№ 5 (22024) субота 19 січня 2019 року

Ремонт доріг, туризм і соціальний розвиток — головні пріоритети Одещини на 2019 рік

16 січня під час прес-конференції голова ОДА Максим Степанов підсумував досягнуте у 2018 році, й окреслив пріоритети на 2019-й.

«На моє переконання, головне, що повинна робити влада, — це втілювати позитивні зміни, щоб кожен мешканець міг відчути їх на собі. Сподіваюся, у 2018 році нам вдалися такі зміни», — сказав доповідач.

Дороги, як відомо, дають життя навіть найдепресивнішим територіям. Упродовж двох останніх років на Одещині, зазначив Максим Степанов, відремонтовано 450 кілометрів шляхів, у тому числі за минулий — 190. Можливо, темпи не досить високі, однак ставка робилася на якість, а не на кілометраж. П’ять доріг державного значення нині перебувають в активній стадії ремонту. Для збереження ж нового покриття, яке безжально руйнує перевантажений автотранспорт, придбано і введено в експлуатацію шість пересувних габаритно-вагових комплексів.

На свято Маланки, 13 січня, коли Україна від Ужгорода до Харкова колядувала та щедрувала, завітав я в гості до наших одеських поляків. У римо-католицькому кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії, що на Катерининській, 33, проходив шостий екуменічний фестиваль колядок «Різдвяні мелодії».

Поки майстри звуку у прикрашеному різдвяними ялинками соборі налаштовували мікрофони, консул Республіки Польща в Одесі Себастьян Заґданський розповів, що колядки — дуже важлива частина польської традиції та польської культури. А сьогодні завдяки старанням талановитих артистів з «Польської ноти» ми матимемо змогу ці колядки почути. Фестиваль «Різдвяні мелодії» проводиться в Одесі вже шостий рік поспіль. Завдяки «Польській ноті» та запрошеним українським колективам ми зможемо знову перенестися в атмо-сферу та магію Різдва. У Польщі традиція колядок жива досі, у більшості польських домів колядують. Не всім родинам вдається разом зібратися, може, й співають не всі, але, принаймні, всі слухають колядки під час Різдва.

22 січня, у День Соборності України, о 19.00 Одеса візьме участь у всеукраїнській акції «Ланцюг єднання» на честь століття Акта злуки УНР та ЗУНР.

Усіх небайдужих організатори запрошують прийти до пам’ятника дюку де Рішельє. О 19.05 акція розпочнеться хвилиною мовчання на вшанування борців за єдність та незалежність нашої держави. Далі присутні об’єднаються у живий ланцюг, опісля цього планується цікавий флешмоб. Завершиться акція спільним виконанням Гімну України.

Організовує захід Одеський обласний центр патріотичного виховання дітей та молоді за підтримки департаменту освіти і науки облдержадміністрації.

Павел Адамович — справжній польський ліберал і великий друг України, мер Гданська, міста-побратима Одеси, яке успішно очолював понад 20 років, — загинув від ножа вбивці під час благодійного концерту.

У моїй пам’яті він назавжди закарбується словами, з якими 24 серпня 2018-го звернувся до нашої делегації, а через нас — до всіх українців (див. «ЧН» за 30 серпня 2018 року):

«Сердечно вітаю всіх українок та українців з нагоди вашого Дня Незалежності! Зичу вам передусім, щоб Україна стала в недалекому майбутньому членом Європейського Союзу. Україна була, є і буде частиною європейського континенту, але хочемо, щоб вона була частиною спільноти політичної, спільноти економічної. Бажаю, щоб вдалося вам повернути загарбані сепаратистами землі, які є частиною суверенної, інтегральної територіально, України. Бажаю вам миру, розвитку демократії та територіального самоврядування у вашій країні. Сердечно поздоровляю!».

Про пошук невикористаних резервів

У 2018 році ми вистояли. Часом здається, що зроблено практично все, що можна було зробити. Але антикремлівські санкції діють на Росію надто повільно, ворог не збирається покидати нашу землю, українська економіка піднімається дуже повільно, волонтери смертельно втомлені й у великій кількості «вигорають». Що в такій ситуації може служити джерелом оптимізму? Відповім: свобода, яку ми вибороли у лютому 2014-го! Саме завойована патріотами свобода є тим фактором, який відрізняє нас як від росіян, так і від білорусів. Бо вона дає можливість діяти на власний розсуд. У поляків і німців також є свобода, але й проблем у них на порядок менше. А ми досі воюємо з величезною державою, тому нашу свободу треба використати з максимальною ефективністю.

За кордоном...

Поки що невикористаних резервів у нас хоч греблю гати. Ми серйозно недопрацьовуємо за межами України. А треба зробити все, щоб не російська пропаганда формувала порядок денний Європи, а наші конструктивні дії. Для цього варто активніше залучати тих наших співгромадян, які виїхали на заробітки або жили в країнах ЄС ще до початку російсько-української війни.

Як повідомляли «ЧН» у попередньому номері, одеський активіст Олег Михайлик, на якого у вересні було скоєно замах і якому минулої п’ятниці у Мюнхені (Німеччина) провели складну операцію — видалили кулю з легені, потрохи одужує.

Про власне самопочуття написав так: «Втомлений, але не зломлений». Як людина з активною громадянською позицією, навіть перебуваючи на лікарняному ліжку, Олег не може байдуже реагувати на суспільно-політичну ситуацію в країні, а відтак через свою сторінку на Фейсбуці 16 січня поширив відкрите звернення до Андрія Садового, Анатолія Гриценка та Святослава Вакарчука, в якому, зокрема, йдеться.

Із 1 січня набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10 липня 2018 року.

Цим законом розширено можливості органів місцевого самоврядування і врегульовано: передачу земель колективної власності ліквідованих колективних сільськогосподарських підприємств до комунальної власності та процес завершення допаювання до 2025 року сільськогосподарських угідь з обов’язковою передачею несільськогосподарських угідь у комунальну власність.

З-поміж інших нововведень.

Хто у чому кращий

Держстат опублікував дані про виробництво найважливіших продуктів харчування по регіонах країни.

Смаколики. «Солодким полюсом» України є Вінницька область. На неї припадає 46% джему і 30% яблучного соку, вироблених у країні.

Щодо йогурту, то тут першість належить Київщині — 26% національного виробництва.

Шановні абоненти компанії Belnet!

Звертаємо вашу увагу, що 15 лютого 2019 року будуть змінені Тарифні плани на оплату телекомунікаційних послуг.

Для уточнення тарифних планів у своєму населеному пункті, заходьте на наш сайт www.bel.net.ua або звертайтеся за телефоном (048) 705-45-57 з 08.00 до 20.00 щоденно.

Стало доброю традицію проводити в стінах бібліотек заходи, які поєднують різні види людської діяльності. Серед таких — музичні вітальні, коли можна і співом насолодитися, і тематичні виставки (книжкові чи мистецькі) оглянути.

Музична вітальня «Радуйся, земле, коляда йде!..», яка відкрилася 16 січня в Одеській національній науковій бібліотеці, порадувала гостей святковістю, можливістю глибше пізнати народні звичаї і культуру.

Активно популяризують народну пісню (цього разу колядки — програмою «Небесна зірка») капела бандуристів ОССМШ імені Петра Столярського (керівник Мар’яна Бондар) та народний самодіяльний ансамбль «Козацьке коло» (керівник Лариса Козловська).

Дякуючи учасникам дійства, викладач-методист школи Столярського Мар’яна Бондар високо оцінила значення старовинних репертуарних збірок для популяризації народних пісень.

Слова заголовку — рядок з вірша письменника і крає-знавця Олега Олійникова, вміщеного у книжці «Цар волі» — поетичному збірнику учасників пересувної художньої виставки «Мамай мандрує», що є основою мистецького проекту з такою ж назвою.

Виставка відкрилася ще на початку грудня минулого року в залі «Степова Україна» (вул. Ланжеронівська, 24-А) Одеського історико-краєзнавчого музею. За час, що минув, якраз і народився цей задум — збірка віршів, назву якій, знову-таки, дав вірш художника Василя Химочки, також нашого краянина. Поки що це лише макет, який, передбачається, має стати «захалявною книжечкою» кишенькового формату. Того дня згадували також славетного Івана Гончара. Мистецькі роботи, присвячені Мамаю, всіх трьох, уже посмертно, у цім часі поповнили експозицію…

Уже дев’ятий рік поспіль 15 січня Румунія відзначає день національної культури, приурочений до дати народження класика своєї літератури — поета, прозаїка і драматурга другої половини ХІХ століття — Міхая Емінеску.

Цього дня в Одеській центральній міській бібліотеці ім. Франка відбувся концерт за участю учнів Старосільської школи Саратського району, на якому прозвучали вірші Міхая Емінеску і традиційні не тільки для України, а й Румунії різдвяні колядки.

Одеса. Зима. Неділя. «Привоз». Молочний корпус. Айсберги сиру, острівці сметани, архіпелаги бринзи. Сморід прокислого молока... Шум, гам, штовханина, метушня. Юрби тих, що пробують і вибирають...

Хтось приходить сюди, щоб купити, хтось — просто поснідати свіжим сирком зі сметанкою... А що робити? Вся пенсія йде на «комуналку» — треба ж якось виживати! Тому так багато в цих рядах бабусь, які вдають, що торгуються. Вони простягають зморшкуваті руки, і господині — хто з жалем, хто з ненавистю (набридло годувати жебраків) капають сметаною на ті руки, немов кидають милостиню...

— Прокисла. Гірка. Сир нежирний, — придираються бабусі зверхньо і рухаються далі між рядами.

У пошуках «правильного» сиру пробігаю крізь натовп, і раптом краєм ока бачу поруч із сиром... шахову дошку.

Настає той сумний невідворотній час, коли нас, ще відносно молодих, починають назавжди покидати дорогі наші батьки. Трагічний час. Бо хто дорожчий за них? Ще — діти.

Моя родина жила тоді в місті. Батько з матір’ю. Мешкали у хаті, що, здається, вічно стояла над лиманом. (Бачу її як зараз). Обоє були вже немолоді й нездорові. Й ось важко занедужала мама. Втім, це слово — «занедужала» — заслабке, щоб передати її стан. Мама була приречена. Знали про це і ми, і вона. Але мужньо зносила свої муки, щоб хоч якось зберігати нашу рівновагу (як це роблять усі віддані матері). Лежала вона у сільській лікарні. Біля неї майже постійно перебувала моя сестра, яка не мала сім’ї. У мене ж був трирічний синок, і я відвідувала маму кілька разів на тиждень.

Мої тодішні переживання важко передати. Це було таке почуття безвиході й безпорадності, що не хотілося жити. Ходила, нікого й нічого не помічаючи, з єдиним болючим: скільки ж вона страждатиме? А ще нестерпніші страждання-муки: чекання невідворотності кінця, від якого нікуди не дітися.

22 січня в арт-галереї Cappuccino (вул. Балківська, 137/Г) відкриється виставка одеського художника із самобутнім почерком Андрія Коваленка.

На полотнах майстра повсякденне, здавалося б, життя заворожує і викликає бажання стати причетним до процесу. Скажімо, пограти в доміно чи шахи на Соборній площі.

Андрій Коваленко — художник у другому поколінні. Він швидко й багато пише, не боїться експериментувати, бути, на перший погляд, дещо наївним, а насправді глибоким, цікавим митцем із своїм добре впізнаваним почерком.

Одеська фотографічна асоціація і фотоклуб «Фотон-2» оголосили підсумки вже шістнадцятого конкурсу на кращу світлину року.

У творчому змаганні взяли участь 60 авторів, які представили 235 робіт. Знімки-претенденти були виставлені у Всеукраїнському центрі болгарської культури (провулок Віце-адмірала Жукова, 9), де і відбулася урочиста церемонія нагородження переможців.

Раз на п’ять років (напередодні виборів зазвичай) прокидаються депутати і про народ піклуватися починають. Закони приймають — на зарплати-пенсії кошти виділяють. Через це у сесійній залі неначе музика лунає, ніжна така, лагідна.

Це сидять обранці
і співають хором,
але кожен прагне
витягнути соло,
що життя щасливе
вже не за горами,
що усі невдовзі
станемо панами.