Станіслав СТРИЖЕНЮК. «Мій вік за знаком — вісім-вісім...»

Чоловіки довкола,
Мов дурні,
Бо лиш тобі
красуня усміхнеться.
І ти помітиш
Усмішку її,
Вона тебе у розпачі застане,
І защебечуть взимку
Солов’ї,
І сніг мов квіт
На деревах розтане.
Які ж бо там
закільчаться плоди,
Чи завирує доля пустоцвітом?!
І білі стануть трауром сади,
Без тих плодів,
Що обіцяло літо.
Та хай там що,
Живу я во хмелю,
І серце щире
Пісні в неба просить
Лише таку,
Що я тебе люблю,
І наша пам’ять
Людям плодоносить.

27.02.2019.

Життя моє

Живу серед людей — не в лісі,
Моргає зірка — маячок.
Мій вік за знаком —
Вісім-вісім (88 — ) —
Це безкінечності значок.
Живу.
І є що пригадати
Між війн, трагедій і наруг.
На фото — Батько й Мати…
Й хата.
І у вікні тече мій Буг!
Мовчать і траурні оркестри,
І барабан під туш-вігвам.
І найстрашніше в світі: —
Сестри...
«О, сестри, сестри — горе вам».
І щастя спогадом зігріте,
Минуле — лихо не біда.
Всього в моїм бувало світі:
І хліб, і сіль,
Й свята вода.
Ворожі зради, і сусідські…
А на ногах — жива роса,
І на очах до болю рідні —
Земля своя і небеса.
Бо вранці глянеш у віконце,
А на очах сльозиться сміх.
І усміхнеться в небі сонце,
Як божество — одне на всіх.
І віку хоч не надолужиш,
Твоя любов не має меж.
Всьому чому,
Спасибі, служиш.
То й для свого всього
Живеш.
Живу серед людей — не в лісі.
Моргає зірка — маячок.
Мій вік за знаком —
Вісім-вісім —
Це безкінечності значок.

03.03.2019.

Стріли

Як листя пливуть за водою
По чистому плесу ріки…
Колись ти була молодою…
Куди ж бо пірнули роки?
Літають притуплені стріли,
І не зрозуміло, куди…
О, Боже мій,
Як постаріли
В Одесі дитячі сади!
А ми цілуватися вміли,
Як вперше, завжди на віку.
Летять купідонові стріли
Не наші в дитячім садку.

01.03.2019.

Журавлі

Куди життя веде дорога,
Де втаємничений секрет?
Шукати істину і Бога
Повинен сам в собі
Поет…
Зірок горить у небі манна,
А світить лампу Аладдін.
Поет…
Без мінус графомана,
Поет і в космосі —
Один.
Він об’єднав моря і гори
На круглім глобусі Землі,
Він прориває коридори
До Правди так,
Мов журавлі.
І всім подіти правди ніде
Під сонцем за стіну-туман.
Літати з Півночі на Південь,
Й на Південь й Північ
Для землян.
Його завжди
Дороги кличуть
На синяві небес крилі.
Ви чуйте, люди, як курличуть
До вас поети-журавлі!

18.03.2019.

Вулиця Гоголя в Одесі

Іду я вулицею завше
На гавань синьої води.
Іду. Нікому не сказавши,
За чим? Навіщо? І куди?
І не стрічаючи нікого,
Я йду-лечу з гнізда свого,
Де мешкав сам
безсмертний Гоголь
В будинку родича його.
І золоті, як аксельбанти,
Від моря хвилі ув очах,
Тримають Землю два атланти
Надійно в себе на плечах.
І тут ходив володар слова,
Де поселився
ще й Фальц-Фейн…
Асканія — оазис — Нова,
Звідтіль пішов
На Крим Манштейн.
Часи в морський
сплітались вузол,
В чаду окупаційних справ.
Не став і Гоголь боягузом,
Він в батьку Бульбі оживав.
Та Гоголь йшов,
Немов на прощу,
Здолавши з Риму безліч миль…
В Одесі на Соборну площу,
Де поруч Пушкін жив,
Василь.
Він йшов,
Минаючи крамнички,
Несла його небесна вись,
Бо Лермонтова рукавички
Після дуелі збереглись.
В каретах їхали чинуші,
Не обминаючи калюж.
А Гоголь бачив мертві душі
Серед юрби не мертвих душ.
Це часова була прикмета,
Душі зпечалений вантаж.
І Гоголь вірш
«На смерть поета»
Прошепотів, мов «Отченаш».
О, вірність долі,
Диво з нею
Сміялось в серці козака.
Бо Гоголь в Римі, в Колізеї,
Затанцював би гопака.

6.04.2019.

Ілля Рєпін

Що ж, читачі,
Читайте мій есей,
З Єгипту
Як виводив люд Мойсей.
А скільки літ євреїв він виводив,
Куди й навіщо?
Знаєте, куди?..
Для всіх і скрізь небесні
сині шати,
Від золотої, знаєте, Орди
Шлях до свобод —
З кріпаччини тікати.
Вітаю озаріння і прозріння,
І пам’яті низький уклін кладу.
Бо в пам’яті не з щучого веління
Сітобудова в Бога на виду.
Я проводжаю лебедину зграю,
Мені колись так пращур заповів.
А я чомусь не сокіл
Й не літаю,
Хоч в небі
Чую музику без слів.
Я вмів з дитинства сіяти й орати
І жити з Богом, як того хотів.
Я степовик, але хотів літати —
І з України в космос полетів.
І зваблений
Магнітом стратосфери,
У космосі, як в чорноті Землі,
Земні перегортаючи химери,
Злетів, немов Вакула на мітлі.
З живих билин
Чумацький Шлях на небі
Спостерігав я з матінки Землі.
Чи не тому й мене
художник Рєпін
Не записав сміливо в москалі?
Бо в запорожців все було
по плану,
А час минав, гортаючи віки…
Листа писали козаки султану,
А москалі плелися
В бурлаки.

28.08.2018.

Юрба

Он между нами жил,
Средь племени ему чужого.

О. Пушкін.

А золото якої проби
В той час, коли нема ідей?
В той час, коли нема особи,
Вагомої для всіх людей?
Юрба — могутня в ідеалі,
Вона хвилює океан.
Цей знак вивчав
підступний Сталін,
Як розкуркулював селян.
В той час ніким були селяни,
Уже й землі своїй чужі,
Мов люди, що не громадяни,
Не спадкоємці, а бомжі.
Про це в епохи точні дані.
І в кого правди не просім,
А буде так, як на майдані:
Хто був ніким, той стане всім.
Луна значна і суголосна,
Та знай, хто над панами пан.
Зітхнув Міцкевич:
— Матка Боска!
А він був класик з громадян.

4.04.2019.

Ностальгія

Ми плач зозулі в пустках чули,
Й чутками збуджуєм чутки.
Доволі лаяти минуле:
То ми — раби, то — кріпаки…
Ми — козаки, завжди нівроку,
Нас вабить моря й степу шир.
Ми — козаки!
При шаблі збоку,
І всі шоломи набакир.
А в перемогу хто не вірить,
Сяк-так підлегло живучи,
Ті люди в мріях, думах сірі —
Як сірі кішечки вночі.
Чому в нас є колона п’ята,
Без хліба-солі на столі?
Ті земляки, як мишенята,
Що розповзлися по землі.
В колоні п’ятій без причини
Й усі сусіди — вороги.
Нема для них і Батьківщини,
Лише чужі людські борги.
Вмира останньою надія,
А в небесах ячить пора.
В колоні п’ятій ностальгія
Ніде й ніколи не вмира.
І не згинаю я коліна,
І страх мене не забере.
Бо ще не вмерла Україна,
Й повік ніколи не помре!

28.03.2019.

Чечня

(Думка на незабудь)

На карті світу — Чорне море.
Ще не в пустелі, Божий глас,
Кавказ!
Де за горами — гори…
Хто знає, що таке — Кавказ!
Не всіх з розмаху — побиваху,
В кубанці з шаблею з коня.
Бо горам вірна, мов Аллаху,
В душі не скорена Чечня.
Ельбрус, в легенди оповитий,
В Боксан вдивлявся з висоти.
Чеченців можна підкупити,
Чечні ж бо не перемогти.
Шепчу я Україні-неньці,
Немов з ясного неба грім,
Бо знаю, хто вони, чеченці,
Нажиті досвідом моїм.
Що б там не маяли знамена
У світі, зблизька чи здаля,
Я бачив, хто вони — чечени —
На чужині без Шаміля.
Не відкриваю я Америк,
Задовольняючи себе,
Коли кажу, який бо Терек
Тече десь там
При Ак-Тюбе*.
Про те буденні в мене дані —
Там довелося жить мені.
В напівпустельнім Казахстані,
Де жив Кобзар на чужині.
Була там молодість зі мною,
В степах без краю і кінця.
В той час всі звали цілиною
Ті не обжиті ще місця.
Се пригадати нам тепер би,
Як з першим кличем журавля
З чеченами садили верби
Ми, без думок про Шаміля.
В пустелях дань
І Божу гласу
Нам підливає в спогад час.
Садили верби ми Тарасу,
Що висвятив Чечні Кавказ.

___

* Біла гора.

15.02.2019.

Ясна Поляна

Чому в Росії на світанку
Толстой помер на полустанку?
Дуель!
Які там паралелі?
І не кричіть Христос воскрес,
Бо став відомий на дуелі
На Чорній річечці Дантес.
Чому в Росії на світанку
Толстой помер на полустанку?
Кого ще долі зла причина
Звела й зійшла недоля з рук?
В дуелі Лермонтов загинув.
Кавказ. А там — гора Машук.
Чому в Росії на світанку
Толстой помер на полустанку?
От і танцюймо польку-єнку
В скорботні дні під скрипки звук.
А шлях, даруйте те Шевченку, —
На Мангишлак, а там —
Каюк.
Чому в Росії на світанку
Толстой зійшов на полустанку?
Чиї в тій смерті інтереси?
Хто був до України злим?
Сьогодні каже
Пів-Одеси:
Для волі путінської — Крим.
Чому в Росії на світанку
Помер Толстой на полустанку?
Шалійте, недруги скажені,
(«Ах, ёлки-палки, лес густой»).
Як повідомить людству Ленін,
Хто для Росії — Лев Толстой.
А поки тихо на світанку
Толстой помер на полустанку
(«Ах, ёлки-палки, лес густой»)…
А кажуть, що він є у світі,
А сонце сходить, як в зеніті,
То оживає Лев Толстой.
Роки гудуть і вітер віє,
Скажи, Андріївно Софіє,
Кавказ — не хмелі чи сунелі,
І хто там той, а чи не той…
Але чому не на дуелі?..
«Ах, ёлки-палки».
Лев Толстой.

16-19.02.2009.

У середу, 17 квітня, о 15.00 у Золотій залі Одеського літературного музею відбудеться творчий вечір поета Станіслава Стриженюка.