Переглядів: 632

Новела «Дишло»

Це ж якому треба вродитися, щоби час не викреслив із пам’яті. Такий мав виділятися, щоб через роки згадували його силу, що за виграшки міг узятися за задок повної підводи і підняти її, коли репало заднє колесо, аби замінити на справне; або бути відчайдухом, не боятися ні вогню, ні води; чи твердим у слові й ділі, наче кремінь, або ж розумакою на всю округу, чи майстром до всього, що брав у руки: глину, деревину чи залізо.

Івана Деривуса пам’ятають як найкращого коваля. І не тільки в містечку, по всій окрузі. За своє життя кількасот підків відкував. Їх би вистачило не на один табун, щоб не збивали копит.

Умів багато всякого зробити: сокиру, колуна, барду, рискаля такого загартовував, що сам просився копати. Оковував колеса, обрисовував брички.

Іван — коваль із прапрадіда. Його старший син теж перейняв ковальську науку, вже вигупував у кузні молотом вагою з півпуда. Бог силою не обділив. Тато своє відгехкав, теперки лиш молотком правив, показував, де молотом товкти.

Навіть при НЕПі без наймита обі-йшовся, хоча вдвічі роботи додалося. Наче наперед знав, що той довго не затримається. Йому не дадуть вкоренитися. Як тільки влада вбереться у пір’я, усе підгребе.

Як гадалося, так і сталося. Місцеві горлохвати на кузню позиркували. Але охочих до молота, щоб товкти по ковадлу, не знаходилося. Тому й далі видзенькував татів молоток і басував синів молот. А той, хто щось замовляв, держаком розводив міх, і в горно наганяв дух. Така була споконвічна заведенція.

Іван мав грішок і був у начальства на гаплику. Колись у містечко влетіла червона сотня перекувати коней, а він здимів. І як не шукали — не знайшли. Сотня покрутилася два дні і подалася далі. Але все обійшлося. Начальство саме не буде своїх коней перековувати і ресорити брички.

Щонеділі Іван на двоколці простував ярмаркувати в Туманове. Любив побути серед люду, щось почути і самому побалакати.

З таким, як у нього товаром, там розкладався ще й кармановський циган Мірча. Вони один одного не знали. Їх випадок познайомив.

А сталося так. Якоїсь неділі біля ковалів крутився занудний покупець. Брав у руки сокиру, водив пальцями по лезу і знову клав на землю, наче його брав сумнів, що вістря покришиться, якщо наткнеться десь на цвях. Не знав у котрого вибрати.

Циган занервував, чого марудить голову? Узяв свою сокиру і вістрям вдарив по Івановій. Роєм застрибали і посипалися іскри. Тоді всунув у руки зануді:

— Дивися! Ні на одній зазубрини нема.

Цікаві писки пороззявляли.

— Оце майстри! — хвалили.

— Нас таких лиш двоє на весь ближній степ, — додав Іван.

Покупець узяв обидві, зметикував: згодяться. А ковалі один одному потисли руки і після торгу подалися до чайної знайомство обмити. Відтоді заприятелювали. І після кожного ярмарку простували туди, випивали по склянці червоного вина і розходилися, кожен у свій бік.

Однієї неділі, після вдалого торгу, Іван з Мірчею завернули до забігайлівки випити сегорішнього трунку, який вже дозрів. А тут до чайної привезли новий товар. З полуторки скотили бочку-сороковку білого вина, його рідко завозять, тому Іван проказав:

— Піду візьму на пробу, — й приніс аж літр.

— Воно нам не завадить, — погодився Мірча.

Сиділи й смакували. Як допили, циган підвівся, підійшов до продавчині і замовив ще стільки ж.

— Іване, давай вип’ємо на коня, бо ти наступної неділі не приїдеш.

— Чого?

— Ти що забув? На Покрову в твоєму містечку храм. І ярмарок теж не стоятиме.

Як випили на коня і за кожне копито, хміль без діла не сидів, забив памороки.

Іван зненацька випалив:

— Чуєш, Мірчо! Ти ж на Покрову бери свою жінку і простуй до мене.

Будемо разом храмувати. Я заколю кабанця. Моя половина холодцю наварить, кров’янки з гречкою напече. Ти такого наїдку ще не куштував. То буду чекати.

Вдарили по руках і роз’їхалися.

Відтоді тиждень пробіг. Іван вже й забув, що запросив друзяку на гостини. Навіть дружині жодним словом не натякнув.

У суботу напередодні храму він порався на подвір’ї, коли дорогою закалатали підводи. Визирнув за ворота, а то рухаються дві циганські халабуди. «Видко, вже відтаборували і їдуть додому», — майнуло в голові.

Та й подався за повітку. Але туди долинув гармидер від його воріт. Вийшов, а то Мірча галакає, допитується, чи тут Деривус мешкає?

Довелося Івану зустрічати гостей. Халабуди в’їхали на подвір’я і дишлами вперлися в хату.

Вибігла Деривусиха. Як побачила таке, ледве не впала. З однієї фіри злізли циган і циганка, з іншої — циганчата висипалися, ніби з решета.

Найстарший з них вдарив по струнах, менший замолотив у бубон, а ватага, вилискуючи голими п’ятами, пішла навприсядки, виспівуючи:

Нема сала, нема кики,
Тільки співи та музики.

Як тільки доспівали, завели іншу пісню:

Батько в созі,
Мама в созі,
Діти голі на порозі…

І розпочалися гостини. Вже й храм пройшов, а гості й не думають додому рухатися.

— Скоро від кабанця залишаться лиш кісточки, а я гадала, що і на Різдво м’ясця вистачить, — бідкалася сусідкам Деривусиха.

Ті радили:

— Як вони повкладаються спати, треба розвернуть фіри дишлами до воріт. Мо’, їм дійде, що пора вже назад рушати.

Уранці Мірча проснувся, вийшов надвір, обдивився і каже Іванові:

— Бачиш, як воно виходить. Та ти не зважай. У нас, циган, такий звичай. Як гостюємо, тиждень фіри стоять дишлом до порога, потім ще тиждень — дишлом на дорогу…

12 березня 2019 р.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net