Кінематографічний ужинок 2017-го

До речі, цьогоріч у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» за «Оскар» змагався не лише представлений Україною «Рівень чорного», а й ще дві картини, зняті спільно з Україною, — «Іній» від Литви та «Межа» від Словаччини.

Найпопулярнішим серед фільмів українського виробництва торік стала воєнна драма «Кіборги» режисера Ахтема Сеїтаблаєва з бюджетом 48 млн грн (24 млн грн — від Держкіно). Тільки за перший вікенд «Кіборги», що вийшли у широкий прокат 7 грудня 2017-го, зібрали майже 8,2 млн грн, а подивилися їх 106,3 тисячі глядачів, що перевищило результати фільму «DZIDZSO Контрабас», який до того утримував першість. За останніми даними, за три місяці у прокаті «Кіборгів» подивилися 321172 глядачів. Касові збори від перегляду вже перевищили 23 млн грн.

Творці фільму постаралися зробити все, щоб він максимально відповідав реальним подіям 2014 року, коли українські бійці чотири місяці тримали оборону Донецького аеропорту. Сценарист Наталя Ворожбит спілкувалася з його захисниками, вони ж стали консультантами стрічки, були на майданчику, деякі знімалися в ній. Зйомки проходили з лютого по квітень 2017-го спочатку в павільйоні під Києвом, потім — на аеродромі в Чернігові та на полігоні «Десна».

З нагоди виходу фільму в прокат команда «Кіборгів» та фонд «Повернись живим» започаткували ініціативу #ЯНебайдужий!, у рамках якої з кожного придбаного квитка, 5 гривень будуть переказані на допомогу сім’ям полеглих у боях за Донецький аеропорт. Уже зараз, як повідомила продюсер Іванна Дядюра, завдяки глядачам, які сходили в кіно, родини загиблих кіборгів отримають від фонду «Повернись живим» допомогу на суму понад 1,6 млн грн.

За результатами глядацького голосування стрічка отримала головний приз Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» — «Скіфського оленя». Він уже демонструвався у Відні та Берліні, невдовзі його покажуть у Вашингтоні, Варшаві, Гаазі та Брюсселі. «Кіборгів» виставлено для перегляду в інтернеті: http://megogo.net/ru/view/3393041-kiborgi.html.

Як уже мовилося, «Кіборгам» поступився фільм за участю епатажного українського музиканта Дзідзьо «DZIDZIO Контрабас», який з моменту виходу у широкий прокат 31 серпня 2017 року і до грудня утримував першість за кількістю глядачів та касових зборів: 7,7 млн грн тільки за перший вікенд показу та 7 млн грн — за другий, що доти було нереально для нашого кінематографа.

Режисер Олег Борщевський створив стрічку про сільського хлопця, який мріє стати справжнім співаком. Головну роль у ньому зіграв сам Михайло Хома (Дзідзьо), який, власне, і придумав фільм. У «Контрабасі» знялися також мама Михайла — Галина, актори Римма Зюбіна — продавчиня, Олексій Вертинський — митник, Володимир Горянський — браконьєр, Ігор Кондратюк — священик.

Бюджет картини не розголошується, але, за підрахунками спеціалістів, він складає від 4 до 7 млн грн. Отож касові збори від (від 21,7 млн до 22,2 млн грн — за різними даними) покрили всі витрати авторів.

(https://www.youtube.com/watch?v=5pEMeo3833o).

«Сторожова застава», яка вийшла в прокат 12 жовтня 2017 року, мала бюджет 40,3 млн грн (18,1 млн. — від Держкіно). Касові збори в Україні — 18,9 млн грн. За кордоном фільм показали поки що лише в Білорусі, Казахстані й на каналі «Пятница!» в Росії, але його зарубіжна історія тільки починається, адже права на прокат придбали Франція, Китай, Індія, Малайзія, В’єт-нам, Південна Корея та інші країни.

Стрічка знята режисером Юрієм Ковальовим за однойменною книжкою, виданою ще в 1991 році, нашого славного земляка — лауреата Шевченківської премії Володимира Рутківського. Це перше українське фентезі, яке побило рекорди прокату в перший же вікенд. Картина розповідає про нашого сучасника школяра Віктора, який через загадковий портал часу потрапляє в минуле — на тисячу років назад. Опинившись у Київській Русі, хлопець рятується від смертельних небезпек, зустрічає нових друзів і вступає в бій з міфічними істотами.

Пісні для саундтреку фільму написала низка відомих українських музикантів. Фагот із гурту ТНМК виконав пісню «Мантра», а акапельний гурт «Піккардійська терція» — «Наша земля».

Сторожову заставу можна подивитися тут: http://megogo.net/ua/view/3197541-storozhova-zastava.html.

«Інфоголік» режисерів Валентина Шпакова та Владислава Климчука мав бюджет 4 млн грн, а збір склав 5 млн грн. Тож комедія про смартфон-залежність не тільки окупила витрати, а й заробила мільйон.

Фільм, що є першою спробою студії «Мама хохотала» на ринку російськомовного гумористичного кіно, розповідає про інвест-менеджера Максима, який не уявляє свого життя без новин та смартфону. Але все, що він прочитав у новинах, починає відбуватися у його власному житті, і Макс не знає, як це виправити. У фільмі з’являється Павло Зібров, який грає екстрасенса. Стрічку знімали у Києві, деякі сцени — в Межигір’ї (https://api.video.az/movie/infogolik-infogolik-2017-hdrip-12381).

Спільний українсько-словацький фільм «Межа» — кримінальна історія, яка розгортається в самому серці словацько-українського прикордоння, де перетинаються культури, мови і людські життя.

Світова прем’єра стрічки відбулася 3 липня 2017 року на 52-у Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах, де вона брала участь у конкурсній програмі й здобула приз за найкращу режисерську роботу.

Режисер Петер Беб’як і сценарист Петер Балко при створенні фільму вклалися у 37 млн грн. Вийшовши в український прокат 16 листопада 2017-го, картина зібрала лише 1,3 млн грн. А от касові збори у Словаччині склали 60 млн грн, відтак, «Межа» стала найкасовішим словацьким фільмом за всю історію їхнього кінопрокату. Встановила там й абсолютний рекорд прокату — лише за перший вікенд зібрала понад 69 тисяч глядачів. Це дуже високі показники для цієї країни, ос-кільки в середньому у день прем’єри фільми відвідують не більше 9 тисяч глядачів. Варто зазначити, що з Державного агентства України з питань кіно на фінансування цієї стрічки виділили 19% від загальної суми (https://www.youtube.com/watch?v=HViY4-myLec).

Масові сцени, правдоподібні декорації, драма, смерть, дружба і боротьба — все це про фільм «Червоний», поставленим режисером Зазою Буадзе за мотивами роману сучасного українського письменника Андрія Кокотюхи.

У центрі сюжету картини, яка вийшла у прокат 24 серпня 2017-го, — молодий воїн УПА Данило Червоний, якого зіграв Микола Береза, актор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса. Герой підняв повстання в сталінському ГУЛАГу, вижив і намагається вирватися на свободу.

Бюджет фільму — 20 млн грн (10 млн — від Держкіно), касові збори за перший вікенд — 1,5 млн грн (на даний момент — 2,9 млн грн.).

Стрічку знімали три місяці без перерв. Для фільму з нуля побудували справжній концтабір недалеко від Кривого Рогу. Зйомки проходили також в Одесі і недалеко від Луцька, де відтворювалися масштабні сцени боїв вояків УПА з нацистами та НКВД.

Переконана, що цей фільм необ-хідно показувати у школах та вишах країни. Для цього потрібно домовитися власникам авторських прав і Міністерству освіти України.

А ще переконана, що колись будуть втілені на екрані й події найвідомішого в СРСР повстання у 1954 році в казахському Кенгірі, яке трималося сорок днів і було придушене лише за допомогою танків та регулярних армійських частин. У цьому повстанні взяли участь близько шести тисяч в’язнів, переважна більшість яких — «політичні» українці. Інакше й не мало бути, бо серед в’язнів Кенгіра 46% становили саме українці, 13% — литовці, 12% — ро-сіяни, 5% — латиші, по 4% — естонці і білоруси, до 2% — поляки та німці. Подібне співвідношення було характерне і для всіх інших таборів.

В Одесі жив один з останніх учасників цього повстання — Володимир Михайлович Караташ, — член ОУН, ветеран УПА, який провів 12 років у концтаборах, п’ять місяців — у камері смертників. Незважаючи на свій поважний вік, він був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності, працював, писав книги, передавав кошти на підтримку воїнів АТО, на організацію різних патріотичних заходів. На жаль, 6 листопада 2017-го на 92-у році життя він відійшов у кращі світи.

Тож донести правду про масове побоїще в Кенгірі, влаштоване радянською армією, достукуватися до сердець сучасників покликане наше нове кіно — відверте, вражаюче, шокуюче, але добре й розумне водночас. А поки що ми маємо можливість співпереживати повстанцям у сталінському концтаборі, переглядаючи фільм «Червоний» (https://www.youtube.com/watch?v= EkJJlkPgzUY).

Звісно, розповідаючи про успіхи українського кіно в 2017 році, не можна не згадати і про «Рівень чорного» режисера, сценариста, монтажера, а заодно, мабуть, і продюсера Валентина Васяновича. Він, нагадаємо, був оператором та одним із продюсерів найтитулованішої української стрічки «Плем’я», яка була показана на понад 100 кінофестивалях світу й отримала понад 40 нагород, серед яких — три призи Каннського кінофестивалю.

«Рівень чорного» — фільм для гурманів, фільм артхаузний, фільм досить мінімалістичний і нестандартний. Автори використали своєрідну кіномову — 35 німих сцен, щоб препарувати універсальні проблеми людства через аналіз життя, пристрастей та втрат 50-річного фотографа Костянтина Мохнача.

За перший тиждень прокату стрічку переглянув лише 651 глядач у Києві, Львові та інших великих обласних центрах. Касові збори за цей час склали 50,6 тис. грн, що порівняно з виручкою за інші згадані мною фільми, здається просто мізерною сумою. Однак зважте, що його бюджет не перевищив 10 тис. доларів!

На Одеському міжнародному кінофестивалі «Рівень чорного» був відзначений призом ФІПРЕССІ у категорії «Найкращий український повнометражний фільм». І саме ця стрічка представляла Україну на «Оскарі» в номінації «Кращий фільм іноземною мовою» (https://www.youtube.com/watch?v= w0D0CRejU3A).

А ще ж у 2017-у були «Чужа молитва» Ахтема Сеїтаблаєва, «Жива» Тараса Химича, «Війна химер» Марії та Анастасії Старожицьких, «Микита Кожум’яка» Манука Депояна, «Стрімголов» Марини Степанської, «Люксембург» Мирослава Слабошпицького, «Брама» Володимира Тихого, «Правило бою» Олексія Шапарева, «Рідні» Віталія Манського, «Поліна» Оліаса Барко, «Мир вашому дому» Володимира Лерта, «Припутні» Аркадія Непиталюка...

У 2018-у очікуємо фільми «Урсус» Отара Шаматави, «Шлях мерця» Георгія Фоміна, «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк, «Викрадена принцеса» Олега Маламужа та багато інших.

Отже, попри те, що співвідношення показів на екранах стрічок вітчизняного виробництва до іноземних сьогодні складає 5% до 95%, все ж можна з упевненістю стверджувати, що українське кіно не лише було, воно є і точно буде!

Упродовж 2014—2017 років для українського кінематографа відкрилися нові можливості. Він поступово виходить з-під патронату російського кіно. Саме обмеження російського телеконтенту спонукало до виробництва власних фільмів та серіалів. Сценарист Андрій Кокотюха пригадує, що вже через тиждень після ухвалення закону про квотування телеконтенту в нього з’явилося дев’ять проектів у кіно та на телебаченні.

Активно запрацювало й Держкіно: проведено три конкурсні відбори кінопроектів, розпочато виробництво 108 нових фільмів і завершено виробництво понад 54 стрічок; реалізовано і заплановано спільні кінопроекти з Німеччиною, Францією, Італією, Австрією, Польщею, Литвою, Словаччиною, Канадою, укладено й ратифіковано угоду про спільне кіновиробництво з Ізраїлем, готуються угоди з Канадою та Австралією. Держава також підтримує знакові події у цій царині — від організації кінофестивалів («Молодість», Одеський міжнародний кінофестиваль, «Відкрита ніч», «Чілдренкінофест», «DocudaysUA» тощо) до різнопланових презентацій.

Громадськість постійно створює нові платформи для системної комунікації учасників кіновиробництва та кінопрокату — від національних до локальних. Серед таких: «Сценарна майстерня», яка є майданчиком для спілкування українських кіносценаристів та забезпечує їхні авторські права; проект «Вавилон’13» у рамках якого знімається короткометражне документальне кіно; проект «Дивись українське — твори своє майбутнє!», що об’єднав меценатів, інтелектуалів і кінематографістів; проект «Одеська кінохвиля» з органі-зації некомерційних показів найкращих зразків українського та європейського кіно у містах і селищах Одещини для найширшої аудиторії — від малечі до пенсіонерів, що реалізується ГО «Культпросвіт».

Але, на жаль, поки що без уваги залишається вирішення такої серйозної проблеми, як брак кінозалів, що не дає можливості українським кінематографістам спілкуватися з власним глядачем. За інформацією Державного агентства України з питань кіно, у 2017 році у нас було лише 189 кінотеатрів, де функціонувало 487 екранів (463 з них — цифрові). Для порівняння: у Німеччині — 1654 кінотеатри (1 на майже 50 тисяч населення), у Польщі — 444, або 1 на 85 тисяч осіб, тоді як у нас — 1 на 240 тисяч!

Втім, уже стало зрозумілим, що вітчизняна кіноіндустрія — нормальний бізнес, який може давати прибуток, а це важливий сигнал для інвесторів. Упевненості в подальших успіхах української кіноіндустрії додає те, що в держбюджеті 2018 року на її розвиток передбачено понад 1 млрд грн. З них 520 млн грн — для Держкіно, яке профінансує фільми українського виробництва, і 500 млн грн — на створення стрічок патріотичного напрямку (цими коштами розпоряджатиметься Міністерство культури).

Окрім того, запрацюють ухвалені Верховною Радою й підписані 30 листопада 2017-го президентом закони «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо державної підтримки кінематографії в Україні» та «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки кінематографії в Україні». Ці документи звільняють на п’ять років від оподаткуванням ПДВ та ввізним митом товари, що використовуються в кінематографії. Передбачені також пільги щодо ПДВ при дистрибуції, демонстрації, поширенні національних та іноземних фільмів, озвучених державною мовою.

Тож нових тобі успіхів, українське кіно!

Ярослава РІЗНИКОВА.