Це був великий людський подвиг

Поляки, що стали свідками Голокосту, пережили цей досвід у винятковий спосіб. Вони не тільки змагалися з брутальним терором німецького окупанта, але й протидіяли жорстокому гітлерівському винищенню своїх сусідів — євреїв. В окупованій Польщі, на відміну від інших країн Західної Європи, за допомогу євреям призначалася смертна кара. Незважаючи на це, багато поляків намагалися протистояти злу і рятувати євреїв, ризикуючи своїм життям та життям власних родин. Завдяки такій небайдужості тисячі польських євреїв змогли вижити. Частина рятівників була відзначена Інститутом Яд Вашем у Єрусалимі званням «Праведники народів світу».

Надзвичайний і Повноважний посол Польщі в Україні Ян ПЄКЛО (на знімку), який відвідав виставку, перед її відкриттям люб’язно погодився відповісти на запитання.

— Скажіть, будь ласка, пане посол, наскільки потрібна ця виставка?

— Дуже потрібна. Тут показано, що в такий важкий, драматичний, трагічний час можна бути людиною, яка допомагає іншим, усвідомлюючи, що за це може заплатити страшну ціну — ціну власного життя. Сьогодні таку ціну життя платять ваші громадяни — вони захищають Україну, вони хочуть показати світові, що європейська цивілізація для них важлива.

— Ви є автором кількох історичних книг. Чи маєте плани написати книжку про нинішні події в Україні?

— Сьогодні маю дещо іншу місію — дипломатичну. Але я обдумую наступну книжку і те, щоб Україна там була описана.

— Україна вас надихає?

— Безперечно. Україна для мене — сусід. Мій батько народився перед війною у селі Пеняки на Львівщині, для мене це є частиною моєї особистої історії.

— Ваш візит — це, очевидно, не лише відкриття виставки. Були й інші зустрічі?

— Так, ми брали участь у відкритті Одеського кінофестивалю, говорили про Олега Сенцова, який поневіряється в тюрмі у Російській Федерації. Ми думаємо про тих, хто заплатив таку високу ціну за свої погляди, за свободу.

— А чи торкнулися події того часу вашої родини?

— Можу розповісти історію, це моя історія. Колись я познайомився з людиною, котра 75 років тому прибула з окупованої Польщі до Сполучених Штатів. Це був Ян Карський, він приїхав як посланець від польського підпільного уряду, щоб розповісти про Голокост. У нього була зустріч з президентом США Франкліном Делано Рузвельтом, перед тим він був у Великій Британії на зустрічі з Вінстоном Черчиллем. Але ніхто не хотів йому повірити, жодного рішення не було прийнято, ніхто не хотів прийти з допомогою. Правда була настільки страшною, що виглядала неправдоподібно.

Минули роки. Ян Карський став професором Джорджтаунського університету в США. Я допомагав Янові Карському при записі його мемуарів, пізніше допомагав своєму другові зі Сполучених Штатів написати книжку про Яна Карського. То був вельми важливий момент у моєму житті, адже Ян Карський дуже ризикував, щоб донести правду про те, що відбувалося на теренах окупованої Польщі.

А ще, пам’ятаю, в комуністичні часи, коли я був малим хлопцем, батько брав мене на Казімєж — це єврейський дистрикт міста Кракова. Показував мені місця, де були єврейські будинки, крамниці та інше, а далі розповів, що не стало нічого, бо нацисти всіх погнали до Аушвіца і знищили…

А ось які міркування навіяло побачене на виставці в інших учасників її відкриття.

Генеральний консул Польщі в Одесі Даріуш ШЕВЧИК:

— Маємо замислитися, бо у ХХІ сторіччі не всі розуміють, як таке могло статися і як могло так далеко зайти. Як уже зазначив пан посол, коли Ян Карський поїхав на Захід і передав цю інформацію, йому не повірили. Постає питання: не вірили чи не хотіли вірити?

Ланцюг подій, які відбувалися, не був несподіваним, цього слід було очікувати. Адже Друга світова розпочалася зі змови двох тоталітарних режимів — радянського, сталінського Союзу та гітлерівської Німеччини, які вирішили поділити світ поміж собою. Спочатку — як союзники, а вже потім — як вороги.

Але ж ми живемо тут, в Україні, й нам достеменно відомо, як режим Радянського Союзу поводив себе тут. Як відбувалося те, що ми називаємо «Акція польська». Так, переслідування та вбивства за національністю. Переслідувалися всі, зазвичай причинами було те, що він — «куркуль», він — священик, він — рабин, він — поляк, він — єврей. Це — тоталітарний режим. І тоталітарний режим ні з чим не рахувався, бо був упевнений, що ніколи не буде покараний.

Якщо відстежити процес, як німці дійшли до Голокосту, то це було як накручена спіраль чи снігова куля. Вони дійшли до того, що, на їхню думку, не мало вороття. Вони вважали, що віднайшли останнє рішення, тобто вибрали один народ, який не вважали людьми, що з цим народом можуть вчинити, що їм заманеться, і що залишаться безкарними.

Особливістю тоталітарного режиму є те, що він рахує масу, він не рахує людину як одиницю. Ми всі пам’ятаємо вірші Маяковського, де не йшлося про одиниці. На цій виставці ми показуємо конкретних людей, тих, хто допомагав приреченим на невідворотну погибель. Слід пам’ятати, що смерть часто чекала і рятівників. Усі люди, особливо на окупованій території Польщі, коли з’ясовувалося, що вони переховують євреїв, також каралися розстрілом. Це був великий людський подвиг цих праведників, які, незважаючи на страшний ризик, рятували тих людей, які формально вже вважалися мертвими.

Начальник відділу культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації Ярослава РІЗНИКОВА:

— Сьогоднішня виставка є надзвичайно важливою для нашого міста, нашого регіону, для наших країн — України та Польщі. Ця виставка має кілька сенсових рівнів.

Насамперед вона дає нам можливість говорити про історичний контекст, який відноситься до періоду Другої світової війни. Пан генеральний консул згадав про тоталітарні режими, які почали формуватися ще після Першої світової й дали ті результати, які ми можемо бачити на виставці, про які ми всі знаємо. Ми знаємо конкретних персоналій, які в умовах війни не просто жили, не просто десь перебували, а діяли. Як зазначали попередні промовці, вони ще й творили добро. Адже в будь-якій ситуації людина обирає, як їй діяти. Вона може десь відсидітися, підтримати негатив, який довкола неї, включитися в нього, рухатися за течією з масою людей, а може вибрати іншу точку зору, може стати і допомогти творити добро, діяти по-людськи. Це дуже складно діяти в умовах, в яких діяли ці праведники світу. Я часто замислююся, як би чинила я особисто, члени моєї сім’ї, якби, не приведи, Господи, опинилися в такій ситуації. Справді, дуже складно вирішити для себе — чи допомогти іншій людині, яка потрапила в трагічну ситуацію, чи ні? Ти ставиш під удар себе, своїх рідних, власних дітей.

Ще одним важливим сенсовим пластом цієї виставки є ті люди, котрі зберігають пам’ять про події. Події, які давно минули і з кожним роком відходять усе далі, й деталі певним чином нівелюються, замилюються, пропадають. І такі виставки, які говорять про персоналій, про конкретних людей, повертають нам цю оптику, ми можемо побачити, як воно було насправді.

Справді, повірити в те, що відбулося, з кожним роком дедалі важче. Уже згадувалося, що західні держави не вірили, що може дійти до такої межі ненависті та нелюдськості. Але хочу нагадати, що так само Європа й Америка не вірили, коли окремі чесні журналісти намагалися донести правду до західних держав про трагедію Голодомору в Україні. Безліч людей просто не вірила, їм здавалося, що такого просто не може бути! Тут маємо такий же приклад тоталі-тарної поведінки тоталітарної держави стосовно конкретного народу та нищення його на власній землі. Поляки, болгари, греки можуть сказати про це ж, і кримські татари можуть. Треба пам’ятати про це і не втрачати пильності, щоб подібне не повторилося в майбутньому. Дякую музеєві Голокосту, дякую Асоціації в’язнів гетто і концтаборів, які роблять усе можливе для того, щоб історія не повторювалася, але пам’яталася.

Голова Одеської регіональної Асоціації євреїв — колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів Роман ШВАРЦМАН:

— Один з тих, хто пережив ті події, розповідав, що для нас це була війна, це була окупація, а для них — (польських євреїв) — це було суцільне пекло, це було знищення всього єврейського народу і всього, що було пов’язане з єврейством. Таке завдання поставив перед собою Гітлер. Але нам, українським євреям, трішки «пощастило», бо польських євреїв почали знищувати на два роки швидше, ніж нас, тому польських євреїв було винищено набагато більше.

Хто ще не бачив виставку, вдивіться у ці обличчя праведників світу, адже Господь Бог, створюючи праведників, їм уже надає зовнішній вигляд ангелів, які здатні рятувати, ризикувати, кидатися у вогонь, коли все горить. Тут уже пан посол і пан Генеральний консул говорили про те, що люди ризикували і що це геройство. У нас, в Україні, всім праведникам народів світу держава присвоїла найвищий орден — «За мужність». Це бойовий орден. Ми, Асоціація в’язнів гетто і концтаборів, писали й добилися, щоб люди отримали ці нагороди.

Володимир ГЕНИК.