«Звіримо годинники, панове!»

За умовами Берестейського мирного договору, німці та австрійці мали надати Україні збройну допомогу у війні з більшовиками. Та з’ясувалося, що невеличка дрібниця могла б зіпсувати всі домовленості. Це — розбіжність у календарі та на годинниках.

У межах УНР на початку 1918-го офіційно послуговувалися старим, Юліанським календарем, тоді як у Європі вже давно використовували Григоріанський. Радянська Росія перейшла на новий стиль 1 лютого. Російська православна церква залишалися вірною дореволюційній практиці літочислення. Українці опинилися у календарних колізіях: перетинаючи кордон між Австро-Угорщиною та УНР, пасажири мали можливість подорожувати у часі. Вийшовши з української території 1 січня, вже за кілька кроків вони опинялися у 14 січня. Складніше було зі зворотним шляхом: повертаючись з австрійської території, подорожуючий мусив повторно прожити 13 днів.

Не менш проблемною та заплутаною була й різниця в часі. У Російській імперії користувалися місцевим сонячним. По всій території годинники показували різний час. Уніфікованими були хіба що годинники на залізничних станціях і на телеграфі. Більшість же орієнтувалася за сонцем. Так, київський сонячний час відрізнявся від петроградського на 48 секунд. Через це так актуально звучало: «Звіримо годинники, панове!». Жителі міст могли узгоджувати свій час за міським циферблатом.

В Австро-Угорщині, до складу якої входили Галичина, Буковина та Закарпаття, єдиний час за-провадили ще у 1893-у. Гострої проблеми щодо різниці часу в різних місцевостях там не було. Світові держави вряди-годи вдавалися до реформ обліку часу: стрілки годинників переводилися вперед-назад. Це давало суттєвий економічний ефект — зменшувалося споживання електроенергії. Відтак — менше спалювалося вугілля для виробництва цієї електрики.

Влада Австро-Угорщини, з-поміж іншого, вдалася і до такого способу економії вугілля, як за-провадження «літнього часу». В ніч із 30 квітня на 1 травня 1916-го годинники по всій імперії та окупованих територіях були переведені на одну годину вперед. 1 жовтня того ж року «літній час» був скасований. У 1917 та 1918 роках за-провадження «літнього часу» повторилося.

У Росії Тимчасовий уряд своєю постановою від 27 червня (10 липня) 1917-го теж запровадив «літній час». Годинники перевели на годину вперед. «Літній час» мав діяти до 13 вересня (31 серпня) 1917-го, та згодом Тимчасовий уряд продовжив його дію: спочатку — до 14 (1) жовтня, а пізніше — «до особливого розпорядження». Втім, дуже скоро Тимчасовий уряд зник, а «літній час» був скасований лише 10 січня 1918-го (27 грудня 1917-го) вже декретом ленінського Раднаркому.

Україна на той момент уже була окремою Українською Народною Республікою, тож ленінські декрети не поширювалися на українські території. Виняток — зайняті більшовиками регіони.

23 (10) лютого 1918 року, тобто через місяць після проголошення незалежності, на засіданні уряду міністр шляхів УНР Євген Сокович порушив питання «про стиль і годину» та запропонував «установити на Україні київський час». Ідею підтримав міністр пошт і телеграфів Григорій Сидоренко: «Українська держава з заключенням миру приєдналась до європейської культури, прагне до неї — в Європі заведено новий стиль».

Рада народних міністрів доручила міністерствам шляхів та внутрішніх справ розробити відповідний законопроект і подати його на розгляд парламенту.

Вже 25 (12) лютого 1918-го Мала Рада УНР, яка на той час перебувала у Коростені, затвердила «Закон про заведення на Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час», у якому зазначалося:

1. Завести в Українській Народній Республіці нове (григоріанське) числення часу з 16 лютого 1918 р. 16 число лютого рахувати першим числом місяця березоля (марта).
2. Одночасно з цим в Українській Народній Республіці вводиться середньоєвропейський час:
   12 год. для Петроградського меридіану з 1 березоля нового стилю рахувати за 10 год. 52 хв. ранку і згідно з цим в усій Українській Народній Республіці перевести стрілки годинників.
3. Всякого роду обов’язання, котрі застає сей закон, продовжуються з 1 березоля на 13 ден.
4. Всі питання, зв’язані з переведенням в життя цього закону, мають вирішуватися кожним міністерством по приналежності.

Фактично, Центральна Рада уніфікувала всі годинники в державі. Перехід на новий стиль календаря та середньоєвропейський час відбувався непросто. Повідомлення про переведення годинників з’явилися у пресі 3, 4, а то й 5 березня. Тобто вже після того, як офіційно цей час був за-проваджений. Це вносило певний момент дезорганізації, окремі підприємства зазнали збитків.

1918-й виявився не тільки без Різдва (попереднє Різдво відзначили 25 грудня 1917-го, а наступне мало бути 7 січня 1919-го), а й з найкоротшим лютим — лише 15 днів, бо 16 лютого, згідно із законом Центральної Ради, вважалося вже 1 березня. Реформу календаря не визнала Російська православна церква, яка на той момент залишалася єдиною православною конфесією в Україні. Вона продовжувала жити за старим стилем.

З того часу Україна живе за Григоріанським календарем, «новим стилем», який у належних Австро-Угорщині українських землях діяв задовго до 1918 року. Щоправда, у 1919-у був нетривалий період, коли час «повертався назад»: біло-гвардійці Денікіна, які окупували значну частину України і навіть 31 серпня зайняли Київ, користувалися Юліанським календарем. Однак то було недовго і лише вкотре підкреслювало анахронізм «білого» руху.

Отак і жили — кожен зі своїм календарем і за своїм годинником.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
вчитель-методист,
вчитель астрономії вищої категорії Одеської ЗОШ № 105.