Біль колективної травми

Тема досить делікатна, оскільки стосується непростих моментів, однак важливість її безсумнівна. По суті, в нашій країні про таке заговорили вперше, тому набутий досвід, який передають нам європейці, стане неоціненним.

До 2014 року українська служба судово-медичної експертизи практично не стикалася з масовою ідентифікацією людей. Навіть не мала спеціальних мішків для транспортування останків жертв до місця проведення експертизи. Ніколи у нас не було і відповідних протоколів, що є обов’язковою складовою експертизи.

Втрата людей на Майдані в Києві, трагічна ситуація в Будинку профспілок в Одесі, війна на Донбасі, яка забрала вже тисячі життів, пожежа в дитячому таборі «Вікторія», тяжкі аварії на дорогах змусили впритул підійти до вирішення питань з організації й проведення комплексних заходів при «масовій травмі» задля подальшої ідентифікації тіл.

Експерти з Німеччини розповіли учасникам науково-практичної конференції про підходи до ідентифікації останків військовослужбовців, адже мають у цьому чималий досвід.

У багатьох країнах світу військовики, перш ніж приступити до служби, в обов’язковому порядку проходять процедуру дактилоскопії, роблять так звану «зубну формулу» і здають на зберігання зразки ДНК. Це необхідність, продиктована специфікою професії. Навіть водії, шахтарі, працівники силових підрозділів вважають за потрібне пройти відповідні процедури, бо особливості їхнього фаху пов’язані з ризиком для життя.

Начальник Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи Федір Кривда за підсумками проведеного заходу розповів, що нині досить активно вирішується питання про створення в нашому місті за підтримки Міжнародного Червоного Хреста і донорських структур Євросоюзу науково-тренінгового ідентифікаційного центру, який дозволив би підвищувати рівень підготовки українських фахівців у галузі судово-медичної експертизи і щоб у нас, якщо, не приведи, Боже, щось лихе трапиться, ніколи не залишалося «безіменних» і «непізнаних».

З огляду на те, що для Одеси тема ідентифікації тіл в умовах так званої масової травми нині є вкрай актуальною (передусім, через «Справу 2 травня» та трагедію у таборі «Вікторія»), варто, мабуть, нагадати, що колективною вважається психологічна травма, отримана групою людей, аж до цілого суспільства, внаслідок соціальної, техногенної чи екологічної катастрофи або злочинних дій політичних чи інших соціальних суб’єктів.

Відмінною рисою колективної травми є не число травмованих, а те, що крім безпосередніх учасників вона зачіпає людей, прямо не причетних до травмуючих подій. Іншими словами — колективна травма не обмежена в просторі. Ще одна її особливість — розтягнутість у часі, коли вона немовби відривається від конкретної події, закріплюючись в історичній пам’яті, часто проходячи через кілька поколінь. Жертвами колективної травми стають не окремі люди, навіть не багато людей, а соці-альні групи в цілому, які вважаються об’єктами травматизації та суб’єктами травматичних переживань.

Важливим чинником травматизації є психологічні умови, в яких протікає подія. Насамперед — це рівень переживання несправедливості (або потоптаної справедливості), ступінь невинності загиблих. Травматизацію значно підсилюють обставини, коли люди потерпають не від безликих стихійних сил (наприклад — через екологічне лихо), а внаслідок свідомих чи навмисних дій інших людей. Важливе значення має неможливість (або нездатність) протистояти травмуючій силі або суб’єкту, вимушена пасивність жертви. Чим менше змоги чинити опір, тим більша травма від дій агресора (загибель на полі бою менш травматична для суспільства, ніж насильницька смерть у конц-таборі).

Особливістю колективної травми, як уже мовилося, є її довготривалий характер. Не-опрацьовані травми мають багато прихованих наслідків, особливо, коли вони замовчувалися, заборонялися. Негативні наслідки колективних травм необхідно долати навіть через тривалий час після самих подій.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.