Коли на місце розуму приходить більшість...

Без сумніву, написати сьогодні добротну книгу про Петра Олексійовича Порошенка можна й потрібно. І тут не можна не звернути увагу на таке. Петро Порошенко за природою своєю людина і політичний діяч, яких хронографи називають «віщими». А це тема особлива і перспективна. Винести тему віщого розуму в людині і державному діячеві на світ Божий непросто. Але потреба в такому виданні існує.

Нехай би в бібліотеках молодих політиків, вчених, студентів були й книги про життєвий і державницький досвід інших політиків — успішних чи неуспішних. От тільки важливо, щоб такі книги були повчальними, щоб несли народові правду супроти популізму і нестримної брехні.

Спільна жертовність і спільна праця

Роман Герцог, будучи федеральним президентом Німеччини, 26 квітня 1997 року виступив в берлінському готелі «Adlon» з промовою, яка зразу отримала назву «Ruck-Rede» і сутність якої у заклику: «В Німеччині має відбутися прорив». Увесь пасаж знаменитого звернення під цією назвою виглядає так: «Завдання, які стоять перед нами, — величезні. Люди переповнені відчуттям необхі-дності змін, які водночас назріли. Це зрозуміло, бо реформи, які потрібні, тільки накопичувалися. Нам коштуватиме багато сил і напруження провести оновлення, а вже втрачено багато часу. Ніхто не повинен забувати: у високотехнологічних суспільствах процес оновлення («інновацій») має бути неспинним (в оригіналі — «перманентним»). Світ у прориві і не чекає на Німеччину. А зараз, поки ще не пізно, в Німеччині має статися прорив. Ми мусимо розпрощатися з верствою власників, які нам полюбилися. Це всіх стосується, і всі мусять принести свої жертви, всі повинні працювати разом...».

Для демократичних країн Європи характерно, що з приходом до влади класичних правих партій завдяки «капіталістичним методам управління» відбувається економічне зростання, а з приходом до влади класичної соціал-демократії — проїдання тих накопичень, які створювалися в період жорсткої капіталістичної політики правих. Однак у 1990—1997 роках, попри те, що у ФРН правили праві, там відбувався затратний процес «підтягування» східних земель колишньої НДР до рівня західних, що вимагало значних витрат бюджету і, відповідно, росту невдоволення на західних землях. З наступного року до влади прийшли соціал-демократи на чолі з Герхардом Шрьодером, а тому технологічного «прориву», як його бачив Роман Герцог, не сталося.

Наступні провали німецької промисловості, зокрема автомобільних гігантів («Фольксваген» — тому приклад), засвідчили актуальність слів Романа Герцога про необхідність «жертв» і «спільну працю всіх», навіть тих власників, які «полюбилися» народу на землях колишньої НДР, та тих, які побачили свої можливості на невибагливому ринку РФ, що вплинуло на якість німецьких товарів. До того ж, «німецький розум» став «розбещуватися» дешевим російським газом, що призвело до перегляду програм атомної енергетики в країні. «Німецький розум», а за ним і конкурентоспроможність німецької промисловості почали втрачати високе реноме на міжнародному ринку — сприйняття «німецької марки» як високоякісної. Зате в Німеччині зросло число олігархів та охочих сховати гроші в швейцарських банках. Всяке порівняння не досконале, але...

Закони реальної економіки, а не примари обіцянок

Щось подібне може статися і в Україні. З огляду на «очікування змін», особливо в соціальній сфері, якщо влада йтиме назустріч виборцям, не вдоволеним рівнем свого життя. А цей контингент може становити від 30% до 40% виборців, що голосували за кандидатів, котрі давали популістські обіцянки «покращення».

Однак підвищення рівня добробуту у тривалій і тривкій перспективі можливе тільки через зростання економіки, наповнення державного бюджету надходженнями від економічного розвою, а не через розподілення наявного.

Без сумніву, на настрої виборців у країнах ЄС впливають процеси, пов’язані з розширенням числа країн спільноти, міграційна криза, санкційні причини та обмеження, пов’язані з кліматом, але в основі їх вирішення завжди будуть закони реальної економіки, а не примари обіцянок, у тому числі дешевого газу.

Важливо розуміти, що соціально орієнтована економіка можлива тільки на основі провідної ролі національного капіталу і соціальної відповідальності іноземного капіталу перед суспільством.

Оксентій ОНОПЕНКО.