№ 35 (22054) четвер 9 травня 2019 року

12 травня — День матері. Майже день у день, рівно 20 років тому, свято було встановлене, а фактично — відновлене, указом Президента України від 10 травня 1999-го, за підтримки міжнародної організації «Жіноча громада», Спілки жінок України, громадської організації «Союз українок».

Ви чуєте, як струменить час — обтікаючи та пронизуючи нас? Це неможливо побачити, це можна лише відчути. Його лет — наче лет кулі, що протинає серце Героя на цій війні за українську Україну. Вона протинає одразу два серця, друге — то серце матері. Назавжди гасячи світло в її очах, що виповнені були чаром любові материнської, що завше світяться надією і добротою. Мамині очі віддавна стали символом землі української.

З погляду вічности матері всюди однакові, але феномен української Матері непояснимий. Розкажіть їй про цей феномен чи з наукового погляду, чи світоглядно, ще якось… А вона лишень усміхнеться загадково, а в очах — така сила любові, що перехоплює подих. Вічна загадка, та ні — таємниця, одна з таємниць буття. Надто коли зануритись у часову глибочінь. Історія наша непорівнювана з історією інших народів. І Матір — у центрі її. А довкола — тільки неволя, лише страждання та кров, і муки, і смерть… Нескінченна Голгофа… На якій найдорожче — сльоза любові, жалю та співчуття, гірка материнська сльоза.

«Мене ніхто не буде звільняти, оскільки у нас повинна бути політична культура. Я вважаю, що в політичній культурі буде правильним дозволити новому президенту вибрати, з ким він працюватиме в таких сферах, як зовнішня полі-тика, як оборона. Звісно, я повинен запропонувати новому президентові свою відставку. І я це, безумовно, зроблю».

Павло КЛІМКІН,
міністр закордонних справ України.

Чи встоїть парламент?

Відповідно до української Конституції та українського законодавства міністра закордонних справ, члена Кабінету Міністрів, призначає глава держави. Глава держави може його і звільнити. Але є нюанс. З обранням нового президента уряд не зобов’язаний колективно йти у відставку. Більше того, оскільки Кабмін був сформований на квотній основі парламентською коаліцією, то і долю уряду зобов’язана визначити коаліція. Якої (після виходу з парламентської більшості фрак-цій «Батьківщини», «Самопомочі» та Радикальної партії) давно не існує.

9 травня ми згадуємо не лише полеглих у Другій світовій війні, а й жертв війни на Донбасі. А також низько вклоняємося ветеранам, які, дякувати

Богу, живими повернулися додому. Ми повинні пам’ятати про їхній подвиг кожну хвилину і вчити цьому дітей.

Цього року 9 травня я поклав початок новій традиції — збирати «Український безсмертний полк», проходячи кількатисячною колоною центром столиці з портретами загиблих учасників війни на Сході України.

День закінчення Другої світової війни в Європі, День пам’яті та примирення, День Перемоги…

Людині, за її природою, хочеться, аби світ був зрозумілим і контрастним. Це — чорне, те — біле. Це — друг, то — ворог. Свої і чужі. Без відтінків. Бо так простіше.

Але однозначних подій у нашій історії не так уже й багато. Надто складні наші літописи, надто рясно полита наша земля кров’ю. Всяке було. І брат на брата, і син на батька…

У Міністерстві аграрної політики та продовольства затвердили перелік пріоритетних географічних зазначень, над реєстрацією яких працюватиме проект «Географічні зазначення в Україні».

Україна зобов’язалася відмовитися від використання захищених географічних зазначень для продуктів вітчизняного виробництва до 2026 року. Це передбачено Угодою про асоціацію з ЄС, повідомляє https://eu-ua.org.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нагадує, що законом «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» відповідальність за сплату внесків покладено на страхувальників — роботодавців, які повинні забезпечити реалізацію права на пенсію своїм найманим працівникам.

Однак, на жаль, не всі керівники усвідомлюють, що порушення ними зобов’язання зі сплати внесків за найманих працівників призводить до виникнення напруги у солідарній системі пенсійного забезпечення. Так, на 1 квітня цього року 3396 підприємств та 47487 фізичних осіб-підприємців Одещини не сплатили на рахунки органів Державної фіскальної служби 683 млн грн єдиного соці-ального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Крім того, загальна сума заборгованості за всіма видами платежів, які адмі-ніструє ПФУ, по нашій області склала 96,6 млн грн, з яких 71,9 млн грн — заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Нещодавно у видавництві «Астропринт» вийшла чергова, вже шоста, книжечка з авторської серії «Одеса літературна» відомого дослідника красного письменства, кандидата філологічних наук, доцента, члена НСПУ Василя Полтавчука. Цей літературно-критичний нарис присвячений творчості ще одного нашого славного земляка — Геннадія Щипківського, поета і прозаїка, лауреата премій імені Олеся Гончара, імені Івана Гайдаєнка та імені Валер’яна Підмогильного, заслуженого діяча мистецтв України.

Це видання з’явилося у світ напередодні 75-річчя письменника і, звісно, стало гарним дарунком до нього.

Редакція «Чорноморських новин» щиросердно вітає Геннадія Павловича з ювілеєм і пропонує увазі читачів два уривки з дослідження Василя Полтавчука — «Вступ, або Феномен Щипківського» та «Замість висновків, або Діалог за перед’ювілейним столом», а також свіжу новелу Геннадія Щипківського.

Це ж якому треба вродитися, щоби час не викреслив із пам’яті. Такий мав виділятися, щоб через роки згадували його силу, що за виграшки міг узятися за задок повної підводи і підняти її, коли репало заднє колесо, аби замінити на справне; або бути відчайдухом, не боятися ні вогню, ні води; чи твердим у слові й ділі, наче кремінь, або ж розумакою на всю округу, чи майстром до всього, що брав у руки: глину, деревину чи залізо.

Івана Деривуса пам’ятають як найкращого коваля. І не тільки в містечку, по всій окрузі. За своє життя кількасот підків відкував. Їх би вистачило не на один табун, щоб не збивали копит.

Умів багато всякого зробити: сокиру, колуна, барду, рискаля такого загартовував, що сам просився копати. Оковував колеса, обрисовував брички.

5 травня 1949 року в старовинному козацькому селі Кумари Врадіївського району, що на Миколаївщині, народилася Валентина Олександрівна Сидорук.

Перші повоєнні роки: голод, холод, розруха… Та життя робить своє – і малесенький паросток перетворюється на тендітну дівчинку з блакитними очима, густим волоссям і гнучким станом…

Матуся Марія доклала багато зусиль, щоб дати дітям освіту та впевненість у майбутньому. Ласкава й вимоглива водночас, найкращі риси свого характеру вона подарувала доньці. Працювала тяжко: цукрові буряки, кукурудза, соняшник, що без дбайливих рук не дають врожаїв, висмоктують здоров’я і вкорочують віку. Тільки й радості – пісня. Коли мама співала, завмирали солов’ї, слухаючи переливи українських мелодій.

Серед маси людей є ті, хто у багатьох як фахово-професійних сферах, так і в суспільно-політичних процесах займає лідируючі позиції. А коли їм притаманні ще й високі моральні та патрі-отичні чесноти, вони стають тими, кого називають особистостями.

Саме такою особистістю є доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи, член Українського фізичного товариства Валерій Тимофійович Швець, якому 6 травня сповнилося 70 років.

Про свій родовід шановний ювіляр недавно досить ґрунтовно повідав на сторінках «Чорноморських новин» («Село як дзеркало епох» у номерах за 6 та 31 січня), відтак це позбавляє мене необхідності розповідати про його походження та інші аспекти біографії. Зазначу лише, що народився і виріс він у простій селянській сім’ї на теренах нинішньої Одещини. Нагадую про це лише для того, щоб засвідчити: непересічність особистості, про що я казав вище, підкреслюється й цією обставиною з його біографії, бо щоб дістатися тих висот, яких Валерій Тимофійович досяг на науковій ниві і в громадсько-політичній діяльності, вийшовши, як то кажуть, з низів, треба, без сумніву, мати чимало відповідних і достатніх якостей.

Ця розповідь Євгенії Степанівни Матіяш (Козаченко), 1950 року народження, працівниці відділу побуту державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», про події, які сталися в її родині під час Другої світової війни. Про них їй повідала мати — Марія Єфремівна Козаченко.

Йшла Друга світова. На той час, коли до Котовська, що на Одещині, увірвалися гітлерівці, дівчинка на ймення Клара успішно закінчила середню школу. Тривога й страх затаїлися в кожному куточку міста. А ще — люта ненависть до ворогів. Велике горе, людські втрати й масштабні руйнування міст і сіл несли окупанти на українську землю.

Коли фашисти зібрали всіх євреїв на розстріл, серед яких були сусіди та батьки Клари, дівчинці якимось чином вдалося втекти. Майнувши за ріг будинку, бідолашна дивом урятувалася від автоматної черги, випущеної їй навздогін німецьким солдатом. На щастя, кулі прошили лише ріг будинку, який зразу ж обвалився. Тільки-но все затихло, Клара в розпачі пустилася бігти світ за очі. Від пережитого жаху вона навіть не зчулася, як опинилася досить далеко від міста — у полі, поблизу села Долинського.