Підводний першопрохідник

У восьмиріч-ному віці хлоп-чика привезли до нашого міста, де він не тільки насолоджувався відпочинком на морі: Кароль Джевецький для навчання сина запросив групу вчителів, а коли постало питання подальшої освіти, вибір випав на найкращий єзуїтський ліцей у Парижі Lycee St. Barde. Ліцеїст Джевецький, хоч і завдавав багато клопоту вихователям та не раз був ними битий, демонстрував відмінні знання, при цьому не виявляючи ні показової старанності, ні бодай найменшої слухняності. З усіх предметів він отримав найвищі оцінки. Та коли звернувся до директора за рекомендацією в університет, то почув від нього заперечення: «Ви витримали іспит першим, але це погано вплине на інших. Ви досягли успіхів не посидючістю, а своєю обдарованістю. Інші, не обдаровані, почнуть вас наслідувати, і вся наша система освіти зведеться нанівець...».

Відтак замість університету юнак продовжив навчання в паризькій Центральній школі мистецтв та промисловості (Ecole centrale des arts et des Metiers). Там Стефан потоваришував з Гюставом Ейфелем, дружні стосунки з яким зберіг на довгі роки. У цей період він зайнявся розробкою різноманітних приладів і механізмів. У 1867-у запатентував свій перший винахід — лічильник для фіакрів. Родинні статки дозволяли самостійно фінансувати експерименти в різних галузях. Більше того, молодий інженер мав можливість не просто презентувати свої напрацювання на Всесвітній виставці 1873 року у Відні, а й виставити їх окремим стендом. Серед експонатів стенду особливу увагу привертав прилад для автоматичного прокладання курсу корабля на карті — курсограф. На нього звернув увагу великий князь Костянтин, який відразу ж запросив винахідника в Петербург для роботи в Морському технічному комітеті з окладом 500 рублів. Щоб працювати в Росії, Стефану довелося стати Степаном Карловичем. Того ж року він розпочав в Одесі роботу над проектом першого підводного човна, перервану російсько-турецькою війною.

Джевецький добровільно записався матросом на пароплав «Веста» Чорноморського флоту. За героїзм, виявлений під час жорстокого бою 11 липня 1877 року з турецьким броньованим корветом «Фетхі-Буленд», був нагороджений солдатським Георгіївським хрестом.

Демобілізувавшись, на деякий час знову зупинився в Одесі (у батьківській садибі неподалік від моря) і невдовзі завершив створення бойового підводного човна. За фінансової підтримки купця Родонакі 1877-го проект знайшов втілення на місцевому заводі Г. Бланшара. Це був одномісний човен-велосипед з корпусом, який контуром нагадував рибу, завдовжки до 5 метрів, з гвинтовим двигуном, що запускався в дію педальним приводом з допомогою ніг. Пілот забезпечувався киснем з балона. Вгорі розташовувалася міні-рубка з ілюмінаторами на рівні очей. Апарат мав особливий пристрій у вигляді гумових рукавів з рукавичками, виведеними назовні корпусу, що давало можливість кріпити вручну міну на корпус корабля противника. Човен випробовував сам конструктор. Якось ледве не стався нещасний випадок. Повіривши словам капітана однієї з яхт про глибину під кілем, Джевецький спробував проплисти під яхтою, але застряг. На його щастя, поруч проходив портовий буксир, від хвиль якого яхта піднялася, а досліджуваний човен зміг звільнитися.

Човен неодноразово демонструвався в дії у гавані та на рейді Одеси, а 140 років тому, 24 листопада 1878-го, на випробуваннях був присутній командувач Чорноморським флотом віце-адмірал, один із засновників майбутнього Чорноморського морського пароплавства (на той час РОПІТ) Микола Андрійович Аркас.

Того ж 1878 року винахідник з доповіддю про конструкцію розробленого ним апарата та результати його випробувань виступив перед членами Російського технічного товариства в Петербурзі. Човном як засобом для оборони морських фортець зацікавилося військово-інженерне відомство. Джевецькому запропонували привезти апарат для демонстрації в столицю. Ознайомившись з винаходом, комісія вирішила замовити для воєнних дій проект подібного підводного судна, але більших розмірів. Однак цей проект не був утілений — через завершення російсько-турецької війни нагальна необхідність у таких апаратах відпала. Значним недоліком було й те, що рухався човен за допомогою м’язової сили.

Наступним проектом Степана Джевецького став підводний мінний апарат 1879 року. Цей апарат мав 6 метрів завдовжки, був чотиримісним. Голови членів екіпажу розміщувалися в шестигранному куполі з ілюмінаторами з товстого скла та перископом власної конструкції. Апарат був оснащений двома мінами, що зберігалися в особливих резервуарах. Міни від’єднувалися від корпусу човна і прикріплювалися до корабля з допомогою гумових подушок зі стисненим повітрям, що дозволяло керувати процесом зсередини субмарини. Два поворотні гребні гвинти, розташовані спереду та ззаду купола, з’єднувалися з гребним валом, що надавало човну максимальної маневреності.

Проект втілювався на Невському заводі в Петербурзі. Випробування пройшли в Гатчині 27 січня 1880 року в присутності великого князя Олександра Олександровича (з 1 березня 1881-го — царя Олександра ІІІ) та його дружини Марії Федорівни. Знаючи, що царевич Олександр нерозлучний з Марією Федорівною, Джевецький замовив букет орхідей — її улюблених квітів. Настав день випробувань. Олександр і Марія на шлюпці вийшли на середину озера, а Джевецький, користуючись прозорістю води, маневрував біля цієї шлюпки, іноді проходячи під нею. Нарешті шлюпка підійшла до пристані. Джевецький зі спритністю пристав, відкрив горловину, вийшов на пристань, схилився на коліно і подав майбутній цариці чудовий букет орхідей, сказавши французькою: «Це подарунок Нептуна Вашій величності».

Марія Федорівна була у захопленні. Великий князь, задоволений побаченим, розпорядився збудувати 50 човнів такої системи, 34 з яких відправили Чорноморському флоту. А сам винахідник отримав 100 тисяч рублів винагороди.

З нагоди успішного завершення проекту Cтепан Карлович вирушив у мандри. Після повернення до Одеси з ним трапилася цікава пригода: місцеві митники не знали, що робити з головою мумії, яку Джевецький придбав у Єгипті. Вони не розуміли, під яку статтю тарифу підвести «цю частину мертвого тіла», а одеська поліція вимагала пояснень, де він ту мертву голову взяв і чи не приховується тут убивство.

Окрім підводного плавання Джевецький цікавився й авіацією. 1882 року він вступив до Паризького повітроплавального товариства і здійснив політ на аеростаті за маршрутом Париж — Ам’єн. Винахідник проводив багато досліджень на цю тему й часто виступав з доповідями. З-поміж іншого вивчав і поведінку птахів у польоті. Свої спостереження виклав у праці «Про опір повітря в застосуванні до польоту птахів та аеропланів». Ще одна праця — під назвою «Необхідність створення лабораторії аеродинамічних випробувань з метою отримання даних, необхідних авіаторам для будівництва аеропланів» (1909) — забезпечила йому значне фінансування. У своїй роботі він розглядав економічний, політичний і загальний вплив авіації на майбутнє людства. Під враженням від роздумів Джевецького один з ентузіастів повітро-плавання на прізвище Дойч пожертвував йому півмільйона франків на заснування лабораторії. Дослідженнями у сфері авіації винахідник займався до самої смерті.

Із 1892 року Стефан Джевецький остаточно переїхав до Парижа. У його передмісті побудував велику віллу й продовжив займатися винахідницт-вом. Багато уваги приділяв, зокрема, вдосконаленню підводних човнів. Ще у 1880-х він сконструював першу в світі субмарину з електричним двигуном, і хоча її не взяли на озброєння, за двигун винахідник отримав премію.

У 1896-у Джевецький разом з майбутнім академіком Олексієм Криловим розробляє проект підводного човна тоннажністю близько 120 тонн, розрахованого на 12 членів екіпажу. Через два роки цей проект отримав першу премію морського відомства Франції. На початку ХХ століття конструктор захопився ідеєю субмарини з одним двигуном. Уже в 1905-у він запропонував готовий проект, а через рік за цим проектом у Росії збудували підводний човен «Поштовий». Він був оснащений єдиним бензиновим двигуном для підводного та надводного плавання. Субмарина мала чотири торпеди, які розташовувалися в торпедних апаратах поза корпусом. Ідеями, використаними для створення «Поштового», радянські інженери послуговувалися ще й у 1930-х роках.

Як уже мовилося, наприкінці ХІХ ст. Стефан Джевецький захопився авіацією. Він першим опублікував кілька праць з теорії польоту птахів та аеропланів, визначивши умови, за яких повітряний апарат може злітати і здійснювати польоти (1885 — 1891). Пізніше розробив першу теорію повітряного гвинта (пропелера), яка не втратила свого наукового значення й сьогодні. Він розглянув окремі ділянки гвинта як крила літака (згодом цей метод М.Є. Жуковський і використав для розробки своєї теорії). С.К. Джевецький заснував завод з виробництва пропелерів для літаків, сам розраховував і конструював їх. За заслуги в галузі авіації Стефана Карловича обрали членом Паризького повітроплавного товариства (1882) і головою VII (повітроплавного) відділу Російського імператорського технічного товариства. Він заслужено вважається основоположником теорії авіації. Академік О.М. Крилов називав його «дідусем російської авіації». Не припиняючи активної наукової діяльності, Джевецький прожив у Парижі аж до 1938-го. У квітні того року було опубліковано його останню доповідь у Паризькій академії наук, а вже 23-го цього ж місяця інженер помер.

Одесити пам’ятають талановитого винахідника і конструктора, який назавжди вписав наше місто до книги історії підводного плавання. Про Стефана Джевецького тепло згадують у своїх мемуарах та на шпальтах газет ветерани-підводники. Завдяки їх наполегливості в 2004 році на проспекті Шевченка біля центрального входу до парку Перемоги встановлено незвичайний пам’ятник роботи скульптора О. Копйова та архітектора В. Мироненка. Але нещодавно, на початку липня, в одеських ЗМІ з’явилася інформація про наміри міського голови Геннадія Труханова перенести цей пам’ятник на 411-у батарею, бо, за словами мера, цей монумент нагадує «мужика, якого з’їла риба» і йому там не місце. Ветерани-підводники проти такої пропозиції і закликають депутатів міськради не ганьбитися перед світом.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
голова обласної організації Всеукраїнської спілки
письменників-мариністів
та обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів.