№ 21 (22040) субота 16 березня 2019 року

Третій рік поспіль 14 березня вшановуємо українських добровольців. Цього дня 2014-го перші добровольці, сформувавшись у батальйони, вирушили на Схід — боронити нашу землю від російського агресора. На відзначення мужності й героїзму перших захисників незалежності, суверенітету та територі-альної цілісності України Верховна Рада й виокремила цю дату — День українського добровольця.

В Одесі з цієї нагоди відбулося покладання квітів до Пам’ятного знака загиблим воїнам АТО. Присутні вшанували пам’ять полеглих героїв хвилиною мовчання.

Крім 39 зареєстрованих ЦВК претендентів на пост глави української держави, у вирішальні перед виборами дні на політичному горизонті з’явився ще один кандидат. Вірніше, одна кандидатка. Але це не персона, а «вулиця».

Про перемоги прямої демократії

Роль «вулиці» в політичній історії нашої країни проявилася ще за радянської влади. Революція на граніті (масові протести в Києві та голодування студентів на Жовтневій площі 2—17 жовтня 1990 року) — перший приклад успішної, дієздатної прямої демократії. І хоча вимоги народу Верховна Рада УРСР задовольнила лише частково, це була справжня перемога «вулиці».

Європейській вибір України — мрія багатьох поколінь українців. Це гасло на початку 1990-х збирало під прапори націоналістичних організацій України всіх національно орієнтованих українців. Тоді їх було не так багато. Врешті націоналізм дев’яностих у цьому гаслі переважно і полягав. Тепер цей вибір зафіксований у нашій Конституції. Тобто те, що було мрією небагатьох, набрало у Верховній Раді конституційну більшість.

Ми рухалися до цього рішення довгих 28 років, але найшвидшим цей рух став в останні п’ять років. Це попри те, що перші три президенти України намагалися маневрувати в рамках багатовекторної зовнішньої політики, а четвертий просто кинув українську самостійність до ніг Москви, за що й отримав тривалий термін ув’язнення вироком українського суду. І лише нинішній Президент Петро Порошенко переломив цю ситуацію на прямо протилежну — на безкомпромісний шлях у Європу.

Із 4 березня розпочато виплати перерахованих пенсій і житлових субсидій у готівковій формі. Вперше пенсіонери, які мають право на субсидію, отримують одночасно дві виплати.

Особливості та правову основу цих виплат прокоментував начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Олександр БУРЯЧЕНКО.

Весна по Одесі крокує впевнено й стрімко. На «Привозі», хоч це й заборонено, продають першоцвіти, на пляжах, в Аркадії, на Ланжероні, в Лузанівці, у будні й вихідні — безліч людей, що виходять погрітися на сонці та подихати свіжим морським повітрям…

Важко й повірити в те, що просто зараз у цьому мирному місті в головах і серцях людей точиться війна, інформаційна битва, мета якої — вплинути на свідомість і почуття, зробити нас слабкими та залежними. За даними, оприлюдненими Київським міжнародним інститутом соціології, саме Одещина разом з Харківською та Донецькою областями — у непочесній трійці лідерів в Україні, де жителі продовжують довіряти російській пропаганді.

Не знаю, наскільки це мені вдасться, але дуже хочу розповісти, як я на іншому кінці світу — в американській Небрасці — захищала нашу рідну Україну.

Ще з початку 1991 року фермери із Небраски хотіли, щоб я приїхала до них, у США. Погодилася. Та поки вони організовували для мене візу, тут, в Україні, держава забрала мої кошти, які були на ощад-книжці. Наступного, 1992-го року вони мені дзвонять, мовляв, приїжджай, ми уже все влаштували для тебе, а я їм: «Ні, не зможу я приїхати, бо грошей бракує. Держава їх у мене забрала з рахунку». Минуло кілька днів, й ось вони мені кажуть: «Їдь до Москви у посольство — там для тебе і віза, й квиток до Небраски».

В Одеському музеї західного та східного мистецтва експонувалася виставка, що запрошувала глядачів поринути у «Лабіринти усвідомлення».

Її автор — Олександр Шуйський — одесит, багатогранний вільний митець, який отримав профільну освіту в Художньому училищі ім. М.Б. Грекова, свого часу займався монументальним і портретним живописом, мозаїкою та графікою. Після тривалої перерви, у 2015 році, повернувся до живопису і вже взяв участь у виставці «Пори року» та міжнародній виставці мистецтв, що проходила у рамках Грінівського фестивалю «Червоні вітрила». Олександр працює у стилях реалізму, символізму, портретного живопису, чимало його робіт прикрашають приватні колекції.

* * *

Я не тужу й не плачу, —
Смішний то був би плач
Для тих, що одягнули
На душу грубий плащ.
А всіх людей щасливих
Мені страшенно жаль,
Від них я заховаю
Свою журбу й печаль;
Здушу я власні сльози,
Хай скажуть всі мені,
Що в мене серце — камінь,
А нерви — дротяні!
Я народивсь для пісні,
Що кволим каже: «Встань!».
Я не впаду ніколи
Сам від своїх ридань!

30 березня о 20.30 (за місцевим часом) Україна разом з усім світом долучиться до наймасштабнішої природоохоронної акції, започаткованої Всесвітнім фондом природи WWF, — «Години Землі». На підтримку всесвітньої кампанії у тисячах міст та містечок планети символічно вимкнуть зайве освітлення будівель та пам’яток, люди та організації проведуть різноманітні флешмоби, концерти та освітні заходи.

Свою офіційну підтримку «Годині Землі» в Україні вже висловили ключові держустанови: Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження. Активно підключаються до кампанії міста та містечка, навчальні заклади, бізнес та неурядові організації. Сотні активістів, установ та спільнот по всій країні, серед яких національна скаутська організація «Пласт», уже готують свої заходи до цієї події.

12 березня Європарламент ухвалив резолюцію щодо поточного стану політичних відносин між ЄС і Росією. «За» проголосували 402 депутати, «проти» — 163, утрималися — 89, інформує Представництво ЄС в Україні.

Уже два тижні вся Україна обговорює гучний скандал навколо корупційної схеми з незаконними поставками контрабандних деталей для військової техніки з території Росії. Як відомо, у результатах розслідування журналістів спливли імена першого заступника секретаря РНБО Олега Гладковського і його сина Ігоря, керівника найбільшого оборонного концерну «Укроборонпром» Павла Букіна і навіть Президента Петра Порошенка.

Якщо спробувати описати цю схему одним реченням, то вийде таке: діти українських високопосадовців створили мережу фірм, які закуповували в Росії різноманітне обладнання, що використовується для ремонту та функціонування військової техніки, й перепродували його утридорога підприємствам вітчизняного оборонпрому. Цікаво, що у мережі фірм-«прокладок», залучених до цих схем, журналісти знайшли, наприклад, «Ленінську кузню», яка на той час належала Петрові Порошенку.