№ 39 (22058) четвер 23 травня 2019 року

Як провалилася спроба Москви обговорити в ООН український закон

У журналістів є одне повір’я: найбільш неприємним новинам властиво виринати у п’ятницю ввечері. Саме таким був день 17 травня. На мобільному власкора

«Укрінформу» висвітилося повідомлення від джерела: «Зараз буде термінова новина. Росія ініціює скликання Радбезу щодо мовного закону».

Працюючи журналістом, звикаєш до всякого, але деякі повідомлення все одно змушують «підвиснути» на кілька секунд у намаганні збагнути їх абсурдність.

Російські дипломати звернулися до делегації Індонезії, яка головує у Раді Безпеки ООН у травні, з проханням скликати засідання щодо захисту в Україні української мови. Ну, з їхніх вуст це звучало, звісно, не зовсім так. З погляду Москви, закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» потребував обговорення на найвищому дипломатичному майданчику світу в контексті Мінських домовленостей.

Винесення таких питань на обговорення Ради Безпеки — рідкісне явище. Радбез, який складається з 5 постійних та 10 непостійних членів, покликаний насамперед підтримувати міжнародну безпеку та мир. Навіть питання масових порушень прав людини винесені на окремий майданчик — Раду ООН з прав людини у Женеві. Саме тому спроба Росії поговорити за знаменитим столом-підковою про питання української внутрішньої гуманітарної політики виглядала більш ніж недоречно. Проте Росія — один із потужних п’яти постійних членів Ради Безпеки, й очікувати, що її запит залишиться без розгляду, не випадало.

З наближенням Інтелект-форуму, який, нагадаємо, відбудеться 7— 9 червня в ОННБ, його організатори деталізують програму заходів, знайомлять з новими учасниками всеукраїнської книжкової виставки та «круглого столу» про інноваційну діяльність бібліотек.

— Інтелект-форум, який проходитиме під егідою Міністерства культури, матиме два потужних напрямки, — розповіла на черговій прес-конференції генеральна директорка Одеської національної наукової бібліотеки, голова оргкомітету XX Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» Ірина Бірюкова. — Відбудеться багато презентацій видавництв України на різних майданчиках. Другий напрямок — зустрічі професійної спільноти, працівників книгозбірень та архівів. На форум запрошені гості з національних бібліотек Грузії та Молдови. Наша висока мета — інновації в бібліотечній справі. Інтелект-форум, виставка, «круглий стіл», переконана, посприяють популяризації книги, успішній роботі видавництв, культурі й просвіті. Це буде справжнє свято для одеситів — свято зустрічей, ідей, натхнення. Зараз у бібліотеці проводиться конкурс читацьких рецензій за підтримки Одеського Ротарі-клубу, підсумки якого будуть оголошені під час форуму.

У понеділок, 20 травня, на урочистому засіданні Верховної Ради обраний на посаду Президента України Володимир Зеленський склав присягу, отримав атрибути глави держави — посвідчення (яке підступно зісковзнуло з церемоніальної подушки на підлогу), печатку, нагрудний знак та булаву, виголосив промову і взявся за роботу.

Своє перше офіційне слово шостий президент країни промовляв у притаманній йому манері — з паузами, акцентами і шпильками (передусім, на адресу урядовців та парламентарів), й завершив його ефектно: «Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання. Слава Україні! І наостанок. Дорогий народе! Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися. Це була моя місія. Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали».

«Пристебніть паски! Україна — у зоні турбулентності», — ця порада чи не найчастіше звучить з понеділка у коментарях на всіх рівнях, від фейсбучного до дипломатичного. І державу таки лихоманить — рапорти і заяви про звільнення посипалися, як то кажуть, пачками. А за ними пішли призначення. Про перші з них «Україн-ська правда» (www.pravda.com.ua) написала так: «Ще у статусі кандидата в президенти Володимир Зеленський обіцяв, що коли стане головою держави, то в кадровій полі-тиці не допустить «кумівства». Чи перебуває новий президент у родинних зв’язках з кимось зі своєї найближчої команди, даних нема, однак уже перші рішення після входження у головний кабінет на Банковій вказують на те, що при призначеннях дружніх стосунків Зеленський не уник...».

Тільки-но випадає нагода опинитися у новому місті, маю звичку вивчати його самостійно, багато ходити пішки, поринати в атмосферу, вслухатися в колорит, заблукавши, віднаходити дорогу, розмовляти з місцевими. І неодмінно піднятися на якнайвищий майданчик, де ближче до хмар і вітер у вухах — десь на ратушу, соборну дзвіницю, високий пагорб чи будинок-вежу — щоб, змінивши лінію горизонту, милуватися середмістям і далекими околицями. Відшукувати знайомі будівлі, розпізнавати сплетіння вуличок, якими сюди дістався.

Вільного часу у відрядженні обмаль. Пополудні вирішив пройтися до велетенської базиліки Сакре-Кер (храм Святого Серця Ісуса), розташованої на відстані чотирьох з пересадкою станцій метро від центру, у північно-західній частині міста, й оглянути Брюссель звисока, а дорогою подивитись, як люди живуть. На моїй паперовій мапі — лише центральна частина міста, тож далі вирішую йти у потрібному напрямку, поклавшись на інтуїцію, а там і храм покажеться, раз він такий великий.

Центр залишається позаду, переходжу мостом канал Брюссель-Шарлеруа, прямую широкою вулицею зі жвавим автомобільним рухом, вузькими безлюдними тротуарами та дещо дивною відсутністю велосипедистів. Таблички з назвами вулиць двомовні — французькою та фламандською, спочатку читаю, далі набридає, просто йду. Тутешні станції метро ззовні мало примітні, більше схожі на наші підземні переходи.

Перевиборам Верховної Ради — бути. Саме це стало головним підсумком інаугураційної промови нового Президента України Володимира Зеленського.

Нинішня Верховна Рада давно вже не представляє народ, і навіть «щойно розпущена» коаліція існувала винятково на папері. Отже, протягом наступних двох місяців українці мають вирішити, які саме політичні сили достойні увійти в наступний парламент.

Президентські перегони, нарешті, завершилися. На урочистому засіданні Верховної Ради новим Президентом став Володимир Зеленський, якому наші співвітчизники віддали рекордну кількість голосів за всю історію України. Але його 73% — це не особистий рейтинг, а величезний запит на кардинальні зміни в країні. Адже важко знайти сферу, в якій попередній президент не залишив свого руйнівного впливу.

Володимир Великий, Леонід Мудрий і Петро Віщий

Володимир Васильович Щербицький, незаперечно, — видатний державний і політичний діяч України другої половини XX сторіччя. Той факт, що державна діяльність Володимира Щербицького припала на радянські роки, не може перекреслити його видатного внеску в економічний і культурний розвиток України. А що знаємо ми, що знає молоде покоління українців про цю непересічну особистість, яка стала предтечею незалежності України? Коли ж, нарешті, українські книжкові видавництва навчаться заробляти свої гроші, віддаючи шану видатним постатям України?

Так само Леонід Данилович Кучма як державний і політичний діяч України заслуговує на те, щоб його життєвий шлях, труди і досвід стали надбанням не тільки політології, а й широкого народного загалу. Сам Леонід Кучма дуже вірно ставиться до необхідності знати історію своєї країни і народу.

Близько 40% населення нашої області — це представники різноманітних національних спільнот, відтак місцеве самоврядування має максимально використовувати весь потенціал мультикультурності, яка ніколи не була для нас проблемою, а, навпаки, давала і дає чимало бонусів та всіляких переваг.

«Партисипативна демократія та механізми громадської участі в життєдіяльності ОТГ» — такою була назва «круглого столу», організованого Одеським центром розвитку місцевого самоврядування. У ньому взяли участь представники Красносільської ОТГ, яка є поліетнічною і, зокрема, має на своїй території компактні поселення ромської спільноти, громадські активісти, чиновники облдержадміністрації та Державної міграційної служби.

Демократія участі (інакше: демократія співучасті, партисипативна демократія) — це такий вид демократії, який передбачає безпосереднє долучення членів територіальної громади до управління нею (або: громадян — до управління державою), тобто до процесів підготовки, ухвалення управлінських рішень та контролю за їх реалізацією.

У галереї «Invogue», що на Катерининській, 25, упродовж двох тижнів експонується виставка під назвою «Femmes in East», тобто жінки зі Сходу, що разом складає слово «фемініст».

Це своєрідне дослідження різних поглядів на жіночність у державах пострадянського простору за допомогою сучасних мультимеді-йних засобів. У рамках ініціативи «Жіноча академія лідерства» 15 жінок із Вірменії, Грузії, Молдови, України та Росії створили сім інтерактивних проектів на тему ставлення до фемінізму в своїх країнах.

Авторки розповідають про притаманні їхньому оточенню стереотипи, через творчість занурюючи глядачів у життєві ситуації, що відбуваються повсякчас.

Як бути жінкою-лідером у патріархальній пострадянській реальності, як відстоювати феміністичні цінності?

— Я переконана, що людям важливо зрозуміти, що таке фемінізм взагалі. У наші дні більшість сприймає його негативно і має про нього неправильну уяву. Наша виставка — це крок до розуміння себе, своїх цінностей, прав, до припинення внутрішнього конфлікту між тим, що «треба», і тим, що «хочу», до розуміння, що фемінізм — це рух за рівність, — каже учасниця проекту з України, режисерка Катерина Сазонова.

Хто не пам’ятає про кайдашеву грушу, довкруж якої в сім’ї зчинялося стільки сварок?! І це між своїми, рідними. Що вже й казати про чужих людей, яким судилося жити по сусідству?..

Багато хто з нас, малоземельних (а такими є всі власники дачних нарізів і присадибних ділянок), конфліктував із сусідами за межу. Мені особисто заважає старезна сусідська шовковиця на городі, якраз на межі, яка кроною нависає над моїми кущиками аґрусу, хоча, зізнаюся, із задоволенням ласую жменею-другою смачних ягід, знятих з дерева з мого боку. А ось сусідка справа нещадно обрізає секатором гілочки моєї молоденької абрикоси, яка ще не дала плодів, але пішла вгору й роздалася в ширину, вже заглядаючи їй у двір. Коли її садила, не подумала, що вона буде такою розлогою й пишною...

Домашнє насильство — це діяння (дії чи бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру, що вчиняються стосовно членів сім’ї.

Домашнє насильство — проблема, яка потребує негайного реагування та вирішення, а тому розповідаємо, як діяти, якщо ви або ваші рідні стикнулися зі знущаннями та жорстокістю з боку близьких людей.

Що потрібно робити у випадку домашнього насильства?

Одразу викликати поліцію — 102.

Звернутися на «гарячу лінію» 116-123 (цілодобово та безкоштовно в межах України).

Є долі-манівці, є долі-стежки і долі-дороги. Кажуть, доля людини накреслюється Всевишнім, тільки-но зароджується її життя. Але також знаємо, що сама людина може як скрасити той замисел Господній, так і змарнувати його. Все залежить від характеру, від обраної життєвої позиції.

Наш ювіляр, про якого мова нижче, Віталій Васильович Громлюк не пішов манівцями, обходячи труднощі-випробування, а обрав широкий шлях дієвої, відповідальної людини, яка не боїться приймати рішення і втілювати задумане у життя.

Почався той великий шлях 21 травня 1944 року, коли в подружжя Василя Петровича та Єфимії Григорівни Громлюків народилася шоста дитина. Було це у селі Байтали Ананьївського району. Розділити цю радість у родинному колі батько не міг, бо був уже на фронті, тож про народження сина дізнався з листа дружини. До рідної домівки батько повернувся з війни лише на початку жовтня 1945-го. Після важкого поранення довго лікувався у військовому шпиталі. Та отримані в боях рани таки обірвали життя фронтовика — на свято Покрови його не стало. Овдовіла мати залишилася одна з шістьма малолітніми дітьми.

Як завдяки «Чорноморці» патріотичний Львів легко налаштовується на одеську хвилю

Стаття Ольги Валовської «Продовжуйте творчо будити Південь!» була надрукована у «Дні» й стосувалася насамперед цієї газети. Вінничанка дякувала журналістам за організацію минулорічної фотовиставки в Ізмаїлі та за інші корисні акції. А також згадала цікаві публікації про Одещину та інші регіони українського Півдня: «Молодці, що пишете про Херсон, про Буджак. Не відводьте вашого пильного творчого ока від таких міст, як Білгород -Дністровський, Каховка, Очаків та інших...».

Після окупації Криму й частини Донбасу роль Одещини як південного плацдарму (і водночас території великих політичних ризиків) суттєво зросла. Тому патріотично налаштовані українці залюбки отримуватимуть інформацію з будь-якої об’єктивної газети Півдня. Чи не найкраще для цього надаються «Чорноморські новини».

14 травня Нацбанк України ввів в обіг пам’ятну монету «100 років Одеській кіностудії».

П’ятигривнева монета виготовлена із нейзильберу, викарбувано 40 тисяч штук. Роздрібна ціна пам’ятки — 51 гривня.

У прес-релізі, поширеному НБУ, зазначається: «Монета присвячена відомій українській кіностудії, за багаторічну історію якої створено велику кількість популярних картин. Одеська кіностудія художніх фільмів організована у 1919 році на основі кількох приватних виробництв («Мі-рограф», «Мізрах», кінофабрики К. Бо-рисова та Д. Харитонова). На кіностудії свою творчу діяльність розпочав О. Довженко, працювали Л. Курбас, І. Кавалерідзе, М. Заньковецька, Н. Ужвій, Г. Юра та багато інших. Тут знято понад 300 фільмів, побудовано понад 1500 декорацій до популярних стрічок.

На аверсі монети бачимо, зокрема, будівлю кіностудії, її логотип та стилізовану кінострічку. На реверсі — стилізований напис року заснування кіностудії — 19/19, ретро-кінокамеру, кінохлопавку тощо.

Над створенням монети працювали художники Володимир Таран, Олександр та Сергій Харуки, а також скульптори Володимир та Анатолій Дем’яненки.

Нікуди не дітися від такої сезонної небезпеки, як укуси кліщів. Період найвищої активності цих паразитів припадає якраз на травень-червень. Це час, коли ми найчастіше вибираємося на природу на пікніки, а відтак і найбільше ризикуємо підчепити кровососа.

Слід зазначити, що захворюваність на кліщовий вірусний енцефаліт для Одещини не характерна: останній випадок був зареєстрований понад 30 років тому. Найпоширеніша недуга, яка може передаватися кліщами на нашій території, — це кліщовий бореліоз, або хвороба Лайма.

Найчастіше кліщі ховаються на листі та чагарниках на висоті 0,5 — 1 м від поверхні землі біля стежок, прокладених тваринам або людиною, у сухостої.

Коли залишаєшся наодинці з природою, може трапитися всяке. Якщо нема під рукою бинта, вати, йоду, пластиру, альбуциду, на допомогу прийдуть... рослини.

При пошкодженнях шкіри зазвичай використовують листя подорожника або деревію. Їх промивають і, злегка розім’явши, прикладають до ранки. При сильніших пораненнях, з кровотечею, до цих трав додають дезінфікуючі — пір’я цибулі або часнику. Як і звичний йод, вони печуть, але й не менш ефективні. Можна скористатися також розім’ятим листям чи корінням хрону.

Добре загоює і дещо знеболює рани, зокрема й водяні мозолі, свіжий сік чистотілу, яким змочують уражене місце. Спочатку він дуже пече, але біль швидко проходить. Ранку змащують кілька разів на день до повного загоєння. Такою ж властивістю наділені суцвіття нагідок (календули) та звичайного гіркого полину.