Переглядів: 433

Мости єдності

«Дунай тече в піснях мого народу...»

…Стою на березі великої європейської ріки і в задумі повторюю поетичні рядки Дмитра Павличка.

Вражає могутня течія Дунаю й усвідомлення того факту, що на протилежному березі — вже Румунія. А вона успішніша від нас, давно в Євросоюзі і в НАТО. Позаду — рідна Україна з усіма її проблемами.

Добре, що з початком війни ми більше почали говорити про національну єдність. Якщо суттєво просунемося в цьому напрямку, то й у нас справи підуть краще. Але як досягти єдності?

У статті «Діалог як метод» (газета «День» від 2.03.2018) філософ Юрій Килимник пише: «Нам за будь-яку ціну потрібен свій постійно діючий всеукраїнський «круглий стіл» взаєморозуміння». Автор нагадує, що створення саме такого «круглого столу» іні-ціював свого часу Євген Кирилович Марчук. Це сталося невдовзі після Помаранчевої революції.

Не обходить цього питання і відомий письменник Андрій Курков у своєму інтерв’ю газеті «Літературна Україна»: «Зараз не чути болгар Бесарабії Одеської області, молдаван не чути, азовських греків... Що ви про них знаєте? А вони ж — громадяни України!». Письменник робить категоричний висновок: «Україні катастрофічно невистачає національного діалогу, національної дискусії на будь-яку тему. Якщо половина населення мовчить, то нічого доброго з цього не вийде. І це мовчання в різних регіонах триває...».

«Сепарський» регіон чи Придунайська Швейцарія?

Про те, що робиться в інших областях, нас регулярно інформує телевізор. Та бракує особистих контактів. Особливо — коли йдеться про віддалені регіони. Але якщо по лінії Донбас—Галичина останнім часом робиться чимало, то про інші закутки України ми забуваємо.

Пригадалася давня (ще навесні 2006 року) розмова з одеським істориком Вадимом Хмарським. Тоді ми теж обговорювали тему контактів молоді з різних куточків нашої держави. Професор говорив, що мешканців Галичини, Сумщини, Донбасу, Запоріжжя було б непогано ознайомити з Південною Бесарабією. Повезти їх на Дунай, адже в українському пісенному мистецтві Дунаю відводиться особливе місце. Мабуть, не менше, ніж Дніпру. А степ?! Про степи Бесарабії наші школярі хіба що читали, але мало хто там бував.

Українські, болгарські, молдовські, гагаузькі поселення в степовій частині Буджаку — це така собі Придунайська Швейцарія в перспективі. Але мало хто думає про те, щоб цей бренд по-справжньому запрацював на Україну. Поліетнічність — це потужний ресурс! Але якщо регіоном не займатися, то саме вона може перетворитися на джерело небезпеки. Бо цією поліетнічністю займуться інші.

У 2006 році ми з професором розглядали поїздки на Дунай як «ідею на виріст». Але час летить дуже швидко, вже й на Донбасі війна палахкотить, а до Буджаку чомусь ру-ки досі не дій-шли. Несподівано стала в пригоді стаття Валентина Торби «Як зробити з Ізмаїла фортецю українського духу?» («День» від 18.07.2017). Перечитуючи матеріал, звернув увагу на слова завідувачки центральної ізмаїльської бібліотеки Людмили Забірченко: «Ми відчуваємо, що на 80% наш регіон забутий. Нам необхідно, щоб до нас приїздили з великої України».

А що, коли спробувати знизу впливати на процеси? Скільки людей потрібно для відчутного поштовху? Як зустрінуть ініціативу на місцях? Завдяки статті дізнався імена деяких волонтерів, списався з ними. Тож в Ізмаїлі на мене вже чекали друзі, які давно готові будувати мости єдності.

Ріки — це важливо, але спочатку — люди

Мірилом усього є практика. Бо теоретично будь-яка ідея виглядає привабливо, але коли стикаєшся з практичними моментами, то доводиться робити нелегкий вибір.

У жовтні минулого року у Слов’янській школі №20 ми обговорювали ідею проведення всеукраїнської акції «Буг-Дунай-Сіверський Донець». Йшлося про об’єднання зусиль педагогів, краєзнавців та екологів. У цьому трикутнику знаходиться більшість українських річок.

На цю ідею наштовхнула подвижницька праця фахівця водного господарства Віктора Антоненка. Син Донбасу бував на Дунаї, добре знає проблеми цієї ріки. Після перебування в Австрії та Угорщині (був свідком проведення там Дня Дунаю) Віктор Єгорович вирішив, що його землякам варто проводити свята… рідного Сіверського Дінця. Він організував і провів уже одинадцять таких свят! У жовтні 2017-го в Слов’янську народилася ідея: а що, коли

об’єднати зусилля захисників українських річок? Це також перспективна справа, і тут без Дунаю точно не обійтись, але у своїх бесідах (в Ізмаїлі мені довелося виступати перед прикордонниками та студентами) я торкнувся теми лише пунктирно. Вирішив більше зосередитися на темі «Придунайської Швейцарії». Бо ріки — це добре, але починати треба з людей.

Буджацькі болгари Алла Волошина, Руслан Карабаджак, Інна Дерменджі, албанці Валерій Пейков, Олександр Дерментлі, Лілія Фоміна, нащадок старообрядців Андрій Маслов (його проукраїнську позицію сформував Майдан), ціла плеяда українців... Усі погоджувалися, що для позитивних змін у регіоні потрібна якась приваблива, об’єднуюча ідея. І я радів, бачачи, що мене розуміють. Ще тільки початок контактів, а вже така яскрава палітра небайдужих людей! Говорили про те, що якби зусилля «зшивачів України» були підкріплені державними програмами, то Буджак став би дуже привабливим для туристів. Повноводий голубий Дунай, кухні різних народів, гарні вина, бази для «зеленого туризму», центри патріотичного краєзнавства — все це зробить Придунайський край надзвичайно привабливим. Не Карпатами ж єдиними жити українцям!

«І рідні всі — нема між нас чужинців!»

Зустрічі з громадськістю відбулися в картинній галереї та в університеті. Про це потім написав «Собеседник Измаила». Написав досить прихильно, але дещо таки залишилося за кадром. Бо люди не лише слухали, але й багато говорили про те, що наболіло. І про вивезення сміття, і про знищення дротового радіо, і про браконьєрство в плавнях Дунаю. Декого цікавила мовна та релігійна політика. Чи можна зміцнювати українство в проблемних регіонах, не залучаючи для цього державні кошти? Відчувалося, що таких зустрічей бракує невеличкій українській громаді Ізмаїла.

Скориставшись нагодою, роздавала присутнім газету «День» українська активістка Валентина Шевченко. Вона чи не єдина передплатниця в місті. Автор цих рядків передав болгарським активістам вирізки з цього видання, які стосуються українсько-болгарської дружби. Читав свої вірші помічник начальника прикордонного загону, учасник АТО, підполковник Ігор Перегиняк. Були й інші поети. Студенти поцікавилися, як я сприймаю менталітет мешканців Буджаку. Чи він відрізняється від галицького?

Потім було ще багато поїздок. Один українець, дізнавшись про мету мого перебування в Буджаку, не захотів брати грошей. Керуючи автівкою, розмовляв соковитою українською. Але і неприємні речі говорив. Наприклад: «Ось ця лісосмуга досі не вирубана лише тому, що поряд пост дорожньої поліції. А знали б ви, що в інших місцях робиться… Бідні люди рубають дерева для обігріву осель. При Сталіні наші діди садили ці лісосмуги, рятували степ від суховіїв, а тепер вони знищуються…». Отже, проблеми у нас спільні, бо лісосмугам скрізь непереливки.

Були й приємні моменти. В одній із болгарських шкіл вчителі дали мені листочок з віршем невідомого автора. Уривок з нього процитую: «Буджацький степ. Вінок сплели прекрасний болгари, росіяни, українці… І рідні всі — нема між нас чужинців!». Так тепер виховують у школах Південної Бесарабії. Не в одній з них побував, тому впевнений, що така інтернаціональна освітянська лінія є щирою. Небезпека загрожує хіба що з боку проімперських сил, а вони діють здебільшого поза школою.

Тож, побажаймо успіхів дітям Придунайського краю. Важливо, щоб надалі життя їх не розчарувало. Щоб Україна не допустила на Одещині повторення донбаських подій і щоб ставала заможнішою з кожним роком. Тоді ідея Придунайської Швейцарії стане реальністю.

(Далі буде)

Сергій ЛАЩЕНКО.
Львів—Одеса—Буджак—Львів.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net