й завдав кілька поранень гострим предметом, потім надів на голову пакет, прив’язав до ніг каміння і кинув у 3-метрову вигрібну яму туалету.

55 років тому, 27 червня 1964-го, у Вашингтоні було відкрито пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку

Його спорудили задовго до здобуття Україною незалежності з нагоди 150-річчя від дня народження поета у розпал «холодної війни» між СРСР та США.

Історія появи монумента у столиці Сполучених Штатів досить цікава. Хоч його було встановлено з ініціативи і на кошти української емігрантської діаспори: люди давали, хто скільки міг — по 5, 10, 50, 100 доларів (загалом пам’ятник обійшовся у 300 тисяч доларів — досить солідну на той час суму), до його відкриття були причетними принаймні п’ять американських президентів. Г. Трумен як почесний голова очолював комітет зі створення монумента, а майбутній президент Р. Рейган був у цьому комітеті. Чинний на той час президент Д. Ейзенхауер підписав схвалений парламентом закон про спорудження пам’ятника,

Д. Кеннеді допоміг реалізувати задум, а спеціальне послання президента Л. Джонсона замурували під постаментом.

Ще одна цікава деталь: при закладанні пам’ятника Кобзареві користувалися спеціальною лопатою, яку до цього використовували лише при закладанні в американській столиці пам’ятників Д. Вашингтону та А. Лінкольну.

Під егідою департаменту освіти та науки Одеської міськради, Одеського методичного центру освітніх ініціатив та за підтримки міської організації ВГО «Громадська рада освітян та науковців України» у загальноосвітній школі №57 відбувся семінар-тренінг з розвитку креативності педагогічних працівників.

Про основні завдання освітнього заходу розповіла його модераторка — кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та освіти дорослих державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту осві-ти» Національної академії педагогічних наук України Марина Ілляхова:

— Один з основних компонентів успішної освіти дорослих — постійна реінтеграція когнітивної та емоційної сфер, де знання — відкрита система, постійно оновлювана множинністю альтернатив та потоків інформації. Саме тому метою проведення тренінгу креативності для педагогічних працівників є розвиток їхніх навичок нестандартного, креативного ухвалення рішень, здатності до самоактуалізації, самоорганізації, самодетермінації та практичного оволодіння динамікою власних креативних можливостей, продукування нешаблонних ідей.

Більшість з пострадянського покоління вже безпосередньо познайомилася з недоліками капіталістичної системи, а з розпові-дей батьків, з книжок знає про недоліки соціалістичного ладу. Перед революцією 1917 року урочисто лунали гасла «Свобода. Рівність. Братерство», майбутні власники землі, заводів і фабрик боролися за скорочення тривалості робочого дня, за право на страйк, співали пісню про «праведне діло», але отримали протилежне: заборону страйків; непосильні норми виробітку на полях колгоспів і в шахтах; розстріли і депортації; виникнення нових привілейованих класів за низького рівня життя більшості населення. Все «заграничне», себто «капіталістичне», вважалося тоді вершиною бажання трудівників соціалізму.

Закони розвитку постіндустріального світу відмінні від попередніх етапів індустріального розвитку, на перших етапах якого понад століття тому суттєва роль у соціальних процесах належала марксизму. В постіндустріальному суспільстві марксизм як суспільне вчення не придатний. Насамперед це стосується так званої провідної ролі пролетаріату і партії, яка діяла від його імені та волі. Натомість, людей оточують нові й нові техніка та технології, які щораз відокремлюються від людини й усамітнюються. Так само усамітнюються і технізовані корпорації, влади над якими людина не має. Люди мігрують між новими структурами в пошуках можливостей для самореалізації і збереження особистої свободи. Але й сучасні приватні структури — і це добре розуміють люди бізнесу, які оперують цифрами, — шукають певний «етос» (звичай, лад), що гуртував би працівників компаній, часто людей різного походження, на досягнення успіху всієї компанії, де вони — наймані працівники. Такий потенціал, як вважається, коріниться у світогляді: тільки тут можна знайти орієнтири, норми і цінності, без яких не обходилися попередні покоління і не обійдуться майбутні.

Це запитання дуже делікатне й тому потребує щирої і відвертої відповіді.

Скажіть: за своє життя ви хоч раз украли щось чуже? А якщо таке сталося, то що відчували по тому — задоволення, що таки вдалося, чи огиду до самого себе? Бо ж насправді було втрачено найцінніше — вашу людську гідність, самоповагу. Бо ж одна з найперших Божих заповідей: не вкради!

Зізнаюся чесно і я: такий гріх маю і на своїй душі. Сказати «вкрала» буде не точно — просто підняла з підлоги те, що хтось, певно, згубив, але полінувався віднайти.

О, той огризок олівчика! Він міг звабити будь-кого! Бо за радянських часів олівці чомусь випускали з малопривабливими стрижнями — сірими, нехтуючи потягом школяриків до кольорового розмаїття. Кожен школярик підніме із землі навіть осінній кленовий листочок, бо на ньому зразу три яскравих, теплих барви — багряна, оранжева і зелена.

А тут, на цьому огризку, ціла гама літньої пори!

В останні роки українці отримали можливість активно спілкуватися в соцмережах. Думаю, цей чинник треба повніше використовувати для об’єднання однодумців. Для спільної інтелектуальної творчості.

Почну з коротенького допису одесита Андрія:

«Розмовляю з жінкою десь п’ятдесяти років і сімнадцятирічною дівчиною, тобто з мамою і донькою, з південної частини Одеської області. Мама — проста сільська жінка, з усьому видно, що вона з тих, хто нормально говорити російською  не вміє, втім, думаю, особливо й не намагається. А от донечка, попри дуже відчутний акцент, вперто розмовляє «па-русскі». Часом проскакують українські слова, але її то не бентежить.

От ситуація: старша людина розмовляє бессарабською говіркою української мови, середня — літературною українською, а молодша, очевидно, україномовна в житті, вперто тримається за «язик»…

В Одеському музеї західного та східного мистецтва 18 червня відкрилася виставка плакатів періоду Холодної війни, створених художниками країн Північноатлантичного альянсу в контексті розвитку історичних подій другої половини ХХ століття, в період 1949—1991 років.

Графічні твори західноєвропейських митців, присвячені Північноатлантичному альянсу, бачив уперше. Знаєте, яке моє найперше враження-здивування? На них, плакатах «агресивного блоку НАТО» (цей штамп кожна людина, народжена в СРСР, закарбувала краще за табличку множення) нема… жодної агресії. Нема демонстрації сили чи військової потуги. Ці плакати важко навіть назвати пропагандою, у радянському сенсі.

Про плакат тоталітарний маю повне уявлення, бо, крім того, що зростав у СРСР, свого часу цю тему вивчав. На радянських зображеннях, які прославляють «воїна-визволителя» чи «будівника комунізму» зображена сувора, «гармонійно розвинута», атлетичної будови суперлюдина, часто — на індустріальному тлі заводів-фабрик, гідроелектростанцій чи колгоспних ланів. «Бійтеся нас, вороги, потужних і непереможних!».

Пізніше доводилося бачити і плакати Третього Рейху, які виявилися дивовижно схожими з радянськими, наче два черевики з однієї пари. На нацистських плакатах також головним персонажем неодмінно є суворий мужній арієць-герой, з правильними по-геббельсівськи канонічними рисами обличчя, або працьовита міцна арійка-білявка, наприклад, із серпом в одній руці та снопом спілого жита в іншій. Тема робітника та селянки або героїчного воїна найпоширеніша і в одних, і в інших та нещадно експлуатувалася обома тоталітарними режимами. Композиційні прийоми також подібні чи й однакові. І не плакатом єдиним — живопис, скульптура та архітектура сталінських і нацистських часів більш ніж споріднені. Тоталітаризм, як його не називай — соціалізмом чи націонал-соціалізмом, має, за деякими відмінностями, однакову суть.

Але повернімося на виставку мистецтва плаката вільної Європи. Авторами графічних творів є художники з різних країн — Італії, Іспанії, Нідерландів, Австрії, Швеції. На відміну від жорсткого тоталітарного реалізму, у цих робіт — інша стилістика, інші зображувальні засоби. Легкість, іноді — мінімалізм, замість реалістично вимальованих деталей. Головною тут є мова символів. Такі плакати розраховані на сприйняття й розуміння вільної людини, індивідуума, а не гвинтика з організованої та контрольованої маси.

Пентагон офіційно підтвердив виділення 250 мільйонів доларів для України в контексті співробітництва у сфері безпеки та оборони.

«Міністерство оборони оголосило сьогодні, що планує виділити Україні $250 млн з коштів на співробітництво у сфері безпеки для надання додаткової підготовки, забезпечення обладнанням, а також консультативних зусиль з метою нарощування потенціалу Збройних сил України», — повідомляється на офіційному сайті оборонного відомства США.

Як підкреслили в Пентагоні, це підтверджує давні відносини у сфері оборони між США й Україною. Таким чином, враховуючи нинішнє фінансування, загальна підтримка України з боку Сполучених Штатів у сфері безпеки із 2014 року становить $1,5 млрд.

Де  війна  —  там   голод...

Сьогодні у всьому світі 821 мільйон людей голодує, причому 124 мільйони  відчувають гострий голод.

Як заявив виконавчий директор Всесвітньої продовольчої програми ООН Девід Бізлі, мета міжнародних організацій — покласти край голоду та недоїданню в усіх його формах до 2030 року, водночас підкресливши, що отримані у боротьбі з цим явищем досягнення відкидаються назад через воєнні конфлікти та кліматичні потрясіння.

«Затягуються війни і спалахують нові конфлікти — це наші найбільші проблеми. Мир і продовольча безпека, де у кожного достатньо їжі, йдуть пліч-о-пліч, — це єдиний шлях до нульового голоду. Я весь час кажу: перше, що потрібно зробити світовим лідерам для вирішення проблеми голоду, — це покласти кінець війнам», — наголосив Девід Бізлі.

...і  психічні  розлади

Кожна п’ята людина, яка проживає в зоні конфлікту, страждає на психічний розлад, повідомляють «Новини ООН».

«У 22 відсотків населення районів, де йдуть бойові дії, спостерігаються ознаки депресії, тривоги, посттравматичного стресового розладу, біполярного розладу або шизофренії, причому у 9 відсотків тих, хто постраждав від конфліктів, психічні захворювання мають середню або важку форму», — зазначається у дослідженні, проведеному фахівцями ВООЗ, Університету Квінсленда в Австралії, Університету Вашингтона та Гарвардського університету.

Багаторічні дослідження виявили, що на психічні розлади у тяжкій формі страждають 5 відсотків людей, що живуть у зонах конфліктів, а ще 13 відсотків — у легкій. Зазначається також, що в умовах конфлікту жінки більше схильні до психічних захворювань, ніж чоловіки, і що з віком ризик розвитку розладів психіки, незалежно від статі, зростає.

Розвиток технологій накладає свій відбиток практично на всі сфери нашого життя. Це твердження актуальне й для ринку праці.

Раніше ми вже писали про те, що через п’ять років побачимо зміну понад 35% робочих навичок, наявних у сучасних людей. Звичайно, що одними навичками прийдешні новації не обмежаться: ми спостерігатимемо, як професії з’являються та зникають з ринку праці. Які з них під загрозою? Це питання особливо актуальне для абітурієнтів — 10 липня розпочнеться вступна кампанія до вишів.

Компанія HeadHunter (hh.ua|grc), яка віднедавна входить до складу найбільшого об’єднання рекрутингових проектів із восьми країн Європи та Азії з найширшою базою резюме, проаналізувала, як змінився попит з боку українських роботодавців на представників спеціальностей, яким пророкують поступове відмирання.

Українським законодавством передбачено: якщо повнолітні дочка або син продовжують навчання (незалежно від форми) і в зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Яким чином стягуються кошти на утримання?

Аліменти на утримання повнолітніх дочки або сина, які продовжують навчання, можуть виплачуватися у добровільному або судовому порядку. Існують два способи сплати аліментів у добровільно порядку.

Перший: батьки укладають між собою договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначаються розмір та строки виплати. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору необхідно включити умови про індексацію, якщо платник та одержувач аліментів не домовилися про інше. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

ПОСТАНОВА

   19 червня 2019 року        м. Київ       №1070

Про реєстрацію кандидатів
у народні депутати України,
які балотуються
в одномандатних виборчих округах
у порядку самовисування
на позачергових виборах
народних депутатів України

21 липня 2019 року

До Центральної виборчої комісії надійшли заяви громадян України про самовисування разом з іншими документами для реєстрації їх кандидатами у народні депутати України в одномандатних виборчих округах на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року.

Розглянувши зазначені документи, Центральна виборча комісія встановила їх відповідність вимогам Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Виявляється, сонцезахисним окулярам уже більше 300 років. І відколи вони завоювали наші серця, кольорові скельця — це не лише мода, а ще й атрибут здоров’я.

Наприклад, зелені скельця особливо рекомендуються літнім людям і тим, хто страждає від глаукоми. Вони не затемняють пейзаж і підкреслюють кольори. Зелений колір розслабляє нервову систему, викликає почуття комфорту. Під час носіння зелених окулярів відтік внутрішньоочної рідини відбувається краще і внутрішньоочний тиск знижується.

Коричневі скельця збільшують світлотіні, затінюють освітлені зони і створюють почуття наповненості та глибини. Найбільше вони підходять тим, у кого косоокість.

Сині окуляри найкраще захистять від сліпучого сонця, а також інфрачервоних променів.

На фестивальній мапі України поступово, але потужно почав заявляти про себе ще один регіон, який для багатьох, можливо, й досі тerra incognita, — Подунав’я. Цьогоріч завдяки рок-фестивалю «Дунайська Січ», який 28—29 червня пройде в Ізмаїлі вже вшосте, він має прогриміти не просто гучно, а й задати іншим новий тренд — енергонезалежність. Адже рок — це свобода, енергія і самовираження!

Саме ці поняття вкладають організатори у назву. Насправді ж фестиваль є мультикультурним, і всі, хто наприкінці червня завітає на свято до Ізмаїла, зможуть знайти там щось цікаве для себе. Тим більше, що #ДунайськаСіч2019 у дусі часу зазнала значного сонячного апгрейду, заручившись підтримкою Одеської ОДА, Мінмолодьспорту та мерії Ізмаїла.

На нинішній «Дунайській Січі» постане дві сцени — «Головна» (сцена 1 з Віталієм Кириченком, «Нумер 482») і «Набережна» (сцена 2 із Сергієм Файфурою). Біля першої можна буде відірватися, пострибати, потанцювати і навіть помахати «хаєром» під 200 кВт звуку. А біля другої — послухати лагідний рок-лаунж від «Солодкого щастя» легендарного українського музиканта, композитора, саундпродюсера Сергія Доценка, який святкуватиме на «Січі» ювілей, чи віддатися спокусливості гурту «Очеретяний кіт» з неповторним Романом Крілем. Під цей стиль рок-н-роллу добре смакує вишукане вино від місцевих виноробів, до того ж організатори обіцяють стільці, парасолі від сонця і якнайближче сусідство із зоною фуд-корту — так, як це заведено на відомих рок-лаунжевих фестивалях Європи та США. Саме тут відбудеться презентація проекту «АРТерія» Дмитра Лазуткіна та Бориса Севастьянова.

У ці дні одеське сонце світить ще яскравіше, а чорноморські хвилі гойдаються ще лагідніше — місто перетворюється на велетенську тусовку кінематографістів і шанувальників кіно з усієї України та з різних куточків світу.

12—20 липня у нас пройде ювілейний, десятий, Одеський міжнародний кінофестиваль — унікальна за своїми масштабами, значущістю, емоціями та амбіціями подія. Лунають різні мови, серед туристів можна випадково побачити знайоме (з телевізора) обличчя актора чи актриси, всесвітньо відомих режисерів, продюсерів, музикантів…

— Ми на 100 відсотків готові до фестивалю, — запевнила журналістів президентка ОМКФ Вікторія Тігіпко. — Ми пройшли тернистий шлях, починаючи із 40 тисяч глядацьких відвідувань у 2010 році до 150 тисяч торік. Цього року очікуємо ще більше гостей — бо ж ювілей!

На нинішньому фестивалі збільшиться кількість глядацьких місць — партнером ОМКФ став семизальний кінотеатр «Мультіплекс», розрахований на 800 осіб. З’явилася також нова локація — у готелі «Лондонська» відбуватимуться заходи для професіоналів кіноіндустрії.

Чудернацький Гундертвассер, зацукровані фіалки і ЛГБТ-поцілунки

Відень — з тих міст світу, де можна із задоволенням відпочити в будь-яку пору року. У столиці Австрії — і це аж ніяк не залежить від сезону — розкішні палаци та живописні парки, великий вибір музеїв як для дорослих, так і для дітей, розважальні центри, вишукана випічка та незвичні солодощі.

«Сьогодні кожен українець може випити кави в Братиславі, полетіти лоукостом до Варшави або відвідати Віденську оперу», — сказав рік тому з нагоди отримання Україною безвізу колишній президент Петро Порошенко. Таки справді, Віденський оперний — один з найкрасивіших, найбагатших, найвідоміших і ще багато «най-» у світі. Діапазон його репертуару не має собі рівних! А раз на рік сцена тамтешньої опери перетворюється на величезний танцювальний зал — то торжествує-тріумфує Віденський бал. Його у присутності президента Австрії відкривають більше ста пар дебютантів у вишуканих вечірніх сукнях і фраках. Віденські бали занесені ЮНЕСКО до списку нематеріальної культурної спадщини світу.

На жаль, історія будівлі та архітекторів Віденської опери трагічна. Після її зведення творці зазнали жорсткої критики: жителям і чиновникам не сподобався проєкт. Архітектор Е. ван дер Нюль наклав на себе руки, а А. Зіккард фон Зікардсбург невдовзі помер від інфаркту.

З дитинства пам’ятаю картину. Стоїмо з мамою у черзі на вулиці, спека немилосердна, і сховатися ніде… Аж раптом хтось зойкнув — і, як в уповільненому кіно, дівчинка падає горілиць на асфальт. «Сонячний удар», — каже мама.

Що ж це таке? У чому різниця між тепловим і сонячним ударами? Як їх уникнути? Про це розмова з фахівцем — лікарем-терапевтом Галиною ГУПАЛО.

— Тепловий удар виникає в результаті сильного перегрівання організму, коли прискорюються процеси теплоутворення з одночасним зниженням або уповільненням тепловіддачі. Тепловий удар може статися не тільки на пляжі у спекотну погоду, а й у лазні чи сауні, під час роботи у гарячих цехах, у заторі на дорозі.

Різновид теплового удару — сонячний — виникає, коли людина тривалий час перебуває під впливом прямих променів. Голова на сонці перегрівається, в результаті чого кровоносні судини розширюються й відбувається сильний притік крові до голови. При сонячному ударі насамперед страждає нервова система.

В Одеському зоопарку обзавелися потомством невеликі ссавці сімейства єнотових – носухи звичайні.

Усі дитинчата почуваються добре й мають гарний апетит, повідомляють в адміністрації звіринця. Зараз вони вже перебувають у загальному вольєрі, де виявляють активність і грайливий характер.