Отаманів діла славлять
Сьогодні свій ювілей — гідне 70-річчя — відзначає славна людина, можна сказати, заслужений козак України, ще донедавна отаман міжобласної громадської організації Чорноморський округ «Козацтво Запорозьке», а нині — почесний отаман та голова ради старійшин цього товариства Микола Филимонович Свинцицький.
Попри всю неоднорідність та розхристаність українського суспільства, Україна — в певному сенсі — є козацькою державою. Вона була й залишається козацькою і на генетичному, й на ментальному рівнях, і в історичній тяглості. Тому й постало Вільне козацтво сто років тому, в часі Української революції. Тому й відродилось козацтво майже разом із Незалежністю.
За роки, що минули, Українське козацтво пройшло непростий шлях, утім, як і наша держава. А що не чути його на всеукраїнському рівні — що ж, як мовиться, ще не вечір. Козацьких товариств та об’є-днань в Україні багато, так само, як і політичних партій. Коли діждемося, що залишаться дві-три партії, тоді й у козацтво прийдуть переміни. А поки що маємо те, що маємо. В самій лише Одесі козацьких товариств аж 33. Хто є хто? Не варто задаватись подібними запитаннями. Дивіться на історію кожного з них, на діла їхні, то й будете знати. А ще ліпше — на лідерів.
В Українське козацтво люди приходили, назагал, з війська, із совєтської армії. На щастя, не всі там були інфіковані комуністичною ідеологією. Переконливим доказом стало бажання багатьох офіцерів-українців служити в українському війську. Полковник Микола Свинцицький закінчував армійську службу у групі військ в Німеччині. Про Українське козацтво дізнався від товариша. Вирішив: це чи не най-краще місце для застосування військових знань, армійських правил. Хоч і не військо, звісно, але щось таки є спільного.
Козацтво Запорізьке, до якого долучився, не принесло цілковитого морального задоволення. Головно тому, що сповідувало московську віру. В сенсі: причисляло себе до московського патрі-архату. Це не надавалось до зрозуміння. Та й попри те, щось там таки муляло.
Волиняки (а саме там народився Микола Филимонович) — люди, сказати б, тверді, передовсім — у переконаннях. Не випадково саме там, на Волині, «зродилась армія УПА», як співається в пісні. Десь на початку 2001-го Микола Свинцицький ініціює створення нового козацького округу. Було їх тоді, ентузіастів, п’ятнадцятеро. Шукали однодумців. І знаходили. Днем народження нового козацтва стало 9 березня — Шевченків день. Символічно. Так поставала нинішня громадська організація Чорноморський округ «Козацтво Запорозьке».
— Завдання ставили перед собою просте: сприяння відродженню й розвиткові козацтва на звичаєвих засадах Війська Запорозького. Виховання молоді в дусі козацького лицарства, українського патріотизму, — каже Микола Филимонович. — Тоді ж почали створювати козацький музей та будувати храм. Боролися проти встановлення пам’ятника цариці Катерині. Й, до речі, довели незаконність перенесення пам’ятника Потьомкінцям, переважну більшість яких, і це доведений факт, становили українці.
До слова сказати, при встановленні пам’ятника цариці були й інші, так би мовити, козаки (а вірніше — заслані козачки), котрі протистояли у ті дні українським патріотам.
Організація була створена і працює на засадах української національної ідеї. Що воно таке — політики ще й досі не розуміють, аж до найвищого верха. Зате звичайні, нормальні, патріотичні українці добре в цьому орієнтуються. Тому що в основі цієї самої ідеї — Українська соборна самостійна держава. З усім, що її наповнює. Це — основа основ, за це стояли козаки давніших часів, рівно ж відроджене сто років тому Вільне козацтво. Треба воювати — вони йдуть на війну. Три десятка хлопців побували на передовій.
Головним завданням товариства є виховання молоді в україноцентричному, патріотичному дусі. Всіма приступними засобами — основним з цих засобів є музей козацтва, та формами — а це, передовсім, робота зі школярами: зустрічі, лекції, різноманітні гуртки, яких тут добрий десяток.
Не один рік створювався цей музей. Він постав тут, можна сказати, з нічого. Було занедбане, добряче підтоплене приміщення. Все тут зроблене козацькими руками, зусиллями всього товариства. Немало допоміг тодішній начальник Одеського порту Микола Павлюк. Неабияк посприяли створенню музею історичний факультет Національного університету ім. І.І.Мечникова, Історико-краєзнавчий музей. В експозиції — багато подарунків. Зокрема, бюст, виготовлений у монументальному жанрі, подарував молдовський скульптор українського походження. Цілу серію скульптурних портретів козацьких гетьманів та кошових отаманів періоду Запорозької Січі та Гетьманщини, виконаних у формі малої пластики, подарував музеєві одеський митець Петро Кравченко. Перелік можна продовжити. Варт зауважити, що філії цього музею створено також у селі Маринівка Біляївського району та в одній з одеських шкіл.
— Наш музей унікальний, подібного нема, мабуть, ніде, — з гордістю каже Микола Свинцицький. — Недарма він став центром патріотичного виховання молоді у контексті української історії, а передовсім — героїчної епохи козацтва, епохи лицарської шляхетності, відваги, любові до рідної землі. Діти мають зростати українськими патріотами, знати, що державність України виборювалася упродовж століть та завдяки жертовності незчисленних патріотів. Вони мусять знати, що Одеса тісно пов’язана з українським козацтвом, тут є козацькі святині, це, насамперед, хрест на місці переможної битви Семена Палія на Пересипу, старий дуб на проспекті Тараса Шевченка, старовинні козацькі цвинтарі — Усатівський та Сотниківський… Долучаємо дітей до вивчення козацьких традицій та перемог.
Козацький музей, всі гуртки, виступи та зустрічі з дітьми, лекції, ярмарки зосереджено в одній, сказати б, інституції під назвою «Козак-центр». Сюди ж прилучений і співочий гурт «Чорномор» з міста Чорноморська.
Чи цікаво молодому поколінню — а це переважно школярі — брати участь у пропонованих «Козак-центром» заходах? Адже нинішня молодь вже не така, якою була, скажімо, ще 10—15 років тому. Вона розкута, інформативно освічена, розвинута… А проте, діти охоче йдуть сюди, їм тут подобається. Козацький музей — це, можна сказати, жива історія, відтворена в експонатах, а їх тут понад три тисячі, від давнини до сучасності. Або взяти гуртки — вишивання, ліплення, петриківського розпису, хоровий, танцювальний… Це все пов’язане з творчістю, а дітям якраз подобається творити. Дехто приїздить сюди, на вулицю Чорноморського козацтва, аж із Таїровського житломасиву. Дітям цікаво, інакше не добиралися б сюди двічі на тиждень.
А ще треба сказати і про щорічний фестиваль-конкурс «Чарівна бандура», що проводиться за підтримки Національної музакадемії ім. А.В. Нежданової, школи ім. П.С. Столярського та управління культури і туризму міської ради, і вже став всеукраїнським.
Багато зроблено за час, коли в козацькому товаристві отаманував Микола Свинцицький. Тут можна було б написати, що найбільшою його гордістю є два храми, які постали на Пересипу та на житломасиві Котовського. Так, пишатися справді є чим. Але Микола Филимонович — не з таких людей. Для нього важливо, щоб одесити почувалися українцями, незалежно від етнічного походження (у товаристві, до слова, кожен розмовляє мовою, до якої звик), а українці щоби наверталися до своєї, української церкви, тим більше, що пості-йно бачить таке бажання з їхнього боку.
Саме тому, коли містяни звернулися за сприянням у зведені храму, відгукнувся одразу. Під ту пору мав там таку-сяку нерухомість — передав її церковній громаді. На власні кошти перебудував приміщення. Коли освячували церковні дзвони, зібралися люди з усіх околиць, кожен хотів доторкнутися до дзвона, поки його не підняли на дзвіницю. А кілька років тому започаткували спорудження ще однієї церкви — на вулиці Курській. Обидва храми належать, звісно, до Православної церкви України.
Праця Миколи Филимоновича Свинцицького, нинішнього голови ради старійшин та почесного отамана, неодноразово відзначалася високими козацькими та церковними нагородами. (Втім, про це пан отаман говорить як про заслугу всього товариства.) І серед них — така, якою справді можна і треба пишатися, — це Золотий козацький хрест і Зірка «Герой козацтва». Істинно козацька відзнака.
Роман КРАКАЛІЯ.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206