У лабіринтах смутного часу

Але такий шлях довгий. Він вимагає постійних зусиль і кваліфікованих кадрів. До того ж, він часто базується на непопулярних заходах. А 73% населення вимагають щастя негайно і зниження тарифів на енергоносії вже сьогодні. Плюс покарання олігархів, які, на загальну думку, є винуватцями війни, зубожіння трудових мас і поганої погоди. Для всього цього, зрозуміло, треба змінювати Конституцію.

У правовому полі України для цього є єдиний прямий шлях. Передбачений у чинній Конституції. Це розділ 13, статті 154—159. Він вимагає багатоетапних голосувань у двох скликаннях Верховної Ради, висновків Конституційного Суду, чітких юридичних обґрунтувань та затвердження деяких результатів всеукраїнським референдумом (закон про нього й досі не прийнятий). Одне слово, клопотів — мішок, а результат — не передбачиш.

Є два шляхи зміни Конституції за межами правового поля. Перший — через референдум щодо реформ державного управління. Цим шляхом у 2000 році пробував іти другий президент України. Але потрапив в халепу. Отримані результати слід було імплементувати за допомогою ВР, а в парламенті не знайшлося голосів. Автор другого шляху — також Кучма. Цей шлях теж тупиковий. Закону про проведення конституційних зборів не те що прийняти, а й навіть розробити не вдалося. І це при тому, що Леоніда Даниловича обслуговували талановиті юристи.

У команді Зеленського з юридичними талантами, очевидно, не все в порядку. Конституційну проблему вони, так виглядає, спробують вирішити «в лоб». Тобто забезпечивши своїй партії у Верховній Раді стійку конституційну більшість. Це, як уже мовилося, є нелегким завданням, але таким, що можна вирішити. Певною перепоною на якомусь етапі може стати висновок Конституційного Суду України, але все залежатиме від того, який варіант Основного Закону буде запропонований.

Поки що про зміст нової Конституції України можна тільки гадати. Хто знає, що на думці у команди веселих і кмітливих? Можливо, натяки панів Стефанчука, Разумкова, Геруса та інших — просто жарти, подібні до обіцянок Зеленського знизити ціни на газ? Є, щоправда, обставина, яка змушує думати інакше.

Транзит з нульовою сумою

У кіно «Слуга народу» в період виборчої кампанії і вже після неї Володимир Зеленський показував і наразі показує себе антагоністом існуючої системи. Де держава контролюється олігархами, а керується — винятково в їхніх інтересах. Зламати антинародну систему, замінити її такою, що обслуговує населення, а не наживається на його бідах, — першочергове завдання.

Зеленський не перший лідер в історії, який ставить перед собою таке завдання. Але в даному випадку ідеться не про те, наскільки це завдання реальне, а про те, наскільки болючою може бути злам системи й передача повноважень новій еліті. Якщо стара влада та олігархи із Зеленським не домовляться або домовляться не відразу, ми станемо свідками політичної гри з нульовою сумою. Де перемоги нема. Але є поразка народу і держави.

Можливість зосередити всі важелі управління державою в одних руках скрізь призводить до однакових результатів. У сусідній Росії це стало основою для путінського режиму, де роль Конституції зведена до нуля, Державна Дума — «не місце для дискусій», а реальна влада перебуває в руках чекістів. Авторитарні режими більшості республік колишнього СРСР, так чи інакше, нагадують російський, і будь-яку спробу вирватися за межі порочного кола в Кремлі вважають «Помаранчевою революцією» або державним переворотом.

Результати президентських виборів в Україні «брати» спочатку прийняли мало не із захопленням. Із задоволенням дізналися також про перші призначення Володимиром Зеленським на керівні посади людей з проросійськими симпаті-ями. Коли ж з уст Леоніда Кучми, представника України в Тристоронній контактній групі, пролунав заклик не стріляти у відповідь на обстріли терористів, дехто в Кремлі подумав: гру зроблено.

Але гра триває. У команді Зеленського, швидше за все, нема єдності щодо курсу, яким у міжнародних відносинах повинна йти Україна. Обмін люб’язностями з керівництвом Євросоюзу та НАТО у Брюсселі нічого не доводить. Як не доводить і запрошення Зеленському від Трампа відвідати США.

У Брюсселі, у Вашингтоні і в Москві з нетерпінням очікують результатів парламентських виборів у нашій країні. І стежать за тим, як розвиваються події в Конституційному Суді України.

На Заході стежать за випробуваннями української демократії на міцність. На Сході сподіваються, що «політична доцільність» у КС переможе законність, дострокові парламентські вибори, всупереч Основному Закону, таки відбудуться, а влада шостого Президента України та Верховної Ради дев’ятого скликання втратить ознаки легітимності. Тоді кремлівська пропаганда буде в усі сурми сурмити про порушення Україною власної Конституції, заявляти про другий державний переворот, вкотре стверджувати, що нашої країни як держави не існує.

Але ми існуємо, чи не так? У липні чи в жовтні, шановні виборці, ми це доведемо, прийшовши до виборчих урн. Влада в Україні зміниться. Хочеться вірити, не на шкоду інтересам народу.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ