Переглядів: 611

Пряники-житняки

На початку 1946 року мати зірвала батька з посади завідувача ковбасного цеху Котовського м’ясокомбінату і сім’я поїхала до Кривого Рогу. Тітку Ліду у 1944-у при звільненні Одещини й Молдови мобілізували до сталінської трудармії нібито на рік, та оскільки 18-літня громадянка Лідія Возняк перебувала в окупації, то її направили на каторжну працю на урановий рудник ім. Леніна, що в самому Кривому Розі, загинатися разом із військовополоненими німцями…

Приїхали ми на рудник у смт Ленінське й аж тоді оцінили нашу водицю, яка в багатьох районах Одещини витікала на поверхню ізвором. Тут у водогоні вона мала червонувато-бурий колір руди, а щоб не було епідемій серед рабсили, то хлору в неї давали стільки, ніби для смертників. Зварити їсти чи попити чаю з цієї Н2О, перенасиченої ще й залізом, ураном та іншими природними домішками, могли хіба що дуже голодні й відважні.

Біля Ленінського, за сім кілометрів, у невеличкому переліску хтось викопав копанку, наповнену чистою, мов дитяча сльозинка, водою, яку живив, напевне, Інгулець. Недільного дня, у будь-яку погоду, населення рудника з посудом, мовби бранці, колонами рухалося до лісочка, а інші колони — у зворотному напрямку з дорогоцінною живою водою в селище. Влітку до кринички можна було піти після важкої, виснажливої праці: зачерпнеш відро живого срібла, а воно — на тому ж самому рівні. Так природа обдаровувала каторжан…

У тітчиному гуртожитку нас терпіли не більше трьох діб. І голова сімейства Борис Федорович пішов за сім кілометрів у село Веселі Терни у пошуках роботи, житла, людських умов життя і питної води. Там знайшов мікроквартиру: одне ліжко на трьох, півметра від грубки, і маленький коридорчик — війна знищила житло, як нині на Донбасі. Через дорогу був старий цвинтар, а праворуч — старовинна козацька церква…

Ішов голодний 1946 рік. Батько дуже швидко познайомився із жителями села. Хтось запросив його зробити ковбасу і шинку з бичка та кабанчика. На базарі ту продукцію розхапали за лічені хвилини. Слава про майстра-ковбасника з Одещини швидко розійшлася по Кривому Рогу й окрузі. А потім за батьком почали приїздити з усієї Дніпропетровської області. М’ясорубка 32-го номера з усім причандаллям до неї важила 40 кг, плюс зароблена ковбаса, шмат м’яса й сала неслися на батькових плечах додому, рятуючи нас від голоду. Продати було нічого, бо батько у Німеччині, а потім у Празі не грабував населення, як більшість «освободітєлєй»…

Одного разу його запросили у Дніпропетровський трест «Укр-кишпродукту» і запропонували відродити в селі Веселі Терни німецьку бійню, знищену військами загарбників, що відступали. Дали на ту справу й кошти. У жовтні 1946-го бойня запрацювала… Війна наклала свій відбиток не тільки на людей, а й на тварин. Корова, поїдаючи траву на паші, ковтала дрібні осколки (кінь цього собі не дозволяв), а ті доходили до серця, й годувальниця гинула. Доводилося дорізати. Навіть болячка називалася по-воєнному — «металка».

Невдовзі після відкриття забі-йного пункту у Веселих Тернах запрацював ковбасний цех. Батько, гаруючи з ночі до ночі, взяв в учні сироту-безбатченка Івана Довгого, якого залишить замість себе. А той з друзями піде в колгосп красти цибулю і за пів відра отримає сім років сталінських таборів, про що напише батькові, випрошуючи посилку. Ось чому дехто зі старшого покоління сумує за тими часами. Бо дивиться на безтурботне життя нинішніх олігархів і порівнює з тим, як було тоді: украв не шахту чи завод, а якихось пів відра цибулі — й сім років таборів…

Шахтарі були добрими і щедрими людьми, як і всі смертники. За хорошу працю вони заставляли батька відрізати два ребра з м’ясом. А батько, у свою чергу, збирав з витоку до вигрібної ями кров для голодних, ще й клав до відра ребро ослабленим. Війна навчила рятувати побратимів, хоча міг би мати свій «рошен»… Тож коли він у 1952 році, подорожуючи Криворіжжям, заїхав у Веселі Терни, місцеві стрічали його краще, ніж Хрущова на Дніпропетровщині.

У 1948-у, в грудні місяці, батька перевели директором Великотокмацького м’ясокомбі-нату, що в Запорізькій області…

Але слово — про житні пряники. Українське жито — життя, польське — жиче. І російське — рожь… Отже, житні — для життя.

Десь у районі Кривого Рогу батько робив ковбасу та шинку-скороспілку і йому, в подяку за якісну продукцію, презентували 2 кг цукерок-подушечок з повидлом 1938 року «народження» і 2 кг м’ятних пряників-житняків глазурованих, того ж року печених. Мати з батьком зібралися на вечірній сеанс двосерійного фільму в єдиний уцілілий радгосп-ний кінотеатр, що був за 5 км від нашого села, і запропонували мені та синові господині 16-річному Миколі Пуцу оте в голодний рік супербагатство: їжте — скільки влізе… Фільм «Діти капітана Гранта» вони дивилися в день свого знайомства — 1 вересня 1936 року… Через п’ять годин, повернувшись з кіно, дуже здивувалися, що ми з Миколою впоралися з усім тим каміняччям. «Як ви не поламали зуби від тих смаколиків?», — запитали. Отак і не поламали: гризли — аж іскри розліталися врізнобіч — і перемогли всі… Не дивно, що нині маю лише три зуби…

У Вербну неділю ми з дружиною купили м’ятних житняків — точно таких за смаком, як у той голодний рік… Але 72 роки тому вони були найсмачнішими у світі! А як звалися: жито — з української — життя, з польської — жиче, а з російської — рожь…

Дякую Богові за пам’ять!

Борис ДРАЇМ,
член НСЖУ.
м. Ананьїв.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua