Боротьба за Україну продовжується

На долю президента П. Порошенка і його партнерів — керівників урядів А. Яценюка та В. Гройсмана — випав найтяжчий і найдраматичніший період в історії незалежності України, пов’язаний з неспровокованою агресією путінської Росії — анексією Криму та окупацією частини Донбасу. Завдячуючи героїчним зусиллям П. Порошенка, його команди і сотень тисяч українських патріотів, Путін не зміг піти далі Донбасу і не вирішив жодного зі своїх завдань: ні визнання анексії Криму, ні перетворення Сходу і Півдня України на «Новоросію», а решти України — на «Малоросію», ні федералізації України, ні відмови України від курсу на вступ до ЄС та НАТО. Багато сил П. Порошенко доклав до створення нової української армії й розвитку ОПК, посилення євроатлантичної інтеграції України.

Я не знаю жодної країни у світі, в якій під час воєнних дій зростала б економіка. У нас же впродовж останніх років відбулося підвищення зарплат і пенсій для переважної більшості громадян. Починаючи із 2015-го П. Порошенко приділяв надзвичайно велику увагу децентралізації, і сьогодні ми вже маємо перші позитивні зрушення у цій великій справі. За його сприяння відбувся подальший розвиток гуманітарної сфери і культури країни. На початку 2019 року завдяки титанічним зусиллям П. Порошенка сталося омріяне українцями протягом багатьох століть диво — отримання від Вселенського патріарха Варфоломія Томосу, документа на право створення не залежної від Москви Православної церкви України (ПЦУ). На мій погляд, П. Порошенко продовжив справу князя Володимира Великого – хрестителя України-Русі. Створення ПЦУ дозволяє українцям остаточно звільнитися від ідеологічного й духовного московсько-ординського зомбування. Лише одне здобуття Томосу вводить ім’я П. Порошенка в історію України навіки. І те, що зараз відбулися демократичні й прозорі вибори Президента України, є ще однією його заслугою перед українським народом.

Сьогодні ми маємо подякувати П. Порошенку за все те добре і важливе, що йому разом з нами вдалося здійснити впродовж минулих п’яти років. В. Зеленському є з кого брати приклад і в кого вчитися. За оцінками вітчизняних та іноземних експертів, за п’ять років свого президентства П. Порошенко зробив для України більше, ніж усі попередні президенти разом узяті. І це справді так.

П. Порошенко заявив, що залишиться в політиці й надалі і разом зі своєю партією БПП «Солідарність» продовжить у парламенті працювати для реалізації всіх тих планів і реформ, які він започаткував на посту глави держави. Переконаний, що його прихильники й надалі його підтримуватимуть. Боротьба за Україну продовжується. Через кілька тижнів П. Порошенко покине кабінет на Банковій, але він залишиться загальновизнаним сильним і мудрим лідером української нації. І сьогодні ми, його прихильники і виборці, заявляємо, що разом з ним і його партією БПП «Солідарність» продовжимо боротьбу за європейську Україну. Думаю, що найголовніші завдання на наступні півроку — зберегти нинішній склад парламенту, а в жовтні обрати нову проукраїнську Верховну Раду, яка могла б компенсувати слабкість і некомпетентність новообраного глави держави.

Посада Президента ще не робить автоматично того, хто її обі-ймає, лідером національного масштабу. І ми маємо такий сумний приклад в особі В. Януковича. На мій погляд, у В. Зеленського є шанс пройти важкий і тернистий шлях становлення як Президента України, якщо у нього вистачить розуму, політичної волі й мудрості використати величезний досвід та широку політичну ерудицію свого опонента П. Порошенка, призначивши його, щонайменше, на посаду свого головного радника з питань державного будівництва і зовнішньої політики. Переконаний, що такий неординарний крок В. Зеленського був би позитивно оцінений не тільки більшістю його виборців, а й виборців П. Порошенка і тим самим об’єднав би Україну. Переконаний, що такий крок був би позитивно сприйнятий і на міжнародній арені, де П. Порошенко користується великим авторитетом. Такий крок В. Зеленського сприяв би стабільності розвитку України і незворотності курсу на євроатлантичну інтеграцію. Такий крок сприяв би також надходженню іноземних інвестицій і прискоренню економічного розвитку України. Звісно, не факт, що П. Порошенко і В. Зеленський змогли б співпрацювати, але спробувати можна. Головне на цьому шляху — це переступити через власні амбіції заради України. Все для України і нічого особистого!

Дуже не хотілося б, щоб усе те позитивне, з величезними зусиллями здійснене під час президентської каденції П. Порошенка, було розтринькане й відкинуте тільки тому, що це зробив П. Порошенко, спираючись на підтримку Верховної Ради та українського народу. Ми, переконаний, нарешті маємо прийти до спадко-ємності державної влади і до збереження та посилення основних трендів розвитку українського суспільства. Такий крок В. Зеленського став би ноу-хау у сфері розвитку не тільки української, а й світової демократії. І було б добре, якби про такий намір В. Зеленський оголосив уже під час своєї інавгурації.

Олексій ВОЛОВИЧ.