Добрі справи сильніші за смерть

Ігор Іванович був надзвичайно працьовитою, дуже наполегливою, енергійною та щирою людиною, до якої зверталися не лише земляки, а й друзі-товариші з усієї України за порадою та допомогою. Він був компетентним керівником, знаючим фахівцем і наставником, який розумів необхідність допомоги і підтримки молодим спеціалістам, колегам, односельцям. Своїм прикладом і цінною порадою завжди приходив на допомогу багатьом. Завдяки людським якостям, професійному досвіду та знанням Ігор Іванович користувався авторитетом та великою повагою не лише у нашому районі, а й далеко за межами області. Йому завжди була присутня жага знань — опановував новітні технології, ніколи не соромився запитувати молодих, цікавився новим і прогресивним. Особливу увагу і шану приділяв вчительству району, з якого вийшов, підтримував постійні зв’язки із бійцями-атовцями, громадами сільських та селищних рад. У його полі зору завжди були ветерани, діти-сироти, інваліди. При вирішенні питань будь-якого рівня виявляв принциповість, творчу ініціативу, найвищу компетентність і наполегливість.

Ігор Іванович за прикладом свого батька Івана Володимировича обрав професію вчителя, про яку мріяв з дитинства. Успішно закінчив Балтське педагогічне училище, Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова, Одеський регіональний інститут державного управління.

Його професійний і службовий шлях — це високий приклад відданості та гідності, відповідальності та честі, любові до людей, до рідної землі.

За роки самовідданої праці на посадах державної служби Ігор Іванович удостоєний безлічі почесних відзнак та нагород.

Невблаганна доля обірвала життя високопорядної людини з красивою душею та багатим досвідом, яка пройшла нелегкий шлях від сільського вчителя до керівника районної державної адміністрації. У розквіті творчих сил пішов з життя патріот, талановитий організатор, людина високого інтелекту, людяності і справедливості. І.І. Стебловський жив чесно і гідно, залишивши по собі плоди своїх добрих справ, які завжди будуть сильнішими за смерть.

Схиляючись у скорботі та розділяючи біль втрати, висловлюємо глибокі співчуття усій родині Стебловських з приводу тяжкої і непоправної втрати. На жаль, словами важко загоїти на серці страшну рану від втрати, важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, що є найголовнішою у житті, проте будуть завжди світлі спогади про Ігоря Івановича.

Світла пам’ять про висококваліфікованого керівника, блискучого організатора мудрого колеги і надійного друга назавжди залишиться у наших серцях.

Нехай Господь упокоїть його душу в своїх Небесних оселях.

Вічна і світла пам’ять.

Життя  -  як  спалах  блискавки

Раптово, до болю дочасно пішла з життя людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця — Ігор Іванович СТЕБЛОВСЬКИЙ.

Він жив, радів світу, людям, що оточували його. Неможливо оговтатися… Його життя — як спалах блискавки, яке за коротку мить цього спалаху засвідчило на що здатна людина, коли вона має справжній талант, поєднаний з дивовижною працездатністю й не менш потужною енергетикою. Ми зі скорботою згадуємо про прекрасну Людину.

Ігор Іванович розпочав освітянську трудову діяльність ще до служби в армії в 1982 році, і відразу після цього пішов працювати вихователем групи продовженого дня Оленівської восьмирічної школи Фрунзівського району Одеської області, згодом у цій же школі працював вчителем історії та праці.

Із травня 1998 року по серпень 2008-го очолював відділ осві-ти Фрунзівської районної державної адміністрації. За досягнен-ня у педагогічній діяльності та високий професіоналізм нагороджений знаком Міністерства освіти і науки «Відмінник освіти України».

У пам’яті всіх, хто знав і працював разом з Ігорем Івановичем, він залишиться принциповим і чуйним керівником, людиною, яка вірно служила Батьківщині і обраній справі.

Щирі співчуття з приводу тяжкої втрати батькам — Івану Володимировичу та Меланії Федотівні Стебловським, дружині Валентині Вікторівні, синам Івану, Дмитру та Віктору, сестрі Тетяні Іванівні Нежинській та всім рідним і близьким. Поділяємо ваше горе, сумуємо разом з вами, підтримуємо вас у годину скорботи. Нехай земля буде йому пухом.

Освітяни Захарівського району.

Солоний  перший  сніг

У середу в надвечір’я в Одесі посипало снігом. Холодні клапті чогось мокрого і слизького неквапом лягали на обличчя і, вмент розтанувши, збігали до кутиків рота солоною сльозою. Таким був перший цьогорічний сніг…

Того сніжного 14 листопада світ збіднів на прекрасну людину: важка невиліковна недуга дочасно, на 56-у році, згасила свічу Ігоря Івановича СТЕБЛОВСЬКОГО. Осиротіла сім’я, затужили побратими і друзі, білим саваном вкрилася земля…

Глибоким сумом сповнені серця і працівників «Чорноморських новин». Ігор Іванович був давнім і вірним другом нашої газети.

І які не здіймалися б над ним чи над редакцією бурі, ми долали їх разом, підставляючи одне одному плече. Як писав поет, ми твердо йшли, бо знали, що за нами нема зерна неправди, а є лише любов до людей, до рідного краю, до України і бажання прислужитися їм.

Ігор Іванович поклав на вівтар служіння Вітчизні все своє життя. Де б не працював — на освітянській ниві чи на державній службі — до кінця віддавався обов’язку, викладаючись понад силу і людські можливості, приймаючи всезагальні проблеми як особисті («Я повинен...», «Я мушу…») і чужий біль за свій. Оте «до кінця», той надрив, вочевидь, не могли не позначитися на здоров’ї.

Але він інакше не міг. Він, казав, не був би Стебловським, якби зрадив батьківським заповідям: дорожити своїм ім’ям, жити так, аби не було соромно перед людьми. І він так жив. Не жив — горів. Згорівши надто рано, у розквіті сил, на злеті…

Глибоко сумуємо з усіма, хто знав Ігоря Івановича, і висловлюємо щирі співчуття його рідним, близьким, друзям.

Пам’ять про Ігоря Івановича Стебловського, цю глибоко порядну людину, справжнього патріота і незрадливого друга «Чорноморки», назавжди збережеться в наших серцях.

Редакція газети «Чорноморські новини».