Речі, важливіші за вибори

Не поцілити в чинного главу держави важко. Він вразливий з усіх боків. Відповідає за обіцянки, які давав п’ять років тому і які не міг виконати. Відповідає за поразки армії, за російську анексію Криму, за продовження окупації частини Донбасу. За свавілля українських чиновників, олігархів та енергетичних монополій, за падіння рівня життя населення, за повільні та неефективні реформи... І так далі.

Є, звісно ж, досягнення. Боєготовність армії відновлена, співпраця із західними політичними і фінансовими інститутами триває, зростає військова підтримка. Але головне — в обстановці, майже такій же безнадійній, як і сто років тому, Україні на чолі з чинним президентом вдалося зберегти державність, незалежність і суверенітет. У 2014-у гарантій, що це вдасться, не було.

Більшість кандидатів на пост президента і політтехнологів «з того боку барикад» стріляє, сподіваємося, не по незалежності і не по суверенітету України. А по супернику. Але останнім часом часто влучає у державу. І не без причини. Корупція, як ракові метастази, так пронизала організм, що будь-яка спроба видалити пухлину в системі державного управління загрожує летальним результатом. А під час війни така загроза дорівнює поразці.

У тіні оборонного монстра

Рівень корупції в державному концерні «Укроборонпром», об’є-днанні 134 промислових підприємств оборонно-промислового комплексу країни, як майже одностайно вважають вітчизняні та зарубіжні джерела, завжди був вищим, ніж загалом по Україні. По-перше, тому, що концерн — управлінський монстр, по-друге, тому, що секретність — найкращий ґрунт для зловживань.

Україна — не Росія. Секрет-ність у нас не привід для кримінальних переслідувань фа-хівців з розслідувань. Тому журналісти телевізійної програми «Наші гроші», присвяченої корупції у вищих ешелонах влади, мають можливість збирати та аналізувати інформацію без побоювання потрапити до в’язниці. Чим і користуються.

Ситуацію зі зловживаннями топ-менеджерів «Укроборон-прому» журналісти озвучували і публікували впродовж кількох років. Але саме зараз частина опублікованих матеріалів привернула загальну увагу. Зрозуміло, з чиєї подачі, і зрозуміло, з якої причини. В одному з кількох скандалів, пов’язаних з поставками контрабандних комплектуючих на оборонні заводи за цінами, завищеними в кілька разів, виявилися замішаними чиновник та його син з близького оточення глави держави.

Наскільки перший заступник секретаря РНБО та його син причетні до шахрайства, наскільки велика сума збитків — наразі точно визначити неможливо, але поставка неякісних контрабандних деталей на оборонні заводи, без сумніву, завдає шкоди безпеці країни. І кидає тінь на репутацію глави держави у найвразливіший час. Напередодні виборів.

Тим, що роздмухування скандалу в «Укроборонпромі» завдає шкоди не тільки репутації чинного президента і його шансам перемогти на виборах, а й у довготривалій перспективі здатне зашкодити державі, зараз у нас мало хто переймається. Думка ж низки європейських союзників, що Україні не варто постачати зброю, бо, мовляв, все одно розкрадуть, з урахуванням нового скандалу отримує нове підтвердження.

Самозахист «еліти»

Утім, ще більше враження на західних друзів України останнім часом справив скандал №2. Він вибухнув у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України про визнання такою, що не відповідає Конституції, статті 368-2 Кримінального кодексу, де йдеться про незаконне збагачення.

Цю статтю, поряд з іншими змінами до КК, парламент схвалив у 2015 році під тиском міжнародних політичних та фінансових організацій. Закони приймали для забезпечення створення та функціонування системи антикорупційних органів в Україні. Саме системи, оскільки Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Антикорупційна прокуратура та Антикорупційний суд мали кожне окремо і всі разом боротися зі злом, що загрожує існуванню нашої держави.

Багато хто пам’ятає, з якими труднощами, за якого спротиву українських законодавців приймалися у Верховній Раді згадані закони. Ще не вщухли скандали, пов’язані з неправдивими відомостями, які народні обранці і чиновники вносили в свої електронні декларації. Ще не забуті провокації, спрямовані на дискредитацію НАЗК і НАБУ. Але, попри опір, шестерні антикорупційних розслідувань закрутилися. І як вужі на сковорідці завертілися державні люди, статки яких не можна заробити, а можна тільки вкрасти або отримати в якості хабара.

Ні для кого не секрет, що частина грабіжників країни і народу зосереджена в суддівському корпусі, а корпоративна солідарність поширюється далеко за межі корпорації. Захоплюючи практично всю українську «еліту». А вона захищатися вміє. І останнім рубежем захисту обрала Конституційний Суд, рішення якого оскарженню не підлягають.

Рішення про невідповідність Конституції статті 368-2 Кримінального кодексу на практиці означає, що всі справи про корупцію, які за роки встигли взяти у провадження в антикорупційних органах та судах України, підлягають закриттю. Їх слід здати в архів. Більше того, невідповідність розмірів майна, заявленого представниками «еліти» в електронних деклараціях, з тим, що мають насправді, тривалий час ніхто не розслідуватиме.

Крім журналістів, чиї розслідування злочинцям уже нічим не загрожують.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.