Священний день

Наші переговори тривали довго. Але протягом цього року його всесвятість та Синод крок за кроком ухвалили рішення про надання автокефалії. Це по-перше.

По-друге, затвердили проект томосу, грамоти про незалежність.

По-третє, зняли всі неправедні московські кари з українських єпископів, які ще на світанку незалежності вийшли з-під порядкування РПЦ і почали розбудовувати структури незалежної церкви.

І по-четверте, підтвердили незаконність анексії Київської митрополії Москвою, здійсненої ще у ХVII столітті. Вони, як і ми, не визнають жодних претензій РПЦ на Україну.

Отож, внаслідок рішень Церкви-Матері, твердої політичної волі світської влади, президента, парламенту, який підтримав звернення президента, і головне — українського народу, відповідальної позиції ієрархів трьох православних юрисдикцій сьогодні й народилася нова об’єд-нана і незалежна Українська православна церква.

Що це за Церква? Це — Церк-ва без Путіна. Що це за Церква? Це Церква — без Кирила. Що це за Церква? Це — Церква без молитви за російську владу та російське військо. Бо російська влада і російське військо вбивають українців. Але це — Церк-ва з Богом. Це Церква — з Україною.

Буквально вчора в соціальних мережах вичитав вельми цікаву думку: «Церква не тільки співає й молиться. Церква виховує справжнього українського громадянина». І тут же пригадав фразу, яку традиційно приписують Отто фон Бісмарку: «Війни виграють не генерали. Війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики». Звичайно, її не слід розуміти буквально. Йдеться про унікальну роль духівництва та вчителів у становленні нації та в процесі державотворення.

Ми з вами зараз творимо незалежну Україну. І ця подія така сама важлива, як і референдум про нашу незалежність, який відбувся більше 27 років тому.

Й от центр управління церкви, якщо він знаходиться в чужій державі, яка ще є й країною-агресором, то якого ж громадянина вона виховає? Точно, що не громадянина України. Кремль і не приховує, що розглядає РПЦ як один з головних інструментів впливу на Україну. Ситуацію в українському православ’ї обговорюють на Раді безпеки Росії під головуванням її президента. Натомість від української держави вимагають не втручатися у її ж власні українські справи!

А коли в Москві говорять про Україну як про нібито їх каноніч-ну територію, хіба це не є зазіханням на нашу територіальну цілісність? І хіба ми не зобов’язані в таких умовах захистити й українську землю, й український дух?

І ми, як ніхто інший, добре знаємо: там, де сьогодні махають російським кадилом, завтра б’ють російськими «градами». Спочатку патріарх Кирило колесив Україною з пропагандою «Русского мира» та єдиної купелі, а потім поїхали їхні танки! Очевидно, що питання автокефалії виходить далеко за межі церковної огорожі. Це — питання нашої національної безпеки. Це — питання нашої державності. Це — питання світової політики. Недарма всі лідери держав, з якими я зустрічався останні півроку питали мене: «Як з вашою церквою?». І ми маємо шалену й важливу підтримку від усього світу.

І коли російський президент сказав, що розпад СРСР став для Росії головною геополітичною катастрофою ХХ століття, то «Для Путіна, — як дуже добре написав Мирослав Маринович, — надання автокефалії українському православ’ю є другою геополітичною катастрофою». Тільки, дозвольте мені поправити: цього разу — вже масштабом не століття, а тисячоліття. Нехай знають.

Дорогі українці! Ми ще раз довели, що для нас нема нічого неможливого. Бо ще кілька років тому дуже багато казали, що нехай Порошенко займається, нехай ми робимо все, але це неможливо. Можливо. Нема для нас нічого неможливого. Головне — вірити у велику ціль і не відступати від задуманого. За таким принципом ми здобули Угоду про асоціацію. За таким принципом ми здобули безвіз. За таким принципом ми рухаємося далі до ЄС. І надзвичайно важливо для нас, що всі перемоги будуть з Україною. Хочу окремо наголосити, що сьогодні у нас великий день. Ми не відступимо ані на крок з того шляху, яким рухаємося вперед ще від 2014 року.

Сьогодні — спільне свято православних, греко-католиків, римо-католиків, протестантів, іудеїв, мусульман. Словом, усіх, для кого цінністю є свобода України. Для кого цінністю є наша незалежність. Жоден патріот не сумнівається у важливості мати в незалежній українській державі незалежну Православну церкву. Така Церква — духовний гарант нашого суверенітету. В грудні 1991 року на референдумі ми підтвердили Акт проголошення незалежності. В грудні 2018-го — заснували незалежну Православну українську церкву, якій Вселенський патріарх вручить томос.

Автокефалія — частина нашої державницької проєвропейської та проукраїнської стратегії, яку ми послідовно втілюємо в життя впродовж майже п’яти років. Усе це — основа нашого власного шляху розвитку, розвитку держави Україна і розвитку нашої української нації.

«Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль!» — цитував я колись Маяковського, ще в серпні 2016-го на параді на честь 25-ї річниці Незалежності. І наші Збройні Сили що не день, то міцніше тримають оборону. І це не жарт!

«Прощай, немытая Россия»», — сказав я на Європейській площі, коли ми вибороли безвіз, — згадував Лермонтова. І таки прощавай!

«До свиданья, наш ласковый Мишка, возвращайся в свой сказочный лес», — це слова, адресовані Москві вже восени цього року. І таки до побачення!

«Геть від Москви!»… «Дайош Європу!». Тепер ці крилаті фрази українського письменника початку минулого століття Миколи Хвильового стали частиною нашого політичного словника. І вони дуже влучно передають суть нашої державницької стратегії, нашого впевненого курсу на Європейський Союз та НАТО…

У нас не було, нема і не буде державної Церкви. Держава не втручатиметься в діяльність Церкви. І в освячену Томосом Православну церкву теж ніхто нікого не «запрошуватиме» силоміць. Ще раз наголошую: це — питання вільного вибору для кожного віруючого. Гарантую, що влада поважатиме вибір тих, хто з тих чи інших обставин вирішить залишитися в тій церковній структурі, яка зберігатиме єдність з РПЦ. Але так само гарантую, що держава захистить права священиків і мирян УПЦ Московського патріархату, які добровільно вирішать вийти з-під Москви, щоб разом з іншими православними творити єдину Українську православну помісну церкву. Така Церква сьогодні заснована.

«В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай!» Є в нас така молитва, яка дуже доречна до сьогоднішньої події і яку ми щиро возносимо. Єдність — це те, що забезпечить нам перемогу.