25% + 73% і 2%, які розгубилися...

На черзі — суспільство: кров з носа, але після цих божевільних трьох місяців, нехай крізь зуби, потиснути один одному руки і по-джентльменськи, з повагою поставитися до вибору один одного. Але ж ні. В україн-ському сегменті Фейсбуку, як і після першого туру виборів, ще точаться баталії. І якщо раніше одна сторона зухвало називала інших «недалекими» (цензуруємо лексику), то тепер уже інша зловтішається в поривах переможного екстазу. А все це свідчить про те, що в періодах нестабільності, а вибори — це завжди нестабільність, громадяни України перебувають у крайніх емоційних станах, бо вже надто сильно розходяться прихильності та оцінки. І, схоже, вогонь дискусій ще не скоро перетвориться на мирно тліючу жаринку. А тому сценаріїв, на жаль, бачиться тільки два: або, на радість нашим ворогам, продовжуємо підкидати «дрова» у багаття, або ж знаходимо «живу воду», здатну це багаття загасити.

На запитання «Укрінформу» — чи є життя після виборів, а також, як і що потрібно зробити задля того, аби об’єднати українців, поділених нині на 25% та 73%, — відповідають експерти.

Олексій МІНАКОВ, політолог:

— Якщо ми візьмемо приблизно 73% виборців, які проголосували за Зеленського, — це, скоріше, ілюзія об’єднання країни. Адже йдеться про ситуативне об’єднання мрій українців на сході та заході країни. Кожен проектував свої бажання на переможця виборів.

Але при цьому українці на сході й українці на заході як мали різні переконання, так і мають. Як була західна Україна за курс на вступ до НАТО та ЄС — так і залишається. Відповідно, набагато менше підтримують цей курс на сході та півдні країни. Бандера як був героєм для захі-дної України, так і є антигероєм для східної.

І коли Володимир Зеленський почне робити конкретні кроки на посаді президента, той чи інший регіон почне розчаровуватися у його діях. Тобто пан Зеленський потрапив у пастку очікувань. Невдоволення певної частини населення, навіть серед його виборців, неминуче зростатиме.

Крім того, у нас продовжується війна, а тому — загострене сприйняття справедливості та більша емоційність і дратівливість.

Більше того, у нас після президентських виборів ще й парламентські. Тому ситуація розді-леності та конфліктності продовжуватиметься. Забудьте про діалог на цей період. Буде жорстка і брудна політична боротьба за голоси виборців. Щоб зрештою обійняти якусь посаду чи сісти на потоки. Отже, нам гарантований період турбулентності.

Щоб реально «зшити» країну, потрібен час — і це не місяці, а роки. Це історія про системну державну політику. Це конкретна робота і в сфері інформаційної та мовної політики щодо історично русифікованих регіонів, і в сфері освіти, і в сфері культури, і в сфері економічних взаємозв’язків між регіонами, і в сфері транспортного сполучення між регіонами. «Зшиття» має відбуватися на всіх рівнях і в усіх сферах.

Консолідована політична нація з власною ідентичністю — це фундамент для будь-яких реформ і перетворень. У цьому й відповідь, чому вдалося тій же Польщі чи країнам Балтії. На жаль, не кожен українець це усвідомлює. Тому й доводиться часто чути, мовляв, «какая разніца, на каком язикє гаваріть, еслі жрать нєчєго». Хоча в тому то й річ, що через відсутність єдності всередині держави гальмуються будь-які зміни.

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, політик, дипломат, колишній кандидат у президенти:

— Перше, що важливо, — певний етап історії закінчився. Обрали. Тепер нехай фахівці аналі-зують, що і як було. У соціальних мережах потрібно стабілізуватися, бо там іде найбільша дискусія. На вулицях Києва, в містах, селах — інша ситуація. І для того, щоб усе це стабілізувалося й пішло конструктивним руслом, треба сформувати порядок денний. А це означає визначити перелік питань, на які в першу, другу, третю і четверту черги потрібно дати відповіді, аби суспільство пішло, аби воно повірило. Так-от завдання тих, хто зараз прийде, — сформувати такий порядок денний.

Який він може бути? Або винятково позитивний, або конфліктний. Котрий із двох — не так важливо. Головне, щоб цей порядок денний вивів на конструктивну дорогу, вивів на результат. Сформувати за ініціативи новообраного президента, через його послання визначити оці маневри порядку дня. І тоді не матиме значення — це 25% на 73%, 80% на 20% або 50% на 50%, адже всі казатимуть: «Наш президент. Наші проблеми. Ось способи вирішення».

Чи буде це зроблено? Ну, все залежить від державного менеджменту, від ініціатив нових людей, від еліти національної, яка здатна запропонувати президенту, запропонувати парламенту — нинішньому і майбутньому, обраному восени, — своє бачення маневру збереження в модифікації курсу, кадрової та інституційної заміни й так далі. Це вже залежить від тих відповідей, від тих інструментів. які пропонуватимуться.

Утім, не можна залишати ситуацію такою, якою вона є зараз. Бо це фонтанування мікрогейзерів і вулканів, воно не зупиниться, якщо не ввести через порядок денний націю, суспільство, регіон, етнічну групу тощо.

Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, експерт Національного інституту стратегічних досліджень:

— В основі громадянського протистояння — страх. Ми боїмося, що ті чи інші рішення політиків завдадуть шкоди нам, нашим інтересам або цінностям. Для когось така першочергова цінність — свобода самовираження, для когось — українська (чи російська) мова, а для іншого — соціальна справедливість і добробут. Політики навчилися використовувати ці страхи у своїх виборчих технологіях. Вони включають безумовні реакції: хочеш убезпечити себе — голосуй «правильно».

Вийти зі стану перманентного внутрішнього конфлікту, побудованого на взаємному страхові, можна лише в тому разі, коли суспільство й окремі громадяни будуть упевнені у самих собі й у власній державі. Для цього має бути сформований національний консенсус з головних, найчутливіших питань суспільного договору. Незалежність не ставиться під сумнів, українська культурна ідентичність перебуває під захистом та опікою держави, права і свободи людини гарантовані, зловживання владою і крадіжка національних ресурсів мають бути покарані. Перелік цих положень може бути розширений, і прикладом подібних суспільних угод є перші конституції — французька, американська.

Крім того, в політичному житті має утвердитися принцип полі-тичної відповідальності. Це означає, що спроби зламати встановлені рамки громадянського порозуміння мають призводити до політичного краху відповідні сили та лідерів. Тоді політичне суперництво увійде в більш-менш конструктивне річище, і громадяни, вибираючи президента чи парламентську силу, будуть вільними від страху та ненависті. Звісно, що для цього необхідний певний рівень громадянської зрілості та відповідальності, а також колективний досвід, який ми ще тільки набуваємо.

Богдан ПЕТРЕНКО, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:

— Незважаючи на проголошену новообраним президентом тезу «ми об’єднали країну», єднання, на жаль, досягти ще досить складно. І проблема полягає не лише в тому, що чверть громадян його не підтримали (ми мали й більші відсотки підтримки конкурентів на минулих виборах, були випадки виграшу з менш ніж 50% підтримкою, як у Януковича), але й у тому, що єднання навколо Зеленського відбувалося «проти», а не «за».

Як варіант до об’єднання суспільства — новообраному президенту стати популістом. Але можна бути популістом в опозиції. Бути популістом у владі — неможливо. Бо це призведе до економічного колапсу.

Висновок один: завжди будуть незадоволені. Навіть якщо до наступних виборів життя покращиться вдвічі. Бо люди міряють успіхи не від того, що було, а від того, що хочеться. Але плюс у тому, що лінія конфлікту між електоратом лежить уже не в традиційних «помаранчевих» чи «біло-голубих», як це намагалися показати політичні технологи.

Що робити пересічним прихильникам? Намагатися бути раціональнішими. Жоден президент чи кандидат у президенти не зробив для тебе більше, ніж твій друг чи дружина/чоловік. Навіть якщо вони голосували за іншого кандидата. Більше того, йому байдуже переважна більшість проблем, з якими ти зіштовхуєшся щодня.

А ось за непересічних прихильників сторони, що програла, переживати нічого. Політична мімікрія — перефарбування — як була, так і залишиться в нашій культурі. Й досить скоро у лавах Зеленського ми побачимо тих, хто на виборах «гасив» за Порошенка. Переживати більше треба тим, хто зараз поряд із Зеленським. Як правило, ставши до влади, витонченіші політичні гравці відсувають таких людей за другорядні позиції.

Мирослав ЛІСКОВИЧ.