Вітрила поетової долі

Свого часу відомий український письменник Анатолій Колісніченко з нагоди виходу «Антології української морської поезії», укладеної поетом-перекладачем Анатолієм Глущаком («Море — як естетичний феномен», «Вечерняя Одесса», 26 лютого 2015 р.) зауважив: «Давно, і не мною, підмічено, що світ поезії і море — дві, надзвичайно споріднені стихії, мабуть, ще з часів незрячого, — але якого все-зрячо-го! — Гомера, який, за красивою легендою, на-слу-хо-ву-вав море, щоби вловити сутність себе, світу й людини»...

Сьогодні ця стаття (без усякого сумніву) є віховою як для всієї україн-ської літератури, так і для багатьох поетів-мариністів, точніше, оцінки їх творчості в історичному вимірі часу, а для Олега Олійникова — ще й межовою. У цій статті мова про «поетів-мариністів, роджених або вихованих безпосередньо на берегах Чорного моря, поетів одеської школи: від славних патріархів рідного слова — Євгена Бандуренка, Володимира Гетьмана та Володимира Івановича і майстрів дещо молодшої генерації Бориса Нечерди, Анатолія Глущака, Дмитра Шупти, Анатолія Качана, Василя Барладяну, Олексія Різниченка, Олега Олійникова, Станіслава Конака, Тараса Федюка, Станіслава Стриженюка, Віталія Березінського, Василя Сагайдака, Антона Михайлевського, Миколи Палієнка, Петра Осадчука, Валентина Мороза...», наголосивши при цьому: «Така розмова на часі».

Що мав на увазі Анатолій Іларіонович у тому «на часі», ми вже не довідаємось, але, знаючи самого автора, його ставлення до розвитку національної літератури в сучасних умовах, можемо з упевненістю сказати, що відомого письменника-науковця глибоко хвилював зв’язок сучасної йому поетичної мариністики з українськими поетичними традиціями, починаючи від творів Тараса Шевченка, який першим в українській поезії відкрив сторінки морської історії України, героїчної боротьби козацького флоту на морі та оспівав звитяжні морські подвиги запорожців, здійснені в ім’я України та її народу.

Морська тематика органічно поєднана з життям народу, з темою історичного минулого, з боротьбою за визволення України. Присутня вона і в «Кобзарі», як одна із найпоширеніших в літературній творчості Тараса Шевченка. Саме тому, на мій погляд, письменник і вчений А.Коліс-ниченко так прискіпливо стежив за тим, щоб ні в якому часі не перервався зв’язок українських поетів-мариністів із мариністикою Тараса Шевченка. Бо море у нас одне, як і Т.Шевченко. Втратити хоча б часточку одного — означає для нас генетичну мутацію, яка передаватиметься від покоління до покоління. Аж до самознищення. Саме цю «розмову на часі», можливо, що й мав на увазі Анатолій Колісниченко, як свого часу і Петро Ніщинський, коли писав: «По синьому морю / Байдаки під вітром гуляють, / Братів, щоб рятувати, / Запорожці чимдуж поспішають».

Ось і у творчому спадку Олега Олій-никова теж присутня і ця тема, і ця турбота про цілісність України: «То не хвилі в морі грають, / не штормлять лихі роки. / У похід то виступають / чорноморські козаки. / У похід не помста кличе, / ані злото, ані лють. /А надії щирі й вічні, / наче прапори, цвітуть. / Кличе їх козацька доля, / а не слави пишна мить — /рідних визволять з неволі, / Україну боронить»... І те , і друге сьогодні присутнє в Україні. Але в якому ви-гляді?

Початок вибореної незалежності своєї країни Олег Олійників розпочав не з гімнів, а написанням історичного дослідження «Україна і Чорноморський флот» (1992). Він уже тоді розумів, як тісно пов’язані ці два поняття: Україна і флот. Він виривався із кола провінційності «Одеси-мами», прекрасно розуміючи, що відновленій Україні потрібна не нова, а саме українська концепція моря — з власним флотом, який сприяв би цьому відновленню своєю міццю. Але і тоді політикам було не до поетів з їхніми концепціями та передбаченнями, а в підсумку — ми втратили значну частину своєї морської надії, яку закладали ще українські козацькі адмірали. І ця втрата призвела до катастрофічних наслідків.

Є в Олега Олійникова вірш: «Не виходь у море під чужим вітрилом. / Там свої закони і незримий шлях. / Як немає вітру, / не потрібні й крила. / Тут не допоможе небо і земля». Це написано поетом задовго до всіх подій, які відбувалися пізніше на майданах. Національне відродження як поняття, на думку Олега Олійникова, окреслює процес набуття українцями таких якісних рис, які дозволяють їм усвідомити себе нацією, дійовою особою історії й сучасного світу. Це Шевченкове гірке відчуття рідної йому України як землі «не своєї» звучить й у вірші Олега Олійникова «Паспорт»:

Що паспорт — дзеркало держави,
всім відомо...
Та я не тішусь паспортом своїм.
У нім, як бранка,
Українська мова.
А поруч інша,
наче конвоїр.
…Для когось паспорт цей —
і символ, і світило;
для мене ж —
біль сплюндрованих могил,
бо в ньому мою націю убили,
щоб я приблудою
у ріднім краї жив.

Але, як і великий Вчитель усіх українських поетів, Олег Олійників вірить у свій народ: «Хто тільки не вбивав, / не нищив крила, / не розпинав і мову, і ім’я. / Та вбити душу, певно, не під силу. / А саме в ній є НАЦІЯ моя!..».

Поет був по-європейськи освіченою людиною (мав дві освіти, одна з яких — філологічна), що давало йому можливість толерантно ставитися до білінгвізму як мовного явища своєї держави. Але при тому, вийшовши сам із цього, здавалося б, замкненого кола двомовності, він над усім поставив українську націю — як стрижень національного духу, збороти, знищити який неможливо. У «Монолозі відродженого українця» поет стверджує:

З чужинським словом на устах
від самої колиски.
Від пам’яті лишився прах,
як слід
і докір грізний.
У всьому є свята межа —
для долі і недолі.
У голосі чужім
душа
Не відлунить ніколи...
Й народу майже вже нема.
Та все ж є Україна.

Олег Олійників від 2 серпня 2018 року розпочав нове життя — посмертне.

Вітрила його прижиттєвої долі були завжди напнуті-наповнені пружним вітром боротьби. Він був моряком і вчителем, журналістом і письменником, фольклористом і краєзнавцем, поетом-мариністом і документалістом. Він був непересічною і порядною людиною, спілкування з якою завжди залишало в душах співрозмовників відчуття високості почуттів до моря та України. Таким він і залишиться у пам’яті всіх його побратимів та учнів, такий спогад про нього передасться прийдешнім поколінням одеситів-патріотів, шанувальників його поетичного слова...

Юрій СИСІН,
письменник,
м. Ананьїв.

2 серпня пішов із життя Олег Семенович ОЛІЙНИКІВ — відомий одеський поет, краєзнавець, літературний критик, педагог, громадський діяч, подвижник розвитку національної культури.

Олег Олійників — автор багатьох поетичних книжок, безлічі краєзнавчих та літературознавчих розвідок, статей, рецензій, відгуків, які впродовж кількох десятиріч виходили у різних часописах та газетах.

Непересічність його особистості яскраво виявлялася у рядках художніх творів, виборі напрямків культурологічних, літературознавчих та краєзнавчих досліджень. Вся творчість Олега Семеновича дихала любов’ю до України, до моря, до рідної Одеси.

Одеська обласна організація Національної спілки письменників України висловлює щире співчуття рідним та близьким покійного.