Пам’ять

Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким покійної і всім, хто мав щастя знатися з цією прекрасною людиною за життя.

Друзі, побратими.

Передчасно пішов з життя Олександр Миколайович ЗАХАРІЯ (30 травня 1947 — 8 грудня 2018) — вчений-хімік, громадський діяч, патріот і світла людина.

Народився Олександр Захарія в Одесі. Закінчив хіміко-технологічний факультет Одеського політехнічного інституту та хімічний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова. Працював на кафедрі аналітичної хімії ОНУ ім. І.І. Мечникова. Кандидат хімічних наук. Член наукової ради з проблеми аналітичної хімії Національної академії наук України. Мав наукові контакти з багатьма європейськими університетами, його англомовні статті публікувалися у провідних фахових виданнях Європи. Брав участь у міжнародних наукових конференціях, зокрема у Словаччині, Румунії, Македонії. Особливо плідно співпрацював з колегами-хіміками з Туреччини.

Друзі та знайомі жартували, що Захарія знає пів-Одеси, як і пів-Одеси знає Захарію. Так воно й було. Ті, хто йшов з ним якоюсь з одеських вулиць, зауважували, що з ним віталося багато перехожих, а він, людина ввічлива, коли помічав когось першим, неодмінно вітався швидше: «Як справи? Де ви зараз? Як ваша донечка? Вона у вас молодець і розумниця» (знав усіх по імені). Мав феноменальну пам’ять на людей і неповторний доброзичливий гумор. Був великим оптимістом і життєлюбом, а ще — гарним оповідачем. Його час був розписаний на місяці вперед, він усе встигав.

Вільний час Олександр Миколайович приділяв громадській роботі. Заснував та очолював Інститут стратегічних досліджень і прогнозів транс-атлантичних процесів. Він був патріотом європейської України, прихильником нашого вступу до НАТО, постійним учасником Одеського Євромайдану, а в героїчний день 2 травня 2014 року, попри поважний вік, вийшов захищати Одесу від так званої «російської весни», а точніше — чуми.

Талановита людина — в усьому талановита. Останніми роками Олександр Миколайович давав багато інтерв’ю на телебаченні, а потім сам став телеведучим та членом Національної спілки журналістів України. Вів власні програми на «ГЛАСі» та Одеському обласному телебаченні.

Тележурналістка Оксана Піднебесна згадує: «Олександр Захарія став співавтором багатьох моїх ефірів, серед яких — «100-річчя Української революції та імена одеситів у ній», «Висновки з радянсько-фінської війни, які переплітаються із сьогоденням», «Події в Грузії та Україні». Передачі про НАТО, Євромайдан, Небесну Сотню, про проблеми екологічної безпеки населення — до всього він ретельно готувався, і завжди нам телефонували численні глядачі. Він умів говорити з усіма, навіть з відвертими «ватниками». «З ними, — казав, — потрібно розмовляти…», і це йому вдавалося.

Олександр Миколайович був другом і передплатником «Чорноморських новин».

Його батько, Микола Федорович Захарія (1910—1989), був одним з найвідоміших у СРСР і за його межами спектроскопістів, який активно розвивав і впроваджував у практику виробничого контролю емісійний спектральний аналіз. Але радянським вченим він став лише 1940 року, а до того уродженець Кишинева закінчив університет у Яссах, потім розбудовував хімічну промисловість у довоєнній Румунії. Отже, Олександр змалечку знав від батьків, що існує життя і поза межами СРСР і що воно не таке, як описувала радянська пропаганда.

Мати, Галина Петрівна, випускниця Одеської державної музичної академії ім. А. В. Нежданової.

Прощання з Олександром Миколайовичем було велелюдним. Провести його в останню дорогу прийшли друзі та знайомі, колеги, представники влади, дипломати, журналісти, колишні студенти й аспіранти, сусіди.

Похований Олександр Захарія на Другому християнському кладовищі неподалік від могили батьків.

Спи спокійно, дорогий наш друже.